Ухвала

від 05.03.2014 по справі 810/3325/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/800/64090/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., секретаря судового засідання Сватко А.О.,

представника позивача Корнелюк М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року

у справі № 810/3325/13-а

за позовом приватного підприємства «Автопрофіт» (далі - позивач, ПП «Автопрофіт»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському р-ні)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Автопрофіт» звернулось у червні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському р-ні про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2013 року №0002182300, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмір 1 923 197,00 гривень та № 0002192300, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 438 742,00 гривні.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 12.04.2013 року по 08.05.2013 року проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року, результати якої оформленні актом від 17.05.2013 року № 305/22-1/31593948, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податок на прибуток на суму 1 603 039,18 гривень; порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2 043 123,00 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 року № 0002182300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 923 197,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 1 603 039,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 320 158,00 гривень та № 0002192300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 2 438 742,00 гривні, у тому числі за основним платежем - 2 043 123,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями - 395 619,00 гривень.

З акту перевірки вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугував акт перевірки ДПІ у Шевченківському p-ні м. Києва ДПС від 22.03.2013 року № 788/22-20/37269136 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Саноіл Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Інфініті» за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року, в якому зазначено, що в провадженні управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС перебувають матеріали досудового розслідування № 32013110100000031 щодо службових осіб ДП ПАТ «Київхліб «Булочно-кондитерський комбінат», службових осіб ТОВ «Дніпроолія» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи протягом 2010-2012 років з метою прикриття незаконної діяльності, діючи повторно, створили, придбали ряд суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі ТОВ «Тозрис», ТОВ «Инфініті», ТОВ «ПРІН KO», ТОВ «ТРАНСРЕГИОНАЛ-ТОРГ», ТОВ «ЦЕНФИНТОРГ-ЮГ», ТОВ «СПІКЕР КОМ», реквізити та банківські рахунки яких використовувались з метою незаконної мінімізації податкових зобов'язань діючих підприємств. У результаті чого, відповідач дійшов висновку, що за наявності встановлених фактів фіктивності ТОВ «Інфініті», ТОВ «Саноіл Торг» та порушення ними приписів господарського та цивільного законодавства, взаємовідносини з ПП «Автопрофіт» мають протиправний характер, внаслідок якого неправомірно віднесені витрати до складу валових витрат та неправомірно сформований податковий кредит.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пункт 138.1 ст. 138 ПК України передбачає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 статті 138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у листопаді 2011 року позивач уклав договір купівлі-продажу № 03-11-11 з ТОВ «Саноіл Торг», відповідно до умов якого та специфікацій до нього позивачу здійснювалась поставка меляси бурякової, української нерафінованої соняшникової олії, олії соєвої.

Виконання умов за вищевказаним договором підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій актами приймання-передачі, видатковими та податковими накладними.

Крім того, судами встановлено, що придбана позивачем у ТОВ «Саноіл Торг» продукція у подальшому використана у власній господарській діяльності шляхом її подальшої реалізації за межі території України за договором комісії з ТОВ «ЮГЕКОТОП», що підтверджується наявними у матеріалах справи контрактами, актами приймання товару по якості і кількості, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками-фактурами, митними деклараціями, податковими накладними.

Крім того, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано не взяли до уваги доводи податкового органу про те, що в ході встановлених фактів фіктивності ТОВ «Інфініті», ТОВ «Саноіл Торг» та порушення ними приписів господарського та цивільного законодавства, взаємовідносини з ПП «Автопрофіт» мають протиправний характер, внаслідок якого позивачем неправомірно віднесені витрати до складу валових витрат та неправомірно сформований податковий кредит, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, судами встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо не ведення господарської діяльності ТОВ «Саноіл Торг» та відсутності реального здійснення договору, укладеного ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем. Також, відповідачем не доведено наявність обвинувального вироку суду в кримінальній справі за ознаками складу злочину, передбаченого ст. ст. 205, 212 Кримінального кодексу України, які б могли підтвердити фіктивний чи протиправний характер діяльності ТОВ «Саноіл Торг».

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем складу валових витрат на підставі первинних документів та віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару по господарським операціям з ТОВ «Саноіл Торг».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року у справі № 810/3325/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно