Постанова

від 18.05.2006 по справі 10/266

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

18.05.06 Справа № 10/266

ПОСТАНОВА

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого -судді Дух Я.В.

суддів Зданкевич З.І

Краєвська М.В.

розглянув апеляційну скаргу ТзОВ "Арніка", м. Калуш

на рішення господарського суду Івано-Фраківської області

від 22.02.2006 року

у справі № 10/266

за позовом ТзОВ "ОРТ", м. Івано-Франківськ

до відповідача ТзОВ "Арніка", м. Калуш

про стягнення 13 050,35 грн. боргу

За участю представників:

від Позивача: Мартинюк В.І. - представник, довіреність в матеріалах справи;

від Відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГРК України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2006р. у справі №10/266 частково задоволено позовні вимоги ТзОВ "ОРТ", м. Івано-Франківськ та стягнуто з ТзОВ "Арніка", м. Калуш 6 047,96 грн. основного боргу, 465,94 грн. пені, 6 047,96 грн. штрафу, 74,29 грн. 3% річних, 126,36 грн. витрат на державне мита та 118,00 грн. витрат на оплату за інформаціно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ "Арніка" -відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення частково скасувати як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповного з'ясування всіх обставин справи, та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково в сумі 6 047,96 грн., виходячи, зокрема, з того, що місцевий господарський суд, задовільняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, штрафу та 3% річних, виходив з того, що відповідач повинен нести таку майнову відповідальність в зв'язку із невиконанням ним умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, проте такий договір припив свою дію 31.12.2004р., а поставки здійснювалися в травні 2005р., тобто мають місце позадоговірні відносини.

Скаржник своїм конституційним правом на захист не скористався, явки свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином і своєчасно був повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

ТзОВ "ОРТ" (позивач у справі) з доводами Скаржника не погоджується та подав відзив на апеляційну скаргу від 05.05.2006р. №50, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити та рішення місцевого господарського суду залишити без змін, обгрунтовуючи свої доводи тим, що поставки товаро-матеріальних цінностей в травні 2005 року були здійсненні саме на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 01.06.2004р. №371, так як відповідно до п.7.3 цього договору, останній діяв до 31.12.2004р., а згідно п. 7.4 цього ж договору, після протікання терміну його дії сторони продовжують виконувати його умови, при цьому договір вважається заключеним на невизначений термін, однак сторона має право припинити його дію, попередивши при цьому іншу сторону за один місяць. ТзОВ "Арніка" не зверталося до ТзОВ "Орт" з пропозицією припинити вказаний договір, а отже він дія протягом 2005 року.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив позивача на неї, заслухавши пояснення та заперечення представника позивача в судовому засіданні, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2006р. у справі №10/266 залишити без змін, виходячи з такого:

24.12.2005р. ТзОВ "ОРТ" звернулося до місцевого господарського суду з позовом до ТзОВ "Арніка" про стягнення з останнього 6 047,96 грн. основного боргу, 465,94 грн. пені, 6 047,96 грн. штрафу, 74,29 грн. 3% річних та 414,20 грн. збитків.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язаня, взяті згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу продуктів харчування від 01.06.2005р № 371.

В процесі розгляду даної справи позивач подав заяву (вх. №176 від 13.01.2006р.) про відмову від позовних вимог в частині стягнення 414,20 грн. (а.с.23), а тому місцевий господарський суд підставно в порядку п.4 ст. 80 ГПК України припив провадження у справі в цій частині позову, оскільки позивач в цій частині відмовився від позову і відмова прийнята господарським судом, що сторонами не оскаржується, зокрема і відповідачем в апеляційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2004р. між Колективним підприємством "ОРТ" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ОРТ" згідно рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №35-П від 19.05.2004р. про перереєстрацію КП "ОРТ")-продавець, та ТзОВ "Арніка"-покурець, укладено договір №371 (а.с.10), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність товар, а покупець прийняти та оплати товар на умовах цього договору (п.1.1). Найменування товару, кількість і ціна, інші характеристики вказуються в додатках до даного договору (одноразовий продаж) або вказуються в прихідно-розхідних документах сторін, які являються невід'ємною частиною цього договору ( п.1.4).

Згідно п.2.2 договору, оплата за поставлений товар проводиться на протязі 5 банківських днів з моменту отримання товару.

За невиконання або неналежне виконання однією із сторін умов цього договору, винна сторона несе відповідальність у відповідності з діючим законодавством і даним договором (п.5.1), зокрема п.5.2. договору сторони встановили, що при прострочці платежів за отриманий товар відповідач (покупець) сплачує позивачу (продавецю) збитки, які продавець міг би отримати, якщо б зобов'язання було виконано належним чином, збитки від інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен прострочений день, діючої на момент виконання зобов'язань, а згідно п.5.3 договору, за несвоєчасну оплату (прострочення) продукції покупець сплачує штраф в розмірі вартості неоплаченої продукції.

