Рішення

від 27.08.2013 по справі 923/368/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2013 р. Справа № 923/368/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Гололобові М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Велика Лепетиха Херсонської області

до Великолепетиської селищної Ради, смт. Велика Лепетиха Херсонської області

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП ОСОБА_2

про визнання недійсними рішень, визнання недійсним акту комісії, припинення дій щодо перенесення меж земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

Фізична особа-приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду з позовом до Великолепетиської селищної ради (відповідач) та з урахуванням зменшення позовних вимог просить визнати повністю недійсним рішення ради від 27.12.12 № 598 "Про затвердження акту комісії Великолепетиської селищної ради" та рішення від 22.02.13 №619 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки", як такі що суперечать чинному законодавству та ущемляють її права і інтереси як користувача земельної ділянки. Також позивач просила суд припинити дії відповідача з приводу намагань останнього безпідставно перенести межі наданої позивачу у користування земельної ділянки шляхом зобов'язання відповідача погодити межі переданих позивачу у користування земельної ділянки з кадастровим номером 6521255100:01:067:0002 та 65212100:01:067:00183, встановлені в натурі 25.06.12 і внесені до Державного земельного кадастру, для чого підписати відповідний акт погодження меж земельної ділянки.

Ухвалою від 20 травня 2013р. провадження у справі №923/368/13, в зв'язку з призначенням судової земельно-технічної експертизи, обов'язок оплати вартості експертизи було покладено на третю особу ОСОБА_2. Листом від 26.06.2013р. ФОП ОСОБА_2 було надіслано рахунок №126/127 від 18 червня 2013р. для оплати експертизи.

В подальшому 09.08.2013р. від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення №126/127 від 06.08.2013р. про неможливість дачі висновку судової інженерно-технічної експертизи в зв'язку з відсутністю передоплати вартості експертизи.

Ухвалою від 12.08.2013р. провадження у справі поновлено.

В судове засідання призначене після поновлення провадження у справі на 27.08.2013р. сторони та третя особа не направили своїх представників.

Позивач не скористався своїм правом на участь представника в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від позивача до суду не надійшло, хоча позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Третя особа також подала клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням в день розгляду справи за межами Херсонської області.

Судом відхилено клопотання відповідача та третьої особи, оскільки 28 серпня 2013р. закінчується встановлений ст. 69 ГПК України двохмісячний строк розгляду справи, сторонами не подано клопотання про продовження строку розгляду спору, тож подальше відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечує, зазначаючи наступне. Жодне спірне рішення, на думку відповідача, не містить приписів щодо припинення права позивача на користування земельними ділянками, зменшення розмірів земельних ділянок, які передбачені договорами оренди, укладеними між позивачем та відповідачем. Так, рішенням відповідача №598 від 27.12.2012р. затверджено акт комісії Великолепетиської селищної ради, а саме межові знаки тільки переносяться на 680 мм в напрямку до АДРЕСА_2 без зменшення розміру земельної ділянки позивача. Крім того відповідач зазначає, що земля, яка була надана в оренду використовувалась позивачем без встановлення меж земельних ділянок в натурі та що відповідачу не було відомо про укладення позивачем угоди зі спеціалізованою організацією, яка займалась розробкою технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі. Також, оскільки в спірних рішеннях не йде мова про зменшення земельних ділянок позивача, зміну користувача земельної ділянки, то на думку відповідача, твердження позивача, що цими рішеннями порушуються його права, як землекористувача є безпідставними. Щодо вимоги про визнання недійсним акту комісії, відповідач заперечує посилаючись на п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" згідно якого акт комісії Великолепетиської селищної ради від 24.12.2012р. не є формою рішення органу місцевого самоврядування. Неправомірною відповідач вважає і вимогу про зобов'язання погодити межі переданих у користування позивача земельних ділянок шляхом підписання відповідного акту погодження меж земельних ділянок, оскільки діючим законодавством України не передбачено такого поняття, як погодження меж суміжними землекористувачами при вирішенні питання про передачу земельних ділянок в оренду.

