Постанова

від 20.08.2013 по справі 810/3325/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 року м. Київ 810/3325/13-а

12:31

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Бериндя І.В.,

від відповідача - Бойко Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Автопрофіт»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Автопрофіт» (далі - позивач, ПП «Автопрофіт») з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2013 № 0002192300 і від 01.06.2013 № 0002182300.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем покладено дані Акта перевірки про неправомірне формування позивачем податку на прибуток і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених ТОВ «Саноіл Торг» у складі ціни за поставлені товари, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись, позивач не мав на меті придбання товару у дійсності, а договір уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. Укладений між позивачем і даним контрагентом договір, на думку податкового органу, є нікчемним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки про заниження податку на прибуток і неправомірне формування податкового кредиту є безпідставними і не обґрунтованими, оскільки укладений договір з ТОВ «Саноіл Торг» мав реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі і оплачений позивачем. При цьому, придбаний товар використаний для здійснення основного виду господарської діяльності підприємства. Як стверджує позивач, реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Саноіл Торг» підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, позивач посилається на ту обставину, що рішеннями адміністративних судів, які набрали законної сили, визнано протиправними дії податкового органу при проведенні перевірки ТОВ «Саноіл Торг», результати яких відображені в Актах документальних позапланових невиїзних перевірок від 22.03.2013 № 788/22-20/37269136 та від 04.04.2013 № 895/22-20/37269136, та на які посилається податковий орган в Акті перевірки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки позивача досліджено дані матеріалів перевірок ТОВ «Саноіл Торг», згідно з якими податковим органом встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні і продажу товарів підприємствам, а також нікчемності правочинів, які укладались між контрагентом позивача і іншими підприємствами. У зв'язку з цим, на думку податкового органу, господарські операції між позивачем і ТОВ «Саногіл Торг» є нікчемними, а валові витрати і податковий кредит сформовані позивачем безпідставно.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у листопаді 2011 року між позивачем і ТОВ «Саноіл Торг» укладено договір купівлі-продажу від 03.11.2011 № 03-11-11 (том І, а.с. 101-103), предметом якого була поставка меляси бурякової, української нерафінованої соняшникової олії, олії соєвої.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що вказані товарно - матеріальні цінності придбавались підприємством з метою подальшого комісійного продажу товару за межами території України.

Результати виконання даних правочинів оформлювались специфікаціями, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі.

Суми сплаченого позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбаного у ТОВ «Саноіл Торг» товару включено до податкового кредиту відповідних періодів. Крім того, суми здійснених позивачем витрат включені до складу витрат відповідних періодів.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПП «Автопрофіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 по 01.04.2013, за результатами якої складено Акт від 17.05.2013 № 305/22-1/31593948 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України - завищено податок на прибуток підприємств у сумі 1 603039,18 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року 322409,15 грн. і I квартал 2012 року у сумі 1280630,03 грн. і пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість у сумі 2043123,00 грн., у тому числі за грудень 2011 року 460650,00 грн., січень 2012 року 605027,00 грн., лютий 2012 року 287131, березень 2012 року 1173,00 грн., квітень 2012 року 146023,00 грн., січень 2013 року 89950,00 грн., лютий 2013 року 158392,00 грн. і березень 2013 року 294777,00 грн.

Вказаних висновків податковий орган дійшов у зв'язку з наступним.

В Акті перевірки на сторінці 11 відповідачем зазначено, що згідно з постановою слідчого слідчої групи головного управління ДПС України - слідчого СВ Броварської ОДПІ Київської області старшого лейтенанта податкової міліції Рудика Р.Ю. від 08.04.2013 встановлено, що у провадженні управління розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України перебувають матеріали досудового розслідування № 3201311 0100000031 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

По ланцюгу постачання товарно-матеріальних цінностей на ТОВ «Саноіл Торг» встановлено, що ПП «Тозрис» є постачальником товару (малька риби) на адресу ТОВ Інфініті.

За результатами проведеного аналізу звітності ТОВ «Інфініті» встановлено, що основних фондів підприємство не має, внесок до статутного фонду є мінімальним, на підприємстві офіційно працевлаштована одна особа, складські приміщення та автотранспорт у підприємства відсутні.