Місцеим господарським судом правильно встановлено те, що позивачем по накладним № ОТ-0016804 та №ОТ-016806 від 30.05.2005 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 14 047,96 грн., за який останній провів розрахунок частково і сума боргу становить на момент розгляду справи 6 047,96 грн., що відповідачем не оскаржується та вимоги про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині ним в апеляційній скарзі не ставляться, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині задоволених вимог.

Водночас скаржник не погоджується з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволення вимог позивача про стягнення 465,94 грн. пені, 6 047,96 грн. штрафу, 74,29 грн. 3% річних, посилаючись на те, що стягнення в цій частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийняв на підставі умов укладеного між сторонами договору, проте на думку скаржника на момент здійснення поставок 30.05.2005р. сторони перебували в позадоговірних відносинах, так як укладений між ними договір від 01.06.2004р. припинив свою дію 31.12.2004 року.

Однак колегія суддів погодитися з такими твердженнями скаржника не може, оскільки таке твердження спростовується наявними у справі матеріалами.

Так, згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин в сфері господарювання на підставах, передбачених цим Кодексом, відповідно до якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зі змісту ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

В силу ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Підстави виникнення господарських зобов'язань, визначені у ст. 174 ГК України, відповідно до якої господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 202 ЦК України в контексті з ст. 626 ЦК України, під договорами визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу вимог п.3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно п.7.3 договору №371 від 01.06.2004р., останній вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2004р.

Разом з цим п.7.4 даного договору сторони встановили, що після протікання терміну дії цього договору сторони продовжують виконувати його умови, при цьому цей договір вважається заключеним на невизначений термін, однак кожна із сторін має право припинити його дію, поперевши при цьому другу сторону за один місяць.

Статтею 627 ЦК України встановлено правило свободи вибору умов та укладення договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, згідно ч.2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином на відповідача в порядку ст. 33 ГПК України покладено обов'язок довести обставини, які підтверджують факт припинення дії договору від 01.06.2004р., однак останнім такі докази, (якими могли б бути відповідні повідомлення позивача про припинення дії цього договору, а так само повідомлення відповідача про припинення цього договору та докази, що підтверджують направлення відповідачем такого повідомлення позивачу, інші документи, що свідчать про наміри сторін припинити дію договору) в порядку ч.2 статті 4-3 ГПК України судам першої та апеляційної інстанції не представлені, водночас позивач заперечує факт припинення дії вказаного договору та отримання від відповідача будь-яких повідомлень про це.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки доводи скаржника про відсутність договірних відносин, на підставі яких 30.05.2005р. проводилися йому поставки позивачем товаро-матеріальних цінностей, спростовуються наявними у справі матеріалами та не спростовують висновки суду першої інстанції, які грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з врахуванням умов укладеного між сторонами договору щодо майнової відповідальності відповідача в разі невиконання останнім своїх зобов'язань по оплаті за отриманий від позивача товар (п.п.5.2, 5.3 договору).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст. 43ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та керуючись законом підставно задоволив позовні вимоги.

Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, а тому колегія суддів не вбчає підстав для його скасування.

Посилання скаржника на ту обставину, що відмова позивача від позову в частині стягнення збитків свідчить про відсутність завданих останньому збитків з його сторони, колегією суддів відхиляється, так як відмова позивача від позову повністю або частково з огляду на диспозитивність господарського процесу є його правом і жодним чином не може свідчити про підставність чи необгрунтованість таких вимог, в даному випадку про наявність чи відсутність збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Що стосується твердження скаржника про те, що у справі зазначено дату договору -01.06.2005р., однак такий договір між сторонами не укладався, так як фактично договір купівлі-продажу № 371 фактично укладено 01.06.2004р., то колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, виходячи з результатів аналізу наявних у справі матеріалів, дійшла висновку вважати, що в даному випадку має місце технічна описка виходячи з недоведеності наявності договору №371 від 01.06.2005р. та наявності у справі договору №371 від 01.06.2004р. (а.с.10), а отже позовні вимоги випливають саме з договору №371 від 01.06.2004р., який і застосований при розгляді апеляційної скарги.

З огляду на викладене в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2006р. у справі №10/266 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на скаржника.

Керуючись ст. 99, 101 -103, 105 Господарського процесуального кодексу України,-

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2006р. у справі №10/266 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на ТзОВ "Арніка".

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу № 10/266 повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий -суддя Дух Я.В.

Суддя Зданкевич З.І.

Суддя Краєвська М.В.