Постанова

від 20.11.2013 по справі 920/1079/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа № 920/1079/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Семенов В.О., Середенко О.В.

відповідача - Бондаренко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2883 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 27.08.13 р. у справі № 920/1079/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика", м. Харків;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром", м. Суми

про стягнення 57872,34 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" звернувся до господарського суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" - 57048,02 грн. суму боргу з урахуванням індексу інфляції за лютий - червень 2013 року, 824,32 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.08.2013 р. у справі № 920/1079/13 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" про забезпечення позову № 606/2013-ГС від 25.06.2013 року - відмовлено. Позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" 57048,02 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 824,32 грн. - 3% річних та 1800,37 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, двостороннім актом звірки взаєморозрахунків сторін), відповідач не розрахувався за отриманий товар, позовні вимоги стосовно стягнення 3% річних також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та ін.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 27.08.2013 року у справі № 920/1079/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції помилково здійснено висновок, щодо правомірності позивачем зарахування грошових коштів від відповідача за поставлений товар у хронологічному порядку її виникнення по кожній накладній. Посилаючись при цьому на порядок розрахунків, який передбачений п. 7.2. договору поставки. Відповідач зазначає, що в повному обсязі виконав свої зобов'язання по оплаті попередньої оплати за товар, але позивач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання з поставки товару, що передбачено умовами договору та специфікацією № 1 до договору, крім того відповідачу не в повному обсязі поставлений товар, а саме не поставлено «головку соединительная 1а (отливка)».

А отже на думку відповідача враховуючи п. 7.2. договору поставки, момент остаточної оплати в сумі 319909,60 грн. не настав, твердження позивача та висновки суду про зарахування оплат ТОВ «Спецзалізпром» 14.01.2010 року на суму 5000,00 грн., 20.01.2010 року на суму 5000,00 грн., 22.01.2010 року на суму 200000,00 грн. з призначенням платежу «оплата згі.дог. № 10/09/1 -р від 19.10.2013 року», в повному обсязі за поставку товару по специфікації № 1 вважає помилковими. Відповідач вказує, що три вищевказані оплати на загальну суму 210000,00 грн. є першими після поставки позивачем товару передбаченого специфікацією № 2 від 10.11.2009 року, що є додатком № 2 до договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 року, додатковою угодою № 1 від 10.11.2009 року до договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 року та самим договором поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 року.

Специфікацією № 2 передбачено поставку товару на загальну суму 152640,00 грн. Позивачем у повному обсязі здійснено поставку всього товару, що передбачала дана специфікація, а також враховуючи той факт, що ні специфікація № 2 а ні додаткова угода № 1 до договору, не передбачала умови розрахунку за поставлений товар по специфікації № 2, а умови договору передбачали розрахунок лише по специфікації № 1, відповідачем 14, 21 та 22 січня 2009 року здійснено оплату за товар, який поставлено за видатковими накладними № ВП-306 від 25.11.2009 р., № ВП-312 від 27.11.2009 р., № ВП-329 від 10.12.2009 р. та передбачено специфікацією № 2.

Загальна сума сплачених коштів відповідачем на користь позивача за договором поставки № 19/10/1-Р від 19.10.2009 року складає 535624,00 грн. при тому, що зобов'язання зі сплати поставленого товару за якими настав час його виконання складає суму в 152640,00 - за поставки по специфікації № 2 та 175000,00 грн. - попередня оплата, що передбачена договором за товар по специфікації № 1, отже загальна сума 327640,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість є не за тими видатковими накладними, які зазначені позивачем, а за поставки товару, що передбачено специфікацією № 1, більше того дана заборгованість є непростроченою, оскільки час виконання зобов'язання по ній ще не настав, п. 1 ст. 530 ЦКУ передбачено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) та ін.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

Представник позивача підтримав позицію, яка викладена в відзиві на апеляційну скаргу, просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги і рішення господарського суду Сумської області залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 19.10.2009 р. між ТОВ "Спецзалізпром" (замовник) та ТОВ "Востокпневматика" (постачальник) укладений договір поставки № 10/09/1-Р

Відповідно до п. 1.1. договору сторони погодили його предмет, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовнику певну продукцію (товар) відповідно до специфікації, а замовник прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 6.1. договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.

Пунктами 7.1., 7.2. договору сторони узгодили порядок розрахунків, розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі. Замовник оплачує постачальнику товар по цьому договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у такому порядку: попередня оплата у сумі 170000,00 грн. протягом 5 календарних днів з дня підписання цього договору; остаточна оплата у сумі 319909,60 грн. протягом 30 календарних днів з дня наступного за днем постачання повної кількості товару, що передбачена умовами цього договору.

