Рішення

від 27.08.2013 по справі 920/1079/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.08.2013 Справа № 920/1079/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика",

м. Харків;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром",

м. Суми;

про стягнення 59 465 грн. 71 коп.,

Суддя Н.П. Лугова

Представники сторін:

від позивача: Семенов В.О.,

Середенко Р.В.,

Середенко О.В.,

від відповідача: не з'явився,

За участю секретаря судового засідання - Кириченко-Шелест А.Г.

В судовому засіданні 15.07.2013 року судом оголошувалась перерва у розгляді справи.

Суть спору: позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 57 872,34 грн. заборгованості, що виникла внаслідок порушення умов договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009р., з них в тому числі: 57 048,02 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції за лютий-червень 2013 року та 824,32 грн. - 3% річних; витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Крім того, 01.07.2013 року позивач подав заяву про забезпечення позову № 606/2013-ГС від 25.06.2013 року.

У відзиві б/н від 18.07.013р. відповідач проти позову заперечує, а також просить суд застосувати строк позовної давності.

Представником відповідача подано додаткові пояснення вх. № 11780 від 23.08.13р., відповідно до яких останній наполягає на тому, що кошти на користь позивача за поставлену продукцію згідно накладних № ВП-312 від 27.11.2009 року та № ВП-329 від 10.12.2009 року сплачені відповідачем повністю.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та наддав суду письмові пояснення № 208/2013-ГССЩ від 21.08.2013р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. У клопотанні вх. № 11779 від 23.08.13р. відповідач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з терміновим відрядженням представника.

Проте, слід зазначити, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, позивач, не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України). (п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р.). При цьому суд зазначає, що відповідачем до клопотання не надано жодного доказу на підтвердження неможливості представника брати участь у даному судовому засіданні у зв'язку з відрядженням та доказів неможливості заміни такого представника.

Таким чином, враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Керуючись вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені всі належні умови для надання доказів по справі в обгрунтування своїх вимог та заперечень, тому відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009р. та специфікації № 2 від 10.11.2009р., позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 152 640,00 грн., а відповідач - прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Розділом 7 договору сторони визначили, що оплата за поставлений товар проводиться відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача по попередній оплаті протягом п'яти календарних днів з дня підписання цього договору; остаточна оплата має бути здійснена протягом 30 календарних днів з дня наступного за днем постачання повної кількості товару, що передбачена умовами договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив в повному обсязі поставлений товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в загальній сумі 57 048 грн. 08 коп. за товар отриманий за видатковою накладною № ВП-329 від 10.12.2009 року.

Так, на виконання умов договору позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму 152 640,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № ВП-306 від 25.11.2009 року, № ВП-312 від 27.11.2009 року, № ВП-329 від 10.12.2009 року, довіреностями на отримання товару.

Проте, як зазначає позивач, на момент здійснення поставки по вищевказаним накладним за відповідачем рахувався попередній борг на загальну суму 250 032,08 грн. за товар, обумовлений договором поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009р. та специфікацією № 1.

У період з 09.12.2009р. по 19.05.2010р. відповідач здійснював переказ коштів в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості, яку позивач зараховував у хронологічному порядку її виникнення по кожній видатковій накладній (№ ВП-264 від 27.10.2009 року, № ВП-265 від 27.10.09р., № ВП-279 від 11.11.09р., № ВП-280 від 11.11.09р., № ВП-281 від 11.11.09р., № ВП-292 від 19.11.09р., № ВП-291 від 19.11.09р., № ВП-293 від 19.11.09р., № ВП-294 від 19.11.09р., № ВП-303 від 24.11.09р.).

В подальшому відповідач здійснив оплату товару, поставленого відповідно до видаткових накладних № ВП-306 від 25.11.2009 року, № ВП-312 від 27.11.2009 року на суму 71 040,00 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив перерахування коштів на користь позивача з призначенням платежу «оплата зг. накл. № 268 від 10.12.09р. за кранову» на загальну суму 18 000,00 грн. При цьому, відповідач зазначає, що вказані платежі є фактично оплатою товару, що поставлявся позивачем за видатковою накладною № ВП-329 від 10.12.09р. на суму 81 600,00 грн.

