Постанова

від 02.09.2013 по справі 5015/5450/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2013 р. Справа № 5015/5450/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників

прокуратури: Яворський Я.Т.;

від позивача: Долішній І.І.;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс", б/н від 27.03.2013 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2013 р.

у справі № 5015/5450/12, суддя Долінська О.З.,

за участю прокуратури Львівської області

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс", м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" від імені якого діє філія Львівського проектного інституту Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут", м. Львів

про стягнення 46 633, 30 грн. та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.03.2013 р. у справі № 5015/5450/12 позов задоволено. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" зобов'язано повернути по акту приймання - передачі орендоване майно - нежитлові приміщення (№35-41) на першому поверсі та приміщення підвалу (№24-30) виробничого корпусу, загальною площею 226,7 кв.м., що розміщені за адресою:м. Львів, вул. І Франка, 61 балансоутримувачу - Державному підприємству Міністерство оборони України "Центральний проектний інститут" від імені якого діє філія Львівського проектного інституту Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут". Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" з нежитлових приміщень (№35-41) на першому поверсі та приміщення підвалу (№24-30) виробничого корпусу, загальною площею 226,7 кв.м., що розміщені за адресою: м. Львів, вул. І Франка, 61. З Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області стягнуто 46 633,30 грн. неустойки та 2 682,50 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 05.03.13 року у справі № 5015/5450/12, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" - подав апеляційну скаргу. Скаржник вважає, що при розгляді спору місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає, що ст.3 ЗУ "Про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення умов бізнесу в Україні" внесено зміни до ч.1 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та визначено, що термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. Відтак, мінімальний п'ятирічний термін дії договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності вказаним Законом (до 30.12.2009р.), в силу імперативних приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення умов бізнесу в Україні" слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення. Просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.13 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 13.05.13 р.

Ухвалами суду від 13.05.13 року, від 03.06.2013 року, від 25.06.2013 року, від 08.07.2013 року та від 22.07.2013 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у них.

Розпорядженням голови суду від 19.08.2013р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Бойко С.М., яка перебуває у відпустці, введено суддю Якімець Г.Г.

В судовому засіданні 19.08.2013 року, за згодою представників сторін, було оголошено перерву до 02.09.2013 року.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та висловив свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Прокурор підтримав доводи позивача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване судове рішення у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до вимог ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно за плату на певний строк.

Місцевим господарським судом встановлено, що 29.04.2009 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (орендар - відповідач у справі) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №31 (далі - Договір), відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення (35-41) на І поверсі та приміщення підвалу(№ХХІV-ХХХ) виробничого корпусу (далі-Майно), загальною площею 226,7 кв.м., що розміщені за адресою: м. Львів, вул., І.Франка, 61 та перебувають на балансі ДП МОУ "Львівський проектний інститут (далі - Балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення хімчистки площею 212,9 кв.м. та майстерні з ремонту взуття - 13,8 кв.м.

Строк дії Договору визначено з 29.04.2009 р. по 26 квітня 2012 р. включно (п.10.1 Договору).

29 квітня 2009 року між сторонами підписано акт приймання - передачі майна.

Пунктом 10.4. даного Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Відповідно до п. 10.8 Договору у разі припинення або розірвання Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем Балансоутримувачу.

Згідно з п.10.9. Договору майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем акта приймання передавання, один примірник якого протягом трьох днів скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на орендаря.

18 травня 2012 р. позивачем на адресу відповідача надіслано заяву №11-03-02750 про небажання продовжувати строк дії договору на новий термін з вимогою повернути майно по акту приймання-передачі. Докази скерування заяви на адресу відповідача наявні в матеріалах справи і факт отримання такої не заперечується відповідачем.

Вказану заяву відповідач залишив без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

При розгляді спору по суті місцевим господарським судом встановлено, що Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №31 від 29.04.2009 р. припинив свою дію 26.04.2012 р. Оскільки, станом на день прийняття рішення орендар не звільнив орендовані приміщення та по акту приймання-передачі не передав їх Балансоутримувачу, то позов підставний та підлягає до задоволення, в тому числі щодо стягнення неустойки в порядку вимог ст. 785 ЦК України, розмір якої, з врахуванням часткової сплати, становить 46 633,30 грн. за період з 05.05.2012 р. по 30.11.2012 р.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини, що стосуються оренди державного та комунального майна врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, нежитлові приміщення, які є об'єктом оренди за Договором, є державною власністю, тому відносини, пов'язані з передачею в оренду спірного майна та його поверненням регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін дії договору визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору оренди впродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частині 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна за змістом норма закріплені у частинах 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України.

Місцевим господарським судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2012 р. позивачем на адресу відповідача надіслано заяву №11-03-02750 про небажання продовжувати строк дії договору на новий термін з вимогою повернути майно по акту приймання-передачі. Вказану заяву відповідач залишив без відповіді та задоволення. Відтак, Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №31 від 29.04.2009 р. припинив свою дію 26.04.2012 р.

Згідно з частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

30 грудня 2009 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", пунктом 5 Прикінцевих положень якого визначено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, зазначеною нормою орендареві надано право продовжити орендні відносини на строк до п'яти років. Визначення ж конкретного строку, на який продовжується строк договору, здійснюється шляхом внесення відповідних змін до договору.

Відтак, враховуючи те, що внесення змін до договору і визначення строку його дії пов'язано із волевиявленням орендаря продовжити користування орендованим майном, орендар має право звернутися з відповідною вимогою на підставі пункту 5 Прикінцевих положень вказаного Закону в будь-який час до припинення дії договору оренди (зазначена правова позиція також відображена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає неможливим автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна через невизначеність конкретного строку, на який в кожному окремому випадку продовжується договір, та надання орендареві права волевиявлення на продовження такого договору.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з пропозицією продовжити строк дії договору №31 від 29.04.2009 р. до дня його припинення, тобто до 26.04.2012 р.

З огляду на викладене, твердження скаржника про відсутність підстав для звільнення ним орендованих приміщень з огляду на автоматичне продовження терміну дії укладеного між сторонами договору в силу приписів пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", є безпідставними.

Доводи скаржника про неправомірність стягнення з його рахунку 46 633,30 грн. неустойки є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦКУ).

Судом встановлено, що відповідач в період з 05.05.2012 року по 30.11.2012 року безпідставно користувався майном, яке належить позивачу.

Відтак, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 785 ЦК України, правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 46 633,30 грн. за вищевказаний період.

При цьому судова колегія зазначає, що наявні в матеріалах справи платіжні документи про повну сплату відповідачем орендних платежів у вказаний період, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа…, у наступному співвідношенні: 70% - до державного бюджету (із зазначенням реквізитів); 30% - на рахунок Балансоутримувача.

Докази сплати відповідачем 70 % орендної плати до державного бюджету у зазначений період (у повному обсязі) в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що прийняте місцевим господарським судом рішення, яким позовні вимоги задоволено, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстави для його скасування - відсутні.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

Твердження ж скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для скасування законного та обґрунтованого судового акта відсутні.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2013 р. у справі № 5015/5450/12 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 3 вересня 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Якімець Г.Г.