19.10.2009 р. між сторонами узгоджено специфікацію № 1 на поставку товару на загальну суму 489909,60 грн.

На виконання зобов'язань з поставки товару за специфікацією № 1 від 19.10.2009 р. постачальник поставив та передав у власність замовника товар.

Позивач у позовній заяві вказує, що відповідач у повному обсязі здійснив оплату поставленого товару за специфікацією № 1.

10.11.2009 р. сторони вирішили укласти додаткову угоду № 1 до договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 р., відповідно до умов якої вирішили доповнити договір специфікацією № 2.

Пунктом 2 додаткової угоди збільшено суму договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 р., у розмірі 152640,00 грн.

Пункт 6.4. договору викладено в іншій редакції, а саме: «загальна сума по договору становить 642549,60 грн. у тому числі ПДВ 20 % - 107091,60 грн.»

10.11.2009 р. між сторонами узгоджено специфікацію № 2 на поставку товару на загальну суму 152640,00 грн.

На виконання зобов'язань з поставки товару за специфікацією № 2 від 10 листопада 2009 року позивач поставив та передав у власність відповідача товар відповідно до видаткових накладних на загальну суму 152640,00 грн.: № ВП-306 від 25.11.2009 р. на суму 26880,00 грн., № ВП-312 від 27.11.2009 р. на суму 44160,00 грн., № ВП-329 від 10 грудня 2009 року на суму 81600,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив перерахування коштів у розмірі 37127,92 грн., а отже на думку позивача сума у розмірі 88632,08 залишилась не сплаченою.

Враховуючи неповну сплату відповідачем заборгованості, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язань № 212/2012-З від 13.12.2012 р., в якій просив погасити заборгованість у розмірі 88632,08 грн. Проте, відповідач на вимогу позивача не відреагував та грошові кошти не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

У процесі розгляду справи позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив в порядку ст. 22 ГПК України стягнути з відповідача 57048,02 грн. суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за лютий - червень 2013 року, 824,32 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, двостороннім актом звірки взаєморозрахунків сторін), відповідач не розрахувався за отриманий товар, позовні вимоги стосовно стягнення 3% річних також визнані обґрунтованими на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 р. існували правовідносини з поставки (купівлі-продажу) товару.

Факт отримання певної кількості товару, підтверджується видатковими накладними.

Отже, факт виконання позивачем поставки товару та наявності заборгованості на загальну суму 57048,02 грн. підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, видатковими накладними за якими відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис про отримання товару відповідачем.

До того ж, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків за період 22.10.2009 р. - 15.07.2013 р., який підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 57048,02 грн.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини та норми, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач виконав свої обов'язки, поставив відповідачеві товар, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 р., лише частково оплатив отриманий за договором товар, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість на суму 57048,02 грн., а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають задоволенню.

Стосовно посилань відповідача про те, що при винесенні рішення судом першої інстанції помилково здійснено висновок, щодо правомірності позивачем зарахування грошових коштів від відповідача за поставлений товар у хронологічному порядку її виникнення по кожній накладній, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з положеннями Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання платежу здійснюється платником. В даному випадку зазначення усіх реквізитів у відповідних платіжних документах в тому числі і призначення платежу є обов'язком відповідача як сторони, яка ініціює платіж та до моменту переказу коштів є їх власником.

Згідно з п. 33.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Таким чином, саме відповідач, як ініціююча сторона платежу, вважав за необхідне направити певну суму коштів на погашення суми заборгованості, що виникла відповідно до конкретних первинних документів бухгалтерського обліку, повинен вказати у призначенні платежу точні данні та зазначити усі необхідні відомості, що дозволяють встановити, на погашення яких конкретно зобов'язань вчинив відповідний грошовий переказ.

Враховуючи викладене, позивач зарахував сплачені відповідачем кошти в погашення заборгованості відповідача перед за договором поставки № 10/09/1-Р від 19.10.2009 р. у хронологічному порядку її виникнення по кожній накладній.

З урахуванням фактичних, (конклюдентних) дій сторін щодо припинення правовідносин за договором, відсутності необхідності у товарі за договором, про що наголошено представником відповідача, стягнення боргу правомірно здійснюється за загальними правилами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання 824,32 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1800,37 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 27.08.13 р. у справі № 920/1079/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 27.08.13 р. у справі № 920/1079/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 21.11.2013 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.