Третя особа у відзиві на позов, що знаходиться в матеріалах справи проти позову заперечує, посилаючись на ті обставини, що рішення відповідача №619 від 22.02.2013р. прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, не порушує прав позивача та не суперечить вимогам п.2 ст. 134 ЗК України. За твердженням третьої особи будівля в якій розміщена цілодобова аптека та косметологічний кабінет знаходяться у приватній власності останньої, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.09.2009р. за №205 та витягом КП "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №24041967 від 05.10.2009р.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

22.02.2013 року за №619 Великолепетиською селищною радою Великолепетиського району Херсонської області прийнято рішення "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки". Цим рішенням надано дозвіл Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки орієнтовною площею 200 кв.м, з них 96 кв.м для обслуговування цілодобової аптеки та косметологічного кабінету, та 104 кв.м для створення озеленених територій загального користування по АДРЕСА_1, а також замовити відповідну землевпорядну документацію.

Судом встановлено, що 27.12.2012р. рішенням № 598 Великолепетиською селищною радою Великолепетиського району Херсонської області затверджує акт своєї комісії від 24.12.12р. про необхідність перенесення межових знаків за рахунок й на користь зацікавленої сторони - ФОП ОСОБА_2

Позивачка, не погоджуючись із вказаними рішеннями оскаржила їх до суду, бо вважає, що вони порушують її права як суміжного землекористувача та власника нерухомого майна, що розташовано по сусідству по АДРЕСА_2 Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 13,14,40 Конституції України, ст. ст. 124,134,155 Земельного кодексу України, ст. ст. 20,23,48,148,152 Господарського кодексу України.

Позивач пояснила, що вона є землекористувачем двох земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2, що мають кадастрові номери 6521255100:01:067:0002 площею 99 кв.м та 6521255100:01:067:00183 та60 кв.м, на підставі договорів оренди, укладених між позивачем та відповідачем, що зареєстровані у Державному реєстрі земель 06 квітня 2005 року за № 18 та 11 червня 2008 року за № 4АА002009-04-08-717-00069.

Позивач пояснила, що ФОП ОСОБА_4 25.06.12 були виконані роботи по встановленню меж переданих їй в оренду земельних ділянок в натурі у присутності землевпорядника Великолепетиської селищної ради Кислого О.В. та інших осіб. Під час виконання вказаних робіт у землевпорядників Великолепетиської селищної ради претензій щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки не було. Акти про встановлення меж земельних ділянок підписані позивачкою та представником третьої особи - ОСОБА_6 Відповідачем акт не підписаний, не дивлячись на звернення позивача з цього приводу. Позивач пояснила, що відповідачем було прийнято рішення № 332 від 04.04.12 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою" ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки площею 215 м для обслуговування аптеки й косметологічного кабінету по АДРЕСА_2. При цьому, на той час у ОСОБА_2 був діючий з 21.06.2007р. договір оренди земельної ділянки, площею 96 м 2 для обслуговування цієї споруди. Позивач вважає, що вищезазначене рішення порушувало її права, як землекористувача, бо узгоджену й орендовану нею земельну ділянку фактично таким чином могли передати іншій особі.

Позивачка пояснила, що будівля аптеки ФОП ОСОБА_2 безпосередньо межує з магазином "Ніка", який належить позивачці на праві власності, розмістивши між цим магазином та своєю будівлею перегородку для складання вугілля відповідач позбавила можливості позивача обслуговувати одну стіну магазину з зовнішньої сторони та зайняла орендовану позивачем ділянку для обслуговування магазину.

На думку позивачки, ФОП ОСОБА_2 за допомогою відповідача намагається узаконити її незаконну прибудову між магазином позивача та аптекою третьої особи, а відповідач їй у цьому допомагає.

Судом встановлено, що за зверненням позивачки прокурор Великолепетиської міжрайонної прокуратури Херсонської області виніс протест на рішення відповідача № 332 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою" через його прийняття з порушенням вимог ст. 134 Земельного Кодексу України. На виконання протесту прокурора, 27.12.2012р. відповідачем прийнято рішення № 593 про скасування рішення № 332 від 04.04.2012р. "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою". Позивачка пояснила що, 27.12.2012р. рішенням № 598 відповідач, за її відсутності затверджує акт своєї комісії від 24.12.12р. про необхідність перенесення межових знаків за рахунок й на користь зацікавленої сторони - ФОП ОСОБА_2 Цим актом прийнято рішення, що земельна ділянка, на якій знаходиться магазин, який позивачка орендує на підставі двох договорів, та земельну ділянку, на якій розташована будівля ОСОБА_2, взято за одне ціле й поділено навпіл, не зважаючи на наявність межових знаків, оплачених позивачкою, інформація про які вже внесена в систему Державного земельного кадастру.

Позивачка пояснила, що акт комісії від 24.12.2012 р. складений за її відсутності, без надання можливості обґрунтувати свої вимоги та надати свої пояснення, тому вона вважає, що порушені її права, як користувача земельних ділянок.

Позивачка зазначила, що за рішенням № 619 відповідач знову надав дозвіл ФОП ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки орієнтовною площею 200 кв.м, з них 96 м 2 для обслуговування цілодобової аптеки та косметологічного кабінету, та 104 кв.м для створення озеленених територій загального користування по АДРЕСА_1, а також замовити відповідну землевпорядну документацію. Позивачка пояснила, що у 2006-2007 роках земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 були надані підприємцям ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 впритул одна до одної. В зв'язку з чим було прийнято рішення про перенесення вигрібної ями позивачки та її об'єднання з вигрібною ямою аптеки та косметологічного кабінету підприємця ОСОБА_2 На сьогоднішній день вигрібна яма є об'єктом спільного користування позивачкою та ОСОБА_2 і каналізаційні магістралі позивачки та наші спільні магістралі знаходяться на земельній ділянці, наданій в оренду останній.

Враховуючи ці обставини, на думку позивачки, відповідач не має права передавати земельну ділянку, на якій сам погодив розташування спільних об'єктів іншим особам, які таким чином отримують доступ до каналізаційних мереж позивачки та можуть перекрити їх чи іншим чином перешкоджати її підприємницькій діяльності. Позивачка вважає, що це може бути зроблено лише таким шляхом, який зазначено в оскаржуваних рішеннях й акті відповідача - шляхом перенесення межових знаків (перенесення земельних ділянок, наданих їй в оренду, на 68 см для передачі в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій розташовані її та їхні спільні з ОСОБА_2 каналізаційні мережі. Це є порушенням її прав та вимог чинного законодавства.

Із огляду на наведені доводи, суд дійшов до висновку, що обставини, на які посилається позивачка та що викладені вище у рішенні підтверджують факт наявності перешкод у користуванні нерухомим майном у тому числі і земельними ділянками, яке орендує позивачка та що належить їй на праві власності. Однак, у відповідності до ст. 33 ГПК України ці обставини мають бути доведені належними доказами. При наявності таких доказів, позивачка не позбавлена права звернутись до суду за захистом своїх прав, обравши спосіб захисту, визначений чинним законодавством, що захистить її інтереси та поновить порушені права.

Відповідно до Роз'яснень ВАС України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, в зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту порушення такого права не встановлено, у суду немає правових підстав задовольняти позовні вимоги.

При розгляді зазначеної справи суд досліджував вище перераховані підстави при наявності яких може бути визнано недійсним акт ненормативного характеру.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її позовні вимоги.

Система, засади організації та діяльність органів місцевого самоврядування в Україні визначені законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". За змістом статті 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу Ради.

Відповідно до ст. 19 Конституції України п. 3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Із огляду на встановлені факти та проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку, що позивачка не довела факт порушення своїх земельних прав та законних інтересів, які витікають із земельних правовідносин прийнятими та оскарженими рішеннями Великолепетиської селищної ради.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами і висновками судових експертів.

Позивачка доводить, що акт комісії Великолепетиської селищної ради від 24.12.12 щодо перенесення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2, 19 а у смт. Велика Лепетиха та, що затверджений спірним рішенням № 598 від 27.12.12 порушує її права землекористування на підставі договорів оренди землі.

Із огляду на надані докази, для надання їм оцінки суд дійшов до висновку, що потрібні спеціальні знання. У зв'язку з цим, за своєї ініціативи та за клопотанням третьої особи- ФОП ОСОБА_2 суд 20.05.13 виніс ухвалу про призначення земельно-технічної експертизи, на розгляд якої поставлено, зокрема, питання - чи буде в результаті виконання спірного рішення від 27.12.12 № 598 "Про затвердження акту комісії Великолепетиської селищної ради" щодо перенесення межових знаків на 680 мм згідно акту комісії від 24.12.12, зачіпатись земельна ділянка ФОП ОСОБА_1, виділена їй на підставі договорів оренди від 01.04.05 та від 11.06.08.

