Ухвала

від 28.08.2013 по справі 1511/1978/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/6650/13

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія - 37

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Мизи Л.М., Станкевича В.А.,

при секретарі судового засідання Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 червня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування

встановила:

До Іллічівського міського суду Одеської області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. В обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області 17.08.2011 року за реєстром №3100 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №469687, та дачного будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташовані на вказаній вище ділянці, згідно договору дарування дачного будинку посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області 17.08.2011 року за реєстром №3093. Дарувальником за вказаними договорами є його мати - ОСОБА_6. На вказаній земельній ділянці його сестра (відповідачка по справі) самовільно встановила металевий гараж, а також без його погодження провела електричний кабель та підключила його до мережі над його ділянкою. Вважаючи своє право на володіння та користування земельною ділянкою порушеним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просив суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою шляхом знесення встановленої відповідачкою тимчасової будівлі - гаражу літ «В» та зняття електричного кабелю, що проведений через дану земельну ділянку. В подальшому позивач надав до суду заяви про уточнення позовних вимог (а.с.57, 123), згідно яких просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати по справі: витрати на правову допомогу - в сумі 2400 грн., витрати на сплату судового збору - 107,3 грн., всього 2507,3 грн.

ОСОБА_2 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_3 (треті особи - приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5) (а.с.34-36), посилаючись на те, що 26 березня 2007 року її матір'ю - ОСОБА_6 було складено заповіт, згідно якого вона заповіла все своє майно в рівних частках її дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Позивачка посилалася на те, що її мати є людиною похилого віку, має хворобливий стан, хворіє на гіпертонічну та інші хвороби. Через стан її здоров'я, на протязі 2006 - 2010 років вона часто зверталася до лікарів за медичною допомогою та не могла самостійно доглядати за собою, періодично сплутує події свого життя, неадекватно сприймає реальні події, піддається сторонньому впливу інших осіб. У 2011 році брат повністю відгородив її (позивачку) із сестрою від спілкування з матір'ю, та нещодавно їй стало відомо, що, 17 серпня 2011 року її мати подарувала все своє майно відповідачу, яке вона заповідала у 2007 році своїм дітям в рівних частках, а саме: дачний будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельну ділянку, площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1. Позивачка, вважаючи своє право порушеним, просить суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та договір дарування дачного будинку.

Ухвалою Іллічівського міського суду від 07 червня 2012 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (треті особи - приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5) про визнання недійсними договорів дарування.

Ухвалою Іллічівського міського суду від 13 червня 2012 року залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6.

Ухвалою Іллічівського міського суду від 21 червня 2012 року по справі було призначено комісійну судово-психіатричну експертизу. Згідно висновку №551 комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 17.10.2012 року (а.с.97-105), вбачається, що ОСОБА_6 під час укладення 17 серпня 2011 року договору дарування дачного будинку з господарськими будівлями і спорудами і земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1 не мала психічних розладів чи розладу розумової діяльності. ОСОБА_6 17 серпня 2011 року і взагалі в 2011 році могла в повній мірі розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 червня 2013 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,06 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення встановленої ОСОБА_2 тимчасової будівлі - гаражу літ «В». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.. В задоволенні решти вимог - відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування було залишено без задоволення.

19.06.2013 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 червня 2013 року. В обґрунтування посилалася на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме посилалася на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.145 ЦПК України відмовив її у задоволені клопотання про призначення комплексної судово-психіатричної експертизи, посилаючись на те, що в матеріалах справи вже є висновок експертизи. Апелянт вважає, що спільна участь психіатрів та психологів в обговоренні результатів експертизи призведе до формулювання об'єктивного, правильного, спільного висновку стосовно дієздатності ОСОБА_6. Крім того посилалася на те, що суд першої інстанції повинен був встановити, чи знала або повинна була знати дієздатна сторона правочину про недієздатність, обмежену чи часткову дієздатність другої сторони. Якщо сторона знала або повинна була знати про зазначені обставини, то при визнанні правочину недійсним, крім приведення сторін у попередній стан, суд повинен зобов'язати дієздатну сторону відшкодувати другій стороні здійснені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 просили скаргу задовольнити.

Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції. При цьому, в день судового засідання канцелярією суду було зареєстровано клопотання представника позивача, яке було розглянуто колегією суддів, в тому числі відвід складу суду, відкладення слухання справи, а присутня в залі суду мати позивачки підтвердила неможливість явки в судове засідання позивачки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, які з'явились, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що 26 березня 2007 року, ОСОБА_6 було складено заповіт, згідно якого вона заповідала все її майно в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.40-41).

17 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, була укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області та зареєстрований в реєстрі за №3100, згідно з умовами якого ОСОБА_6 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 дачний будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці приватної власності, площею 0,0600 га (кадастровий №5110800000:02:020:0024) за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15-17). Право власності на спірне майно - дачний будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10-14, 18) зареєстровано за відповідачем.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку і дачний будинок на законних підставах, а тому його вимоги щодо усунення перешкод в користуванні власністю підлягають задоволенню. В частині відмови в задоволенні інших позовних вимог, рішення суду позивачем не оскаржувалось. При цьому, в судовому засіданні відповідач - апелянт підтвердила факт демонтажу гаражу зі спірної земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договорів дарування земельної ділянки та дачного будинку суд першої інстанції вірно виходив з того, що ОСОБА_6 під час укладення 17 серпня 2011 року договору дарування дачного будинку з господарськими будівлями і спорудами і земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1 не мала психічних розладів чи розладу розумової діяльності, а ОСОБА_6 17 серпня 2011 року і взагалі в 2011 році могла в повній мірі розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтований актом №551 комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 17.10.2012 року (а.с.97-105), а колегія суддів вважає його обґрунтованим. Доказів на його спростування стороною відповідача не надано.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.145 ЦПК України відмовив її у задоволені клопотання про призначення комплексної судово-психіатричної експертизи, то оцінюючи доводи апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст.145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявленого клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Відповідно до ст.148 ЦПК України комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Відповідно до ст.149 ЦПК України комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Комплексна експертиза на відміну від комісійної призначається у разі якщо необхідно дати відповіді на питання, які охоплюють різні сфери знань, різні напрями в межах однієї галузі. Враховуючи те, що головною метою призначення по вказаній справі експертизи було визначення психічного стану ОСОБА_6, та враховуючи те, що комісійна амбулаторна судово-психіатрична експертиза, призначена судом першої інстанції, була проведена чотирма кваліфікованими лікарями судово-психіатричними експертами, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_2 у задоволені клопотання про призначення комплексної судово-психіатричної експертизи, та поклав в основу свого рішення в цій частині вказаний доказ. Колегія суддів також зауважує, що експертиза проводилась з явкою іспитуємої (тобто не була посмертною), експерти були попереджені про кримінальну відповідальність, а тому будь-яких об'єктивних підстав ставити під сумнів їх висновок у колегії суддів не має. Колегія суддів оцінює критично і посилання сторони на вік їх матері як достатню підставу для визнання її недієздатною, оскільки по перше, таке рішення судом не ухвалювалось, а по друге сам по собі вік не може свідчить про розлад психічної діяльності, оскільки стан (як фізичний так і психологічний в такому віці відрізняється), а тому судом першої інстанції для перевірки доводів сторони щодо стану психічного здоров'я відповідачки правильно призначено експертизу. При цьому, колегія суддів зауважує, що в якості самостійної сторони провадження ОСОБА_6 помилково не була вказана стороною відповідача (а.с. 34) та притягнута судом в якості сторони по оспорюваному правочину. Між тим, як зазначив, ВСУ в п, 5 Постанові Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06.11.2009 р. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Позивачка по зустрічному позову посилалась на наявність у неї заповіту на її користь, зокрема те, що 26 березня 2007 року, ОСОБА_6 було складено заповіт, згідно якого вона заповідала все її майно в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.40-41), а тому вважала, що її право на отримання спірного майна у спадок порушено. Між тим, виходячи зі специфіки спадкування, право на оскарження правочину, що був укладений за життя спадкодавця, виникає у такої особи лише у разі смерті спадкодавця та відкриття спадщини. В розглядаємому спорі оспорення правочину дарування відбулось за життя дарувальника - ОСОБА_6 особою, яка не набула права вимоги. На вказану обставину суд першої інстанції не звернув уваги, при цьому прийшов до правильного висновку про необхідність відмові в позові.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки, інших доводів апеляційна скарга не містить, стороною позивача рішення не оскаржується, а тому колегія суддів відповідно до ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 червня 2013 року - відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

Л.М. Миза

В.А. Станкевич