Постанова

від 20.01.2014 по справі 919/722/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року Справа № 919/722/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Котлярової О.Л.,

суддів Проценко О.І.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

прокурор, Неплюхіна Софія Едуардівна, посвідчення № 023522 від 11.12.13, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

представник позивача, не з'явився, Севастопольська міська рада;

представник відповідача, Дашко Олександр Валерійович, довіреність № б/н від 18.08.13, риболовецький колгосп "Путь Ильича";

представник третьої особи, не з'явився, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція;

представник третьої особи , не з'явився, Севастопольська міська державна адміністрація;

представник третьої особи, не з'явився, Громадська організація "75 Причал";

представник відповідача, Павленко Владислав Васильович (повноваження перевірені), протокол № 1 від 03.04.09, голова правління, риболовецький колгосп "Путь Ильича";

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 29 серпня 2013 року у справі № 919/722/13

за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради

до Риболовецького колгоспу "Путь Ильича"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція

Севастопольська міська державна адміністрація

Громадська організація "75 Причал"

про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2013 року (суддя Харченко І.А.) у справі № 919/722/13, позов прокурора Гагарінського району до риболовецького колгоспу „Путь Ильича" про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що що прокурор та позивач не надали суду допустимих доказів самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок.

Не погодившись із постановленим рішенням заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції припустився порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на що, підлягає скасуванню.

Так скаржник вказує на те, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що проведеною прокурором Гагарінського району м. Севастополя перевіркою встановлено, що всупереч вимог статей 116 та 125 Земельного кодексу України, без відповідного рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, риболовецький колгосп „Путь Ілліча" самовільно зайняв земельну ділянку.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2013 року відновлено заступнику прокурора міста Севастополя процесуальний строк на подання апеляційної скарги, скаргу останнього прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Котлярова О. Л., судді Воронцова Н. В., Проценко О. І.

Розпорядженням виконуючого обов`язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2013 року, в зв'язку з відпусткою, суддю Котлярову О. Л. замінено у складі колегії на суддю Сікорську Н. І.

Головуючим суддею у справі №919/722/13 призначено суддю Воронцову Н. В.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2013 року розгляд справи відкладено на 23 грудня 2013 року.

Розпорядженням виконуючого обов`язки секретаря судової палати від 23 грудня 2013 року суддю Воронцову Н.Ш. замінено на суддю Котлярову О.Л..

Головуючим у справі призначено суддю Котлярову О.Л.

Розгляд справи було продовжено оскільки, відповідно до підпункту 3.8 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 № 18 у разі залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи починається заново (стаття 24 ГПК), заново розгляд справи починається і в разі прийняття позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору. Продовження цього строку можливе у порядку та з підстав, зазначених у частині третій статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2013 року розгляд справи відкладено на 20 січня 2014 року.

24 грудня 2013 року представником риболовецького колгоспу „Путь Ілліча" було заявлено клопотання про долучення до справи додаткових матеріалів, яке судовою колегією задоволено у повному обсязі.

20 січня 2014 року в судове засідання з'явились прокурор та представники риболовецького колгоспу "Путь Ильича" .

Представники Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції, Севастопольської міської державної адміністрації та Громадської організації "75 Причал" у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати, представники відповідача заперечували та просили залишити рішення без змін.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін, що не з'явились.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 25 січня 2000 року за № 150-р укладено договір на право тимчасового користування відповідачем земельною ділянкою, площею 0,0338 га. розташованого в районі бухти Стрілецької, згідно плану землекористування строком до 01 січня 2010 (Надалі Договір) (арк.с. 11-14).

Згідно з пунктом 5.2. Договору по закінченні строку користування, Договір може бути пролонговано на наступний строк, якщо жодна з сторін не вимагала його розірвання.

08 травня 2013 року державною інспекцією охорони навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (Надалі Інспекція) була проведена перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складений відповідний акт (далі - Акт). (арк.с. 15-24)

Відповідно до вказаного Акту було встановлено, що Риболовецький колгосп «Путь Ильича» самовільно зайняв земельні ділянки: загальною площею 0,0105 га, забетонованої у бік моря та фактично використовується в якості набережної, території для підходу до плавзасобів та місць розміщення плавзасобів на суші; також земельну ділянку площею 0,002 га, що зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), яка фактично використовується для стоянки плавзасобів; а також земельної ділянки площею 0,0025 га, що зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), яка фактично використовується для стоянки плавзасобів. (арк. с. 15-26,68-99)

Акт перевірки став підставою для звернення прокурора в інтересах позивача з даним позовом до господарського суду.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вище споруди зареєстровані в технічній документації БТІ міста Севастополя, але не внесені до свідоцтва про право власності, оскільки не є капітальними спорудами та не підлягають реєстрації. Тому відповідач вважає, що відсутні підстави визнавати зазначені прокурором ділянки, де розміщені гідротехнічні споруди, самовільно зайнятими земельними ділянками.

