Рішення

від 30.08.2013 по справі 904/1990/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.08.13р. Справа № 904/1990/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хумана Схід", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортної компанії "Східна експедиція", м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дочірнього підприємства "Хумана піпл ту піпл Україна", м. Київ

про стягнення 420 472 грн. 39 коп.

Головуючий колегії РудьІ.А.

Судді Суховаров А.В.

Рудовська І.А.

Представники:

від позивача: Спєров Д.К., дов. б/н від 27.02.13р. представник;

від відповідача-1: Ліфлянчик С.І., дов.б/н від 18.03.13р. представник;

від відповідача-2: ОСОБА_6, дов. № 424 від 25.03.13р. представник;

від третьої особи: ОСОБА_7, дов. б/н від 14.05.13р. представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хумана Схід" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортної компанії "Східна експедиція" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в розмірі 420 472 грн. 39 коп., які становлять вартість втраченого вантажу, що поставлявся позивачу на умовах договору поставки № 2/09 від 05.01.09р., укладеного між позивачем і третьою особою та договору про транспортне експедиторське обслуговування № 28 від 25.11.10р. (договору-заявки № 4 від 08.01.13р.), укладеного між позивачем та відповідачем-1.

Справа розглядається за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дочірнього підприємства "Хумана піпл ту піпл Україна".

Відповідач -1 позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов зазначив, що між відповідачем-1 та позивачем 28.11.10р. укладений договір експедиції, відповідно до якого відповідач-1 зобов'язувався організувати для позивача перевезення вантажу шляхом укладення з іншими особами договорів перевезення. Умови договору експедиції виконані відповідачем-1 у повному обсязі, організовано перевезення вантажу відповідно до заявки позивача № 4 від 08.01.13р. шляхом укладання із відповідачем-2 заявки-договору 08/01/2013г. № 4 від 08.01.13р. Вважає, що позивачем не доведений факт наявності у діях відповідачів будь-яка протиправності та вини, що виключає їх відповідальність перед позивачем. Одночасно зазначає, що за умовами договору поставки № 2/09 від 05.01.09р., укладеного між позивачем та третьою особою у справі, датою поставки товару вважається дата передачі продавцем товару покупцю, розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем протягом 30 днів з моменту отримання товару; оскільки позивачем не надано доказів отримання чи оплати спірного товару, право власності на вказаний товар у нього не виникло, а тому відсутні правові підстави для відшкодування шкоди, якої не завдано. Просив в позові відмовити.

Відповідач - 2 позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов підтримав позицію відповідача-1, зазначивши, що позивач не набув право власності на спірний товар, а тому ніяких збитків позивачу не нанесено. Крім того, вказує, що між відповідачем-2 та позивачем ніяких договорів укладено не було, тому відповідач-2 ніякої правової відповідальності перед позивачем не несе. Також відповідач-2 зазначає, що водію ОСОБА_8 вантажовідправник, крім товарно-транспортної накладної, інших документів не надавав, про що свідчить незаповнена в ТТН графа «з вантажем слідують документи», а також в ТТН відсутня ціна вантажу. Крім того, відповідач-2 вказує на те, що підпис ОСОБА_8 в ТТН не належить останньому, оригінальний підпис водія у акті про пожежу від 10.01.2013р., у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів для проведення перевірки. Відповідач-2 вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить у позові відмовити.

Третя особа надала письмові пояснення, відповідно до яких зазначила, що ДП «Хумана піпл ту піпл Україна» було у встановленому порядку, відповідно до ст. 334 ЦК України, здійснено передачу вантажу перевізнику, оформлено належні документи, а саме товарно-транспортну накладну № 10ААВ від 10.01.2013р., тому позовні вимоги ТОВ „Хумана Схід" вважає законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалися перерви з 18.04.2013р. по 21.05.2013р., з 21.05.2013р. по 28.05.2013р.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2009р. між Дочірнім підприємством „Хумана піпіл ту піпл України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хумана Схід" (покупець) укладено договір поставки №2/09 (надалі - Договір поставки), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити товар (одяг та взуття секонд-хенд) у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах Договору (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки датою поставки вважається дата передачі продавцем товару покупцю.

При передачі товару продавець зобов'язаний передати покупцю наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою продавця та скріплену печаткою продавця; податкову накладну, підписану уповноваженою особою продавця та скріплену печаткою продавця; специфікацію на товар; документи на підтвердження якості товару (п. 4.3 Договору поставки).

За умовами п. 4.4 Договору поставки розрахунок за поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку протягом 30 днів з моменту отримання товару.

Відповідно до додаткових угод № 3 від 30.12.11р., № 6 від 30.12.12р. строк дії договору було продовжено, остання пролонгація - до кінця 2013 року.

Згідно до п. 3.1 Договору поставки поставка товару здійснюється на умовах само вивозу.

