Постанова

від 05.02.2014 по справі 920/1079/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 920/1079/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у справі№ 920/1079/13 Господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" простягнення 57872,34 грн. за участю представники сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Бондаренко В.М., дов. від 13.01.2014 №2

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" про стягнення 57048,02 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 824,32 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.08.2013 у справі № 920/1079/13 (суддя Лугова Н.П.), позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" 57048,02 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 824,32 грн. - 3% річних та 1800,37 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддів Плужник О.В., Барбашова С.В.), рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у цій справі, прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 19.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" було укладено договір поставки № 10/09/1-Р (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (замовнику) певну продукцію (товар) відповідно до специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.

Як передбачено пунктами 7.1., 7.2. договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі. Замовник оплачує постачальнику товар по цьому договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у такому порядку:

- попередня оплата у сумі 170000,00 грн. протягом 5 календарних днів з дня підписання цього договору;

- остаточна оплата у сумі 319909,60 грн. протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем постачання повної кількості товару, що передбачена умовами цього договору.

19.10.2009 сторони узгодили специфікацію № 1 на поставку товару на загальну суму 489909,60 грн.

Також судом апеляційної інстанції з'ясовано, що 10.11.2009 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до умов якої вирішили доповнити договір специфікацією № 2; пунктом 2 вказаної додаткової угоди сторони збільшили суму договору на 152640,00 грн. та виклали пункт 6.4. договору в іншій редакції, згідно із якою загальна сума по договору становить 642549,60 грн. у тому числі ПДВ 20 % - 107091,60 грн.

10.11.2009 сторони узгодили специфікацію № 2 на поставку товару на загальну суму 152640,00 грн.

На підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних апеляційним господарським судом встановлено, що на виконання зобов'язань з поставки товару за специфікаціями № 1 від 19.10.2009 та специфікацією № 2 від 10.11.2009 позивач поставив та передав у власність відповідача товар.

Так, зокрема, відповідно до специфікації № 2 від 10.11.2009 позивач поставив та передав у власність відповідача товар відповідно до видаткових накладних на загальну суму 152640,00 грн.: № ВП-306 від 25.11.2009 на суму 26880,00 грн., № ВП-312 від 27.11.2009 на суму 44160,00 грн., № ВП-329 від 10.12.2009 року на суму 81600,00 грн.

Предметом позову у справі, з урахуванням поданих позивачем заяв про уточнення позовних вимог від 10.07.2013 та 17.07.2013, які прийняті судом, є позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу у розмірі 57048,02 грн. та процентів річних у розмірі 824,32 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач у повному обсязі здійснив оплату поставленого товару за специфікацією № 1 та частково оплатив товар, поставлений за специфікацією № 2, у зв'язку із чим заборгованість відповідача становила 88632,08 грн.

Враховуючи неповну сплату відповідачем заборгованості, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язань № 212/2012-З від 13.12.2012, в якій просив погасити заборгованість у розмірі 88632,08 грн., яка залишена відповідачем без належного реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

У процесі розгляду справи позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 57048,02 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції за лютий - червень 2013 року та 824,32 грн. - 3% річних.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті та задовольняючи заявлені позовні вимоги повністю, виходив із того, що факт поставки позивачем товару та наявності у відповідача заборгованості на загальну суму 57048,02 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та двостороннім актом звірки взаєморозрахунків, однак відповідачем не виконані договірні зобов'язань стосовно оплати отриманого товару.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду погодився із вказаними висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок судів попередніх інстанцій про задоволення заявлених позовних вимог правомірним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Таким чином, апеляційний господарський суд, дослідивши подані в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень первинні документи щодо поставки товару та його оплати відповідачем, встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, правомірно погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 57048,02 грн. та процентів річних у розмірі 824,32 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. 4 3 , 4 7 , 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно частини другої ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі по суті зводяться виключно до заперечень щодо оцінки доказів у справі, в той час як згідно з вимогами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, слід зазначити, що суд першої інстанції припустився помилки в частині розподілу судових витрат у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 88809,25 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 1209,27 грн. При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1800,37 грн.

В ході розгляду справи позивач заявами про уточнення позовних вимог від 10.07.2013 та 17.07.2013, які були прийняті судом, зменшив позовні вимоги та просив стягнути 57872,34 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції та процентів річних.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 7 Закон України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" станом на 01.01.2013 встановлено заробітну плату у місячному розмірі 1147,00 грн.

Таким чином, враховуючи приписи Закону України "Про судовий збір" та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2013 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у справі № 920/1079/13 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат. При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції відзначає, що оскільки висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваній постанові є вірними, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у цій справі підлягає зміні лише в частині розподілу судового збору, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 та пункт 3 рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2013 у справі № 920/1079/13 змінити в частині стягнення судового збору. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецзалізпром" (40000, м. Суми, вул. Пушкіна, 55, код ЄДРПОУ 36333979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" (61129, м. Харків, вул. Уборевіча буд. 44-В, кв. 8, код ЄДРПОУ 30962900) 1720,50 грн. судового збору.

В решті рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у справі № 920/1079/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова