Рішення

від 29.08.2013 по справі 919/722/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року справа № 919/722/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Гагарінського району м.Севастополя

(99014, м.Севастополь,вул.Корчагіна,16)

в інтересах держави

в особі Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

до Риболовецького колгоспу "Путь Ильича"

(99058, м.Севастополь, Набережна порту,17

Ідентифікаційний код: 03889184)

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції

(98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Московська, 45)

Севастопольської міської державної адміністрації

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)

Та третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідач

Громадської організації "75 Причал"

(вул. Рибацький причал, 6,Севастополь,99028).

про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок

за участю представників:

від прокуратури (Прокуратура Гагарінського району м.Севастополя) - Махиня Вікторія Валеріївна - прокурор відділу прокуратури міста Севастополя, посвідчення № 015753 від 21.03.2013;

позивач (Севастопольська міська Рада) - явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

від відповідача (Риболовецький колгосп "Путь Ильича") - Дашко Олександр Валерійович - представник, довіреність б/н від 12.08.2013;

від відповідача (Риболовецький колгосп "Путь Ильича") - Павленко Владислав Васильович - голова, витяг з протоколу № 1 від 03.04.2009;

від третьої особи (Громадська організація "75 Причал") - Константинов Олександр Олександрович - голова, протокол № 2 від 23.04.2011.

третя особа (Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція) - явку уповноваженого представника не забезпечила;

третя особа (Севастопольська міська державна адміністрація) - явку уповноваженого представника не забезпечила;

Суть спору:

Прокурор Гагарінського району м.Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до Риболовецького колгоспу "Путь Ильича" (далі - відповідач) про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Ухвалою суду від 25.06.2013 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати докази, необхідні для своєчасного та правильного розгляду справи. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію та Севастопольську міську державну адміністрацію. Розгляд справи призначено на 15.07.2013.

Ухвалою суду від 15.07.2013 розгляд справи в порядку статті 77 ГПК України відкладено на 30.07.2013.

У судовому засіданні 30.07.2013 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 30.07.2013 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадську організацію "75 Причал", розгляд справи відкладено на 14.08.2013.

Ухвалою суду від 14.08.2013 продовжено строк розгляду справи до 04.09.2013 та відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 28.08.2013.

У судове засідання 28.08.2013 позивач - Севастопольська міська Рада та треті особи - Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція та Севастопольська міська державна адміністрація явку уповноважених представників не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки третіх осіб суду невідомі, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Зі змісту статті 22 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, а тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Ураховуючи викладене, суд вирішив за можливе продовжити розгляд справу за відсутністю позивача та третіх осіб за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні прокурор надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач у наданої ним суду письмовій думці підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити (арк. с 124).

Представники відповідача позов не визнали, надали пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву (арк. С 34-36), зазначили, що Відповідачем використовуються гідротехнічні споруди на опорах, основи яких знаходяться на морському дні в акваторії бухти, які не можна визначити як земельні ділянки. Зазначені споруди зареєстровані в технічній документації БТІ м.Севастополя, але не внесені до свідоцтва про право власності, оскільки не є капітальними спорудами та не підлягають реєстрації. Тому вважають, що відсутні підстави вважати зазначені прокурором ділянки, де розволожені гідротехнічні споруди, самовільно зайнятими земельними ділянками. Щодо земельної ділянки №1, зазначили, що Відповідачем ця ділянка не бетонувалася та не використовується, але прилягає до території Відповідача. З огляду на зазначене просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи - Громадська організація "75 Причал", надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (арк. с.131-133).

У судовому засіданні 28.08.2013 суд видалився до нарадчої кімнати до 29.08.2013 для ухвалення рішення. По виходу з нарадчої кімнати 29.08.2013 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ :

На підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 25.01.2000 за №150-р укладено договір на право тимчасового користування відповідачем земельною ділянкою, площею 0,0338 га. розташованого в районі бухти Стрілецької, згідно плану землекористування строком до 01.01.2010 (Надалі Договір) (арк.с. 11-14).

Згідно з пунктом 5.2. Договору по закінченні строку користування, Договір може бути пролонговано на наступний строк, якщо жодна з сторін не вимагала його розірвання.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Таким чином, на час розгляду справи Договір є діючим.