25.11.2010р. між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія „Східна експедиція" (експедитор) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 28 (надалі - Договір експедиції), відповідно умов якого експедитор зобов'язується за винагороду, за дорученням та за рахунок замовника організувати перевезення вантажів по номенклатурі та в обсягах, обумовлених товарно-транспортними накладними, транспортними засобами вантажопідйомністю до 20 тон в пункти призначення, вказані замовником. З цією метою експедитор може укладати договори від свого імені про надання транспортно-експедиторських послуг з третіми особами (перевізниками та виконавцями), які мають відповідні ліцензії та дозволи. Замовник зобов'язується надавати для перевезення вантажі та своєчасно сплачувати винагороду експедитора за договірною ціною та відшкодовувати вартість послуг за їх перевезення (п. п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору експедиції).

Відповідно до п. 2.1 Договору експедиції перевезення вантажів здійснюється експедитором тільки на підставі заявок, що надаються замовником по факсу не пізніше 6 годин дня, який передую дню перевезення.

09.01.13р. позивачем на адресу ДП «Хумапа піпл ту піпл Україна» направлено заявку про поставку товару № 09/01, а саме: одягу б/в відповідно до Договору поставки.

Відповідно до видаткової накладної № 3 від 10.01.2013р. на адресу позивача мав бути поставлений наступний товар: Б/В Одяг SНОР А у кількості 8 177 кг та Б/В Текстиль у кількості 1 674 кг, загальним об'ємом 9 851 кг, загальною вартістю 420 472 грн. 39 коп.

З метою доставки замовленого вантажу, на виконання умов Договору експедиції, 08.01.2013р. позивач надіслав відповідачу-1 заявку № 4 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якої просив забезпечити виконання перевезення вантажу - одяг б/в об'ємом 15,86 куб.м. - з датою завантаження 10.01.13р. по маршруту Київ-Дніпропетровськ з датою розвантаження 11.01.13р. Вказана заявка була прийнята експедитором.

На виконання вказаної заявки та умов Договору експедиції відповідач-1 уклав із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) заявку - договір 08/01/2013г. №4 від 08.01.2013р. на здійснення разового міжміського автотранспортного перевезення, відповідно до умов якої експедитор залучає перевізника для доставки вантажу автомобілем Рено держ. номер НОМЕР_1, причепа держ. номер НОМЕР_2. Вантаж - одяг б/в чистий, сухий, без запаху в кількості 15 тонн, об'ємом 83 куб.м.; вантажовідправник - ДП „Хумана піпл ту піпл", вантажоодержувач - ТОВ „Хумана Схід".

10.01.13р. на території складу ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» за адресою м. Київ. вул. О.Довбуша, 22, де зберігався вказаний вантаж на підставі договору про надання послуг від 06.01.11р. № 58-ЮІ, укладеного між ДП „Хумана піпл ту піпл Україна" та ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски», здійснено завантаження вантажу до автомобілю відповідача-2 задля здійснення його доставки на адресу позивача.

10.01.13р. в ході здійснення відповідачем-2 перевезення вантажу у кабіні вказаного автомобілю, який знаходився за адресою Бориспільський район, Північно-Східний обхід, м. Київ, 40 км., сталася пожежа.

Відповідно до Акту про пожежу від 10.01.13р., складеного службовими особами підрозділу МНС, пожежею було знищено внутрішнє та зовнішнє облицювання автомобіля марки RENAULT HR 420 держ. № НОМЕР_1, передні колеса, тентові покриття причепу марки КRONE держ. № НОМЕР_2, а також вантаж - одяг „Секондхенд" вагою 10 тонн.

Як зазначає позивач, в результаті пожежі він поніс збитки в розмірі вартості втраченого вантажу на суму 420 472 грн. 39 коп., які, на думку позивача, повинні бути солідарно стягнуті з експедитора - ТОВ ТК "Східна експедиція" та перевізника ФОП ОСОБА_1, що є причиною спору.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно -експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ст. 934 Цивільного кодексу України).

Вивчивши вищенаведені обставини справи, положення договору та приписи законодавства суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміють майнову шкоду у грошовому виразі, зокрема, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого права (реальні збитки); доходи, які б особа мала реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, і ушкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що утрата, нестача або ушкодження відбулися не з його вини.

Згідно з ст. 133 Статуту Автомобільного транспорту УРСР автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, господарський суд доходить висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою;

- вина правопорушника.

Для покладення відповідальності на відповідача за завдані позивачу збитки необхідна наявність обумовлених підстав, суть яких - у елементах складу правопорушення. Недоведення хоча б одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Таким чином позивач має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням та шкодою.

В матеріалах справи наявний акт про пожежу від 10.01.2013р., який позивач надав в якості доказу на підтвердження завданих йому збитків відповідачем-1 та відповідачем-2.