Згідно висновку почеркознавчого дослідження від 12.11.2012 № 62/04-258 підписи в первинних фінансово-господарських документах виконані не директором ПП «Тозрис» гр. ОСОБА_4, а іншою особою.

Крім того, згідно показів ОСОБА_4 у 2011 році ним придбано ПП «Тозрис», але наміру на ведення фінансово-господарської діяльності він не мав та не має, бухгалтерської освіти не має, за яку суму придбав підприємство не пам'ятає, яку суму внесено до статутного капіталу не знає, фактично діяльністю підприємства керує його заступник.

З огляду на наведене, податковий орган дійшов висновку, що враховуючи факт неможливості придбання насіння соняшникового, ТОВ «Інфініті» фактично не могло здійснювати діяльність по виробництву олії соняшникової та макухи соняшникової.

Крім того, податковий орган в Акті перевірки (сторінка 12) посилається на Акт ДПІ у Шевченківському p-ні м. Києва від 22.03.2013 №788/22-20/37269136 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Саноіл Торг» (код за ЄДРГІОУ 37269136) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Инфініті» (код за ЄДРГІОУ 37585953) за період з 21.03.2011 по 19.2012».

В Акті ДПІ у Шевченківському p-ні м. Києва зазначено, що в провадженні управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС перебувають матеріали досудового розслідування № 32013110100000031 щодо службових осіб Дочірнього підприємства ПАТ «Київхліб «Булочно-кондитерський комбінату (код ЄДРПОУ 24374107), службових осіб ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ 36726560) за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що службова особи Дочірнього підприємства «Київхліб «Булочно-кондитерський комбінат» (код за ЄДРПОУ 24374107, зареєстрованого 03.10.1996 платником податків в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС) з метою мінімізації податкових зобов'язань і ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах незаконно сформували податковий кредит з ПДВ від ТОВ «Саноіл Торг» (код ЄДРПОУ 37269136), яке в якості транзитного підприємства задіяне у злочинному ланцюзі мінімізації податкових зобов'язань за участю підприємств з ознаками фіктивних ТОВ «Инфініті» (код за ЄДРПОУ 37585953), ПП «Тозріс» (код ЄДРПОУ 32907616), в результаті чого умисно ухилились від сплати податку на додану вартість.

Також встановлено, що невстановлені особи протягом 2010-2012 років з метою прикриття незаконної діяльності, діючи повторно, створили, придбали ряд суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі ТОВ «Тозрис» (код ЄДРПОУ 32907616), ТОВ «Инфініті» (код ЄДРПОУ 37585953), ТОВ «ПРІН KO» (код ЄДРПОУ 37992308), ТОВ «ТРАНСРЕГИОНАЛ-ТОРГ» (код ЄДРПОУ 38086634). ТОВ «ЦЕНФИНТОРГ-ЮГ» (ЄДРПОУ 35989010), ТОВ «СПІКЕР КOM» (код ЄДРПОУ 37992711), реквізити та банківські рахунки використовувалися з метою незаконної мінімізації податкових зобов'язань діючих підприємств.

За результатами перевірки Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області на сторінці 75 Акта перевірки зазначила, що у результаті встановлених в ході перевірки фактів фіктивності ТОВ «Інфініті», «Саноіл Торг», порушення приписів господарського і цивільного законодавства (моральних засад), взаємовідносини з ПП «Автопрофіт» мають протиправний характер, а правочин, внаслідок якого неправомірно віднесено витрати до складу витрат і податковий кредит з податку на додану вартість по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0002182300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1923197,00 грн., з них 1603039,00 грн. за основним платежем і 320158,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0002192300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2438742,00 грн., з них 2043123,00 грн. за основним платежем і 395619,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів і наявністю господарських операцій між позивачем і ТОВ «Саноіл Торг», які не спричиняють правових наслідків, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Як було зазначено судом, у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Саноіл Торг» предметом яких були поставки меляси бурякової, української нерафінованої соняшникової олії, олії соєвої.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ПП «Автопрофіт» і ТОВ «Саніол Торг» позивачем надано суду належним чином засвідчені копії:

- щодо продажу меляси бурякової - Акта приймання - передачі від 27.12.2011 № 1, видаткової накладної від 27.12.2011 № РН - 0001457, податкової накладної від 27.12.2011 № 1881;

- щодо продажу олії соняшникової нерафінованої - Актів приймання - передачі від 27.12.2011 № 2, від 28.12.2011 № 2/1, видаткових накладних від 27.12.2011 № РН - 0001458, від 28.12.2011 № РН - 0001459, податкових накладних від 27.12.2011 № 1886, від 28.12.2011 № 1887;

- щодо продажу олії соєвої - Актів приймання - передачі від 21.01.2013 № 3, від 22.01.2013 № 3/1, видаткових накладних від 21.01.2013 № РН - 0000022, від 21.01.2013 № РН - 0000023, від 21.01.2013 № РН - 0000024, від 21.01.2013 № РН - 0000025, від 21.01.2013 № РН - 0000026, від 22.01.2013 № РН - 0000027, податкових накладних від 21.01.2013 № 24, від 21.01.2013 № 25, від 21.01.2013 № 26, від 21.01.2013 № 27, від 21.01.2013 № 28, від 22.01.2013 № 29.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у даного контрагента. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що підприємство ТОВ «Саноіл Торг» зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується як даними витягу від 19.08.2012 з офіційного порталу Міністерства доходів і зборів України, який надано представником позивача, так і даними Актів інших перевірок на які посилається відповідач в Акті перевірки на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, і цю обставину не заперечував представник податкового органу в ході слухання справи. Отже, контрагентом позивача правомірно виписані податкові накладні на кожну поставку товару.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив суду, що ПП «Автопрофіт» придбавало у ТОВ «Саноіл Торг» дані товари з метою подальшого продажу за межі території України, у зв'язку з чим, підприємство уклало договір комісії від 03.11.2011 № 03110 з ТОВ «ЮГЕКОТОП» (том ІІІ, а.с. 46-49).

З метою підтвердження даних обставин позивач надав суду оригінали та копії:

- по реалізації меляси бурякової - договору комісії від 03.11.2011 № 03110, контракту від 12.12.2011 № 0245/11 між ТОВ «ЮГЕКОТОП» і Компанією «OREXIM LIMITED», акта приймання товару по якості і кількості, попередній звіт по валюті від 30.12.2011, попередній звіт комісіонера ТОВ «ЮГЕКОТОП» перед комітентом ПП «Автопрофіт» від 30.12.2011, акта здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.12.2011 3 ОУ - 0000605, рахунку - фактури від 30.12.2011 № СФ - 000520, податкової накладної від 30.12.2011 № 523, митної декларації від 29.12.2011, звіт по валюті від 23.02.2012, листи ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» від 28.02.2012 № К - 154, і від 28.02.2012 № К - 151 про підтвердження надходження валютної виручки за мелясу бурякову, сертифікатів, звіту комісіонера від 23.02.2012 № 1, Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.02.2012 № ОУ - 0000099, рахунку - фактури від 23.02.2012 № СФ - 0000091, податкової накладної від 23.02.2012 № 96;

- по реалізації олії соняшникової - додатку від 27.12.2011 № 2 до договору комісії від 03.11.2011 № 03110, Акта приймання товару по якості і кількості від 27.12.2011 № 2 і Акта приймання товару по якості і кількості від 28.12.2011 № 2/1, контракту від 19.12.2011 № 0249/11 між ТОВ «ЮГЕКОТОП» і Компанією «OREXIM LIMITED» на поставку олії соняшникової нерафінованої, сертифікатів, довідок банку, звіту комісіонера від 27.02.2012 № 2, вантажної митної декларації від 17.01.2012, звіту по валюті від 27.02.2012 № 2, Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.02.2012 № ОУ - 0000102, від 27.02.2012 № ОУ - 0000103, від 27.02.2012 № ОУ - 0000104, рахунків - фактури від 27.02.2012 № СФ - 0000094, від 27.02.2012 № СФ - 0000095, від 27.02.2012 № СФ - 0000096, податкової накладної від 27.02.2012 № 100;

- по реалізації олії соєвої - додаткового договору від 21.01.2013 № 1 до договору комісії від 03.11.2011 № 03110, додатку від 21.01.2013 № 3 до договору комісії від 03.11.2011 № 03110, контракту від 18.09.2012 № 0450/12 між ТОВ «ЮГЕКОТОП» і Компанією «OREXIM LIMITED» на поставку соєвої олії, Акта приймання товару по якості і кількості від 21.01.2013 № 3, Акта приймання товару по якості і кількості від 22.01.2013 № 3/1, звіту комісіонера ТОВ «Югекотоп» перед комітентом ПП «Автопрофіт» від 05.03.2013 № 3, вантажної митної декларації від 28.01.2013, Актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 05.03.2013 № ОУ - 0000095, від 05.03.2013 № ОУ - 0000096, рахунків - фактури від 05.03.2013 № СФ-0000080, від 05.03.2013 № СФ - 0000081, податкових накладних від 05.03.2013 № 113, від 05.03.2013 № 114, сертифікати, довідки банків про підтвердження надходження валютної виручки від Компанії «OREXIM LIMITED».

У свою чергу, відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «Саноіл Торг» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Слід зазначити, що зі змісту Акта перевірки вбачається, що особи, які здійснювали перевірку взагалі не надавали правову оцінку первинним бухгалтерським документам, а лише перераховували їх в описовій частині Акта перевірки.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Автопрофіт» і ТОВ «Саноіл».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом таких вироків суду не надано.

Суд також враховую, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Зокрема, аналогічна правова позиція, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Крім того, слід зазначити, що згідно з висновками частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Висновки акта є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем і ТОВ «Саноіл Торг» правочину на підставі розгляду матеріалів перевірки, яка здійснена іншим податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ «Саноіл Груп» з іншими підприємствами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем та його контрагентом. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Також, суд при розгляд даної справи враховує ту обставину, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2013 у справі № 826/5797/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва під час проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», за результатами якої складено Акт від 22.03.2013 № 788/22-20/37269136, заборонено ДПІ у Шевченківському районі м. Києві використовувати інформацію відображену в Акті документальної невиїзної позапланової перевірки від 22.03.2013 № 788/22-20/37269136, зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відновити інформацію про податкові зобов'язання ТОВ «Саноіл Торг» з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 на загальну суму 190330099,00 грн. і податковий кредит з податку на додану вартість за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 на загальну суму 193394123,00 грн.

Так само, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2013 у справі № 826/5853/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва при проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», за результатами якої складено Акт від 22.03.2013 № 788/22-20/37269136, заборонено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва використовувати інформацію відображену в Акті документальної невиїзної позапланової перевірки від 04.04.2013 № 895/22-20/37269136, зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відновити інформацію про податкові зобов'язання ТОВ «Саноіл Торг» з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2012 на загальну суму 11527216,00 грн. і податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2012 на загальну суму 11527216,00 грн.

При цьому, зі змісту Акта перевірки вбачається, що у вступній частині даного Акта відповідач у переліку документів, які використані в ході проведення перевірки (сторінка 5 Акта) посилається на два Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.03.2013 та від 04.04.2013. Проте, в описовій частині податковий орган згадує лише Акт від 22.03.2013.

Посилання відповідача на пояснення посадових осіб в ході досудового слідства та висновок почеркознавчого дослідження в кримінальній справі № 32013110100000031 судом до уваги не приймається, оскільки вказані документи в силу приписів кримінального - процесуального законодавства України є лише одними із засобів доказування в кримінальній справі, проте до моменту прийняття судом вироку не засвідчують наявність або відсутність в діях особи складу злочину.

При цьому, відповідачем не надано суду будь-яких процесуальних документів і вироку, який набрав законної сили у даній кримінальній справі.

Відносно твердження податкового органу про завищення податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, витрати щодо господарських операцій із ТОВ ТОВ «Саноіл Торг» підтверджуються документально. Отже, судом не встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні, Акти здачі - прийняття товару.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав видаткові і податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не підтверджені фактично і є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0002192300 і від 01.06.2013 № 0002182300 є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 01.06.2013 № 0002192300 і від 01.06.2013 № 0002182300.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Автопрофіт» судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 серпня 2013 р.