08.05.2013 року державною інспекцією охорони навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (Надалі Інспекція) була проведена перевірка дотримання Відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складений відповідний акт (далі по тексту Акт перевірки). (арк.с. 15-24)

Відповідно до вказаного Акту було встановлено, що Риболовецький колгосп «Путь Ильича» самовільно зайняв земельні ділянки: загальною площею 0,0105 га, забетонованої у бік моря та фактично використовується в якості набережної, території для підходу до плавзасобів та місць розміщення плавзасобів на суші; також земельну ділянку площею 0,002 га, що зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), яка фактично використовується для стоянки плавзасобів; а також земельної ділянки площею 0,0025 га, що зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), яка фактично використовується для стоянки плавзасобів. (арк. с. 15-26,68-99)

Акт перевірки став підставою для звернення прокурора в інтересах позивача з даним позовом до господарського суду.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

За приписами статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

При цьому, відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 13 Конституції України проголошено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя належить до повноважень Севастопольської міської Ради, а відтак прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Спірні правовідносини є земельними правовідносинами, а тому підпадають під правове регулювання як загальних норм Цивільного кодексу України, так і спеціальних норм Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 211 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону, у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Розділом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

На думку прокурора за позовом, самовільне заняття земельних ділянок є використання Відповідачем гідротехнічних споруд як в морський акваторії так і будівництво бетонної основи як засіб доступу до гідротехнічних споруд та плавзасобів.

Але, з матеріалів справи вбачається, що план зовнішніх границь тимчасового користування земельною ділянкою за Договором від крапок А до Б є акваторія бухти Стрелецька (тобто краєм відводу земельної ділянки є уріз води) де знаходиться бетонна основа та гідротехнічні споруди на опорах, основи яких знаходяться на морському дні.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що земельна ділянка надана для розміщення будинків Відповідача.

Відповідно до свідоцтва про право власності на комплекс будинків та споруд від 27 липня 2005 року виданий Риболовецькому колгоспу «Путь Ильича», причали №1 та №2 е власністю Відповідача, які складаються з 2-х причалів естакадного типу на опорах з металевих труб з покриттям із дерев'яних досок, примикає к береговій черті, яка в окремих місцях виглядає як вертикальна бетонна стіна, будівлі 80-х років минулого сторіччя. (а.с.51-62)

Крім того, з прохальної частини позову вбачається, що прокурор просить звільнити земельну ділянку, забетоновану, саме, в бік моря.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Севастопольською міською Радою окремо не встановлювався порядок відведення земельних ділянок морського дна (арк.с. 69), отже з урахуванням приписів пункту 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відсутні підстави для кваліфікування використання Відповідачем земельної ділянки як самовільне її зайняття.

Враховуючи вищевикладене у суду відсутні підстави для того, щоб зробити висновок про самовільне зайняття Відповідачем зазначених у позові земельних ділянок.

Крім того, відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд дійшов висновку про те, що прокурор та позивач не надали суду допустимих доказів самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 7 цього Закону встановлені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів.

Повноваженнями щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок та вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам цей орган не наділений.

Такими повноваженнями згідно зі статтею 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» наділений центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Інспекція не наділена повноваженнями щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013 N 132, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 березня 2013 року за N 412/22944, був затверджений Порядок планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства (далі по тексту Порядок 1). Згідно з пунктом 1.1. цього Порядку державний нагляд (контроль) з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами (далі - інспекційні органи) відповідно до статей 15 2 та 188 Земельного кодексу України, статей 5, 6, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статей 18 1 та 19 Закону України «Про охорону земель», пунктів 4, 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459, пунктів 4, 6 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року N 770, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за N 34/20347. Цей порядок не передбачає можливість здійснення такого контролю Державною екологічної інспекцією та її територіальними органами.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року за № 46, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 січня 2009 р. за N 18/16034, затверджений Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі по тексту Порядок 2). Згідно з пунктами 1.2. та 1.3 цей Порядок визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів та поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції України, державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим, державних екологічних інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі, Державної Азовської морської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі - органи Держекомінспекції) та суб'єктів господарювання.

Наказом Міністерство екології та природних ресурсів України від 02.10.2012 року № 483, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04 жовтня 2012 р. за N 1690/22002, затверджені уніфіковані форми актів перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містять перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), у тому числі акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Вказаними нормативними документами можливість перевірки екологічними інспекціями самовільного зайняття земельних ділянок так само не передбачено.

Суд також зазначає, що згідно з Актом перевірки предметом цієї перевірки було дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними речовинами, а ні дотримання Відповідачем вимог земельного законодавства. Крім того, питання в галузі охорони земельних ресурсів були висвітлені у пункті 4 Акту перевірки. Згідно з відповідями на поставлені запитання у відповідача були наявні документи, що посвідчують право власності чи право користування на земельну ділянку. Таким чином, порушення вимог законодавства, зокрема самовільне використання земельних ділянок, зазначені у відповідному розділі не відповідають обставинам встановленим під час проведення перевірки.

Крім того, Акт перевірки в порушення пункту 6.2 Порядку 1 та пункту 4.19 Порядку 2 не підписаний Відповідачем або уповноваженою ним особою.

Враховуючи викладене, позовна заява прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 02.09.2013

Суддя /підпис/ І.А. Харченко