Позивач не заперечує даний факт та підтверджує, що відповідачем в графі «призначення платежу» було допущено помилку, тому платіж в розмірі 18 000,00 грн. був зарахований позивачем в погашення боргу по накладній № ВП-329 від 10.12.09р.

Станом на 13.01.2013 року заборгованість відповідача з урахуванням часткової оплати склала 87 048,08 по накладним № ВП-292 від 19.11.09р., № ВП-291 від 19.11.09р., № ВП-293 від 19.11.09р., № ВП-294 від 19.11.09р., № ВП-303 від 24.11.09р. та № ВП-329 від 10.12.09р.

З наданого відповідачем відзиву та наявних в матеріалах справи банківських виписок вбачається, що 14.01.2013 року та 23.01.2013 року відповідач здійснив переказ коштів на користь позивача з призначенням платежу «кредиторська заборгованість зг. дог. № 10/09/1-Р від 19.10.2009р.» на загальну суму 30 000,00 грн.

Позивач пояснює, що вказану суму він зарахував як погашення заборгованості за договором поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009р. у хронологічному порядку її виникнення по кожній видатковій накладній, в тому числі і по накладній № ВП-329 від 10.12.09р. зараховано кошти в сумі 6551,92 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2012 року позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія № 212/2012-З від 13.12.12р. з вимогою сплатити заборгованість.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, судом встановлено, що факт отримання відповідачем від позивача товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, укладеним сторонами двостороннім актом звірки взаєморозрахунків. Проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачем надано суду акт звірки взаєморозрахунків за період 22.10.09р. - 15.07.13р., підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідно до якого дебіторська заборгованість становить 57 048 грн. 08 коп.

Суму основного боргу позивач просить стягнути з урахуванням індексу інфляції за лютий-червень 2013 року, що відповідно до наданого розрахунку разом становить 57 048,02 грн.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 57 048 грн. 02 коп. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору позивач просить стягнути з відповідача 824,32 грн. - 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Частина 4 ст. 232 Господарського кодексу України встановлює, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору.

Розрахунок 3% річних складено відповідно до ст. 625 ЦК України, тому позовні вимоги стосовно стягнення 824,32 грн. - 3% річних також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме несвоєчасної оплати отриманого товару, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого ним судового збору в розмірі 1 800 грн. 37 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на позов відповідач просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки, на його думку, останнім днем розрахунку за поставлений згідно видаткової накладної № ВП-329 товар є 09.01.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. (п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за товар згідно видаткової накладної № ВП-329 від 10.12.09р. переривався частковою сплатою боржником коштів на рахунок позивача 22.04.2010р., 26.04.2010р., 14.05.2010р., 19.05.2010р., 10.06.2010р., 17.06.2010р. та 23.06.2010р.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

01.07.2013 року позивач подав заяву № 606/2013-ГС від 25.06.2013 року, в якій просить суд вжити заходів до забезпечення позову ТОВ "Востокпневматика" до ТОВ "Спецзалізпром", шляхом накладення арешту у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат на кошти, які обліковуються на поточних рахунках ТОВ "Спецзалізпром", а саме: п/р № 260075235 в АТ "Ерсте Банк", МФО 380009; п/р № 260000001945 в Філії ВАТ "УКРЕКСІМБАНК", м. Суми, МФО 397003. (а.с. 38).

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, в тому числі накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з викладеного, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" про забезпечення позову та оцінивши надані в обґрунтування заяви докази, господарський суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" про забезпечення позову № 606/2013-ГС від 25.06.2013 року - відмовити.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" (40000, м. Суми, вул. Пушкіна, 55, код ЄДРПОУ 36333979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" (61129, м. Харків, вул. Уборевіча, буд. 44-В, кв. 8, код ЄДРПОУ 30962900) 57 048,02 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 824,32 грн. - 3% річних та 1 800,37 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.09.2013 року.

СУДДЯ Н.П. Лугова