Однак, наведений акт не може бути достатнім доказом вини відповідачів, протиправності дій, а також розміру спричинених збитків. Відповідно до вищенаведеного акту про пожежу «пожежею знищено внутрішнє та зовнішнє облицювання автомобіля, передні колеса, тентові покриття причепу, вантаж - одяг «секонд-хенд» вагою 10 тон. Орієнтовні побічні збитки становлять 452 049 грн.»

Слід зазначити, що ця інформація записана зі слів водія ОСОБА_8, будь-яких інших доказів та перевірок на підтвердження даної інформації позивачем не надано.

Крім того, з акту про пожежу не можливо встановити чи було знищено весь вантаж вцілому чи частково, який саме вантаж був у автомобілі та кому він належав.

Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту, п.п. 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоодержувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

Водночас, позивачем не надані встановлені законом документи, що підтверджують втрату вантажу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить запису про нестачу або втрату вантажу, акт встановленої форми про втрату вантажу не складався.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які довідки чи висновки підрозділу МНС України щодо причини виникнення пожежі, висновків експертів щодо зазначеної ситуації, документи, що підтверджували б факт згоряння всього вантажу та реальний розмір завданих збитків.

Не доведено позивачем протиправності дій (бездіяльності) відповідачів та наявності безпосереднього причинного зв'язку між таким діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Таким чином, у господарського суду відсутня можливість встановити наявність винних дій експедитора та перевізника, та необхідний причинний зв'язок.

Аналізуючи дані положення чинного законодавства, з урахуванням доказів та доводів, наданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували невиконання умов договору відповідачем-1, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки, а також доказів, які б підтверджували вину відповідача-2 у понесенні позивачем збитків, дійсний розмір цих збитків та причинний зв'язок між збитками та діями відповідачів.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено дійсного розміру нанесених збитків, з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна серії 10ААВ № 564606 від 10.01.2013р., з якої вбачається, що у розділі «відомості про вантаж» у графі «всього відпущено на суму» ця інформація відсутня, зазначено лише вагу вантажу - 9 851 кг.

Як встановлено судом, подорожній лист водієві не надавався, будь-які інші документи, що підтверджують кількість та ціну вантажу також не надавалися.

Слід зазначити, що вантаж позивачу поставлявся третьою особою ДП «Хумана піпл ту піпл Україна» на підставі договору поставки № 2/09 від 05.01.2009р. та відповідної специфікації № 2 від 10.01.2013р., яка є додатком до цього договору.

За умовами п. 4.4 Договору поставки розрахунок за поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку протягом 30 днів з моменту отримання товару.

Позивач вказує на те, що вартість завданих йому збитків становить 420 472 грн. 39 коп., що підтверджується відповідними документами, а саме: платіжним дорученням № 94 від 09.01.13р., специфікацією до договору поставки та актом звірки між позивачем та третьою особою.

На підтвердження своїх доводів позивач надав до суду копію платіжного доручення № 94 від 09.01.13р. про сплату 726 925 грн. 75 коп. із призначенням платежу „оплата за товар согласно договора № 2/09 от 05.01.2009г.", на підставі якого позивач стверджує, що 09.01.13р. ТОВ „Хумана Схід" здійснило передплату за товар, поставлений 10.01.13р. та за товар, що поставлявся на адресу позивача у попередньому періоді.

Здійснення попередньої оплати обґрунтовує умовами додаткової угоди № 1 від 30.12.09р., в якій сторони узгодили, що розрахунки за поставлену партію товару здійснюються шляхом передоплати відповідно до виставленого рахунку за 15 днів до поставки в безготівковій формі, але не пізніше ніж за 30 днів з моменту отримання товару.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Однак, вищезазначене платіжне доручення не може бути належним доказом на підтвердження оплати вартості втраченого вантажу, оскільки з наданого платіжного доручення не вбачається оплата саме за спірну партію товару, та на вимогу суду, позивачем не надані належні докази на підтвердження розрахунків між сторонами договору поставки саме за товар вагою 9 851 кг. та вартістю 420 472 грн. 39 коп.

Також, суд не має можливості встановити належність втраченого вантажу саме позивачу на праві власності, оскільки позивач не довів, що майно, яке було передано до перевезення та втрачене при пожежі належало саме позивачу на праві власності.

Крім того, позивачем не доведено, що вантаж був знищений у повному обсязі і сума збитків складає саме 420 472 грн. 39 коп.

У відповідності до ст. 22 ЦК України, яка визначає загальні способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та, окрім того доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування за наявності повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; та вина правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За встановлених обставин, позивачем не доведені: ні факт понесення ним збитків, ні наявність протиправної поведінки відповідачів та їх вини, ні наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів і збитками, завданими позивачу.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Головуючий колегії І.А. Рудь

Суддя А.В. Суховаров

Суддя І.А. Рудовська

Повне рішення складено - 30.08.13р.