Проаналізувавши обставини даної справи, заслухавши прокурора та представників відповідача, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Спірні правовідносини є земельними правовідносинами, а тому підпадають під правове регулювання як загальних норм Цивільного кодексу України, так і спеціальних норм Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 Закону України „Про оренду землі" в редакції, яка діяла на момент існування спірних відносин, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Відповідно до частини третьої зазначеної статті, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В пункті 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Прокурор та позивач не надали суду доказів того, що відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку площею 0,0105 га. розташовану в районі бухти Стрілецької, м. Севастополь.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (стаття 32 Господарського процесуального кодексу України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).

Статтею 5 вказаного Закону визначено органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.

З пункту 3.8. вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 випливає, що сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої земельної ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав можуть підтвердити наступні документи в їх сукупності:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено: державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011, Держекоінспекція України здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог, зокрема, законодавства про використання та охорону земель щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; встановлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також щодо додержання режиму використання їх територій.

З наведеного слідує, що органи Держекоінспекції України мають повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про використання та охорону земель у частині додержання режиму використання земель виключно на територіях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також територій, що підлягають особливій охороні.

Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію, яка затверджена наказом Державної екологічної інспекції України від 12 грудня 2011 року № 136, передбачає, що Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція (надалі Держекоінспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, що діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується; основними завданнями Держекоінспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції України у межах відповідної території.

Відповідно до пункту 4.2 Положення Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог, зокрема, законодавства про охорону та раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів щодо: зокрема, реалізації державних, цільових, міждержавних та регіональних програм з оздоровлення, використання і охорони вод, відтворення водних ресурсів; дотримання встановленого режиму господарської діяльності у зонах санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах, смугах відведення та берегових смугах водних шляхів; використання, відтворення і охорони морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України та континентального шельфу України, додержання норм екологічної безпеки; дотримання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів;

Згідно з листом Головного державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища (а.с. 94 т. 1), відповідно до підпункту б пункту 4 положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011, Положення про державну екологічну інспекцію в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Мінприроди від 04 листопада 2011 року № 429 та зареєстрованого в Мінюсті 25 листопада 2011 року за № 1347/20085, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про використання та охорону земель із додержанням режиму використання земель водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, природно заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні у межах відповідної території , тобто Державна екологічна інспекція України та її територіальні органи мають право встановлювати розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу тільки на вищезазначених категоріях земель.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 46 від 10 вересня 2008 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 січня 2009 року за № 18/16034, затверджений Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі - Порядок).

Згідно з пунктами 1.2. та 1.3 Порядку визначено процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів та поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції України, державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим, державних екологічних інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі, Державної Азовської морської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі - органи Держекоінспекції) та суб'єктів господарювання.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 483 від 02 жовтня 2012 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 жовтня 2012 року за № 1690/22002, затверджені уніфіковані форми актів перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містять перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), у тому числі акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

В акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами відсутні дата складання акту та його номер, крім того предметом перевірки була перевірка саме дотримання вимог природоохоронного законодавства, а не встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Таким чином, доводи прокурора про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки площею 0,0105 га., яка розташована в районі бухти Стрілецької, м. Севастополь, не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаними нормативними документами можливість перевірки екологічними інспекціями самовільного зайняття земельних ділянок так само не передбачено, як і не передбачено винесення приписів з вимогою про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Крім того, статтею 144 Земельного кодексу України встановлений порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства (яким є самовільне використання земельної ділянки), відповідно до якого у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

Разом з цим, предметом проведених перевірок було дотримання вимог саме природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, що відображено у відповідних актах перевірки, а не дотримання риболовецьким колгоспом „Путь Ілліча" вимог земельного законодавства.

Апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом здійснений правильний висновок про відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість позовних вимог, а надані документи (зокрема, акти перевірок) не відповідають вказаним вище нормам законодавства.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2013 року у справі № 919/722/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2013 року у справі № 919/722/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Л. Котлярова

Судді О.І. Проценко

Н.І. Сікорська

Розсилка:

1. Прокурор Гагарінського району міста Севастополя (вул. Корчагіна, 16,Севастополь,99014)

2. Риболовецький колгосп "Путь Ильича" (вул. Набережна порту, 17,Севастополь,99058)

3. Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція (вул. Московська, 45,Ялта,98600)

4. Севастопольська міська державна адміністрація (вул. Леніна, 2,Севастополь,99011)

5. Громадська організація "75 причал" (вул. Рибацький причал, 6,Севастополь,99028)

6. Прокуратура міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

7. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)