Однак, судова експертиза не була проведена, оскільки позивачка не проявила ініціативи щодо її оплати, хоча вона мала бути проведена для підтвердження доводів і позивачки. За ухвалою оплату мала провести третя особа, однак, цього не зробила.

При таких обставинах, суд розглядає справу за наявними матеріалами та дійшов до висновку, що наданими доказами позивачка не доводить, що спірне рішення від 27.12.12 № 598 "Про затвердження акту комісії Великолепетиської селищної ради" порушує її права землекористувача.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним рішення Великолепетиської селищної ради № 619 від 22.02.13 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки" за яким ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для послідуючого укладення договору оренди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст.123 Земельного кодексу України.

Відповідно до п.2 ст.123 ЗК України особа, яка зацікавлена в одержанні земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на його розробку.

Таким чином, спірне рішення прийнято відповідачем в результаті звернення ФОП ОСОБА_2 про надання згоди на виготовлення проекту із землеустрою. Воно свідчить, що ФОП ОСОБА_2 має наміри укласти договір оренди земельної ділянки при умові виготовлення проекту із землеустрою та його погодження у порядку визначеному ст.123 ЗК України. Тобто, це є тільки її волевиявлення та не може свідчити, що спірне рішення на цій стадії може порушувати інтереси будь-кого, зокрема, земельні права позивачки, адже межі земельної ділянки, яку бажає орендувати ФОП ОСОБА_2 будуть визначені тільки в ході складання проекту із землеустрою.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що рішення Великолепетиської селищної ради № 619 від 22.02.13 " Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки" є тільки складовою частиною порядку укладення договору оренди у майбутньому, не породжує у ФОП ОСОБА_2 будь-яких прав землекористування та не порушує права позивачки як землекористувача суміжної земельної ділянки, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Доводи позивачки, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.124 ЗК України та що відповідач надав дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 200 м 2 , що значно перевищує площу, необхідну для обслуговування вказаної будівлі, чим порушив вимоги п. 2 ст. 124 Земельного Кодексу України суд до уваги не приймає з наступних причин.

За п. 2 ст. 124 Земельного Кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України визначено умови, за яких не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Перевірку дотримання вимог чинного земельного законодавства при прийнятті рішень органами самоврядування здійснюють, зокрема, органи прокуратури України та у випадку встановлення таких порушень прокурор приймає відповідні заходи реагування, що спрямовані на захист інтересів держави, що і було вчинено у відношенні рішення № 332 від 04.04.12. Однак, навіть якщо спірне рішення № 619 від 22.02.13 прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.124 ЗК України, то воно, як встановив суд вище, не порушує права позивачки тому не може перевірятись на законність та дотримання ч.2 ст.124 ЗК України.

Також позивачка просила суд припинити дії відповідача з приводу намагань останнього безпідставно перенести межі наданої позивачу у користування земельної ділянки шляхом зобов'язання відповідача погодити межі переданих позивачу у користування земельної ділянки з кадастровим номером 6521255100:01:067:0002 та 65212100:01:067:00183, встановлені в натурі 25.06.12 і внесені до Державного земельного кадастру, для чого підписати відповідний акт погодження меж земельної ділянки.

Позивачка вважає, що акти про встановлення меж земельних ділянок в натурі, що мають кадастрові номери 6521255100:01:067:0002 й 6521255100:01:067:00183, та передані їй у користування за договорами оренди землі, площею 99 м 2 та 60 м 2 , повинні бути погоджені єдиним суміжним землекористувачем та підписані відповідачем.

Суд вважає, що зазначена вимога не підлягає задоволенню, оскільки вона викладена не зрозуміло (чи припинити дії відповідача щодо перенесення меж, чи зобов'язати погодити межі земельних ділянок позивачки, чи зобов'язати відповідача підписати акт погодження меж земельних ділянок). Суд дійшов до висновку, що в цій вимозі викладено три окремі вимоги, які мають бути заявлені окремо шляхом складання позовної заяви з дотриманням вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд вимоги у такому вигляді утруднений, а при доведені складових вимоги та її задоволені не можливий для виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. В задоволені позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 30.08.2013р.

Суддя Л.М. Немченко