Постанова

від 03.09.2013 по справі 906/606/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

03 вересня 2013 року Справа № 906/606/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - пред-ка Прищепи О.С. (пост.дов. №1 від 30.04.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 20.06.13 р.

у справі № 906/606/13 (суддя Маріщенко Л.О. )

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім. Гречко"

до відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна"

про стягнення 69988,49 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 20.06.2013 р. позов товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім.Гречко" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" про стягнення 69988,49 грн. задоволено частково. Підлягає до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ ім.Гречко" 39488 грн. штрафу, 452,92 грн. 3% річних, 47,57 грн. інфляційних, 1720,50 грн. судового збору. В частині стягнення 30000 грн. боргу провадження у справі припинене за відсутністю предмета спору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині стягнення штрафу у розмірі 39488,00 грн., відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "АПФ "Агролюкс-Україна" подав апеляційну скаргу у якій просить оскаржуване рішення у цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в частині стягнення штрафу 39488,00 відмовити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено п.6 ст.63 ГПК України, оскільки відповідач не отримував копію позовної заяви та не мав можливості, у зв'язку з цим, подати відзив на позовну заяву.

Також, скаржник звертає увагу на ту обставину, що на момент подання позовної заяви сума боргу відповідача перед позивачем становила 30000 грн., тоді як штраф у розмірі 20% нараховано на суму боргу 197440,00 грн. Крім того, скаржник вказує, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції сума боргу вже була сплачена у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судовому засіданні 03.09.2013 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній. Просить оскаржуване рішення в частині стягнення штрафу скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові в частині стягнення штрафу 39488,00 відмовити.

Позивач не забезпечив явку представника у судове засідання 03.09.2013 р., хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.101/.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.12.2012 р. товариством з обмеженою відповідальністю "СФГ ім.Гречко" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "АПФ "Агролюкс-Україна" (покупець) був укладений договір про постачання сільськогосподарської продукції № 26, за умовами якого постачальник передає, а покупець приймає та оплачує на умовах, що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного договору, сільськогосподарську продукцію /а.с.8-9/.

За умовами розділів 2 та 4 договору сторонами погоджено, що найменування товару, кількість товару, ціна за одну тону товару, порядок і строки оплати визначаються у специфікаціях, підписаних сторонами.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Специфікація на постачання сільськогосподарської продукції від 26.12.2012 р. як додаток до договору № 26 підписана представниками сторін і скріплена їх печатками /а.с.10/. За умовами, викладеними в специфікації, сторонами погоджено поставку шроту соєвого (ДСТУ 4600:2006) у кількості 32 т за ціною 6170,00 грн. за тонну на загальну суму 197440,00 грн.

У специфікації визначено, що розрахунки виконуються на умовах передплати в сумі 70000,00 грн., яка здійснюється покупцем протягом двох банківських днів з дати рахунку-фактури. Остаточна оплата здійснюється покупцем до 11 січня 2013 року включно.

29.12.2012 р. відповідач/покупець на підставі довіреності № 579 від 28.12.2012 р. /а.с.11/ за накладною № 13 від 29.12.2012 р. /а.с.11/ одержав від постачальника/позивача шрот соєвий у кількості 34,2 тонни на загальну суму 211014,00 грн. Накладна містить посилання на договір № 26 від 26.12.2012 р.

Товар прийнятий відповідачем без зауважень.

Перелічені первинні документи мають необхідні реквізизи відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) і, відповідно - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Покупець/відповідач здійснив попередню оплату товару у сумі 70000,00 грн. за платіжним дорученням № 2368 від 27.12.2012 р., що відповідає умовам специфікації.

У строк до 11.01.2013 р., визначений у спеціфікації, відповідач сплатив 22440,00 грн., перерахувавши 7440,00 грн. за платіжним дорученням № 2398 від 09.01.2013 р. /а.с.13/ та 15000,00 грн. - за платіжним дорученням № 2432 від 11.01.2013 р. /а.с.14/. Таким чином, на 12.01.2013 р. утворилась заборгованність на суму 118574 грн.

В період з 15.01.2013 р. по 05.04.2013 р. відповідач виконаав оплату товару частково, перерахувавши 88574 грн. з порушенням строку, визначеного у спеціфікації /а.с.15-21/, і на час звернення позивача з позовом до суду, заборгованність становила 30000 грн.

Отже, на умовах договору № 26 від 26.12.2012 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які регулюються нормами пар.1-3 гл.54 Цивільного кодексу України та гл.30 Господарського кодексу України. За договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України.

За умовами п.5.4 договору у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, покупець сплачує штраф у розмірі 20% від загальної вартості специфікації до договору. Така умова договору не суперечить вищенаведеним нормам законодавства та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доводи скаржника про те, що застосування штрафу у розмірі 20% від загальної вартості специфікації суперечить ст.549 ЦК України колегія суддів відхиляє, оскільки норми цієї статті визначають, зокрема, штраф як неустойку, яка обчислюється у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання, і умова п.5.4 договору не суперечить в т.ч. такій нормі законодавства.

На час звернення позивача з позовом до відповідача мало місце неналежне виконання зобов'язання щодо оплати товару у визначений договором поставки строк. Як зазначено вище, станом на 11.01.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 118574 грн. і станом на час звернення позивачем з позовом до суду - 30000 грн., що підтверджено платіжними дорученнями /а.с.12-21/.

Наявність заборгованості та порушення строків розрахунків підтверджується також актом вивірки розрахунків, виконаної сторонами на 30.01.2013 р. /а.с.23/.

Претензія позивача від 15.03.2013 р. з вимогою про оплату заборгованості за поставлений товар в сумі 47574,00 грн., штрафних санкцій згідно з п.5.4. договору на суму 39488,00 грн. та 3% річних на суму 354,44 грн. одержана відповідачем 21.03.2013 р. і залишена без реагування /а.с.24-27/.

Заборгованність в сумі 30000 грн. сплачена відповідачем після звернення позивачем з позовом до суду, що підтверджено платіжними дорученнями № 2892 від 23.04.2013р. на суму 5000 грн. /а.с.67/, № 2925 від 14.05.2013 р. на суму 10000 грн. /а.с.68/, № 3012 від 24.05.2013р. на суму 15000 грн. /а.с.69/, тому судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в цій частині відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України.

Поскільки має місце прострочення виконання оплати, є підставною і правомірно, на підставі умов договору і ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст.549-551 ЦК України задоволена судом першої інстанції також вимога про стягнення 39488 грн. штрафу, обрахованого як 20% від загальної вартості специфікації 197440 грн.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки має місце несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є підставною і підлягає також задоволенню позовна вимога про стягнення 47,57 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 452,92 грн. відсотків річних від прострочених сум за період з 12.01.2013 р. по 14.04.2013 р. (з урахуванням погодженого строку оплати та виконуваних платежів)- за обгрунтованим розрахунком позивача, перевіреного судами /а.с.28/.

Доводи відповідача/скаржника щодо процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції, є такими, що не відповідають матеріалам справи та не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення з урахуванням норм ч.2 ст.104 ГПК України. Так, є безпідставними твердження скаржника про вирішення спору за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, - такі твердження спростовані повідомленням про вручення рекомендованих поштових відправлень на а.с.44,51,80.

Пояснення відповідача/скаржника про неодержання ним копії позовної заяви спростовується поштовою квитанцією та описом вкладення у цінний лист, долученими до позовної заяви /а.с.5-6/. Крім того, судове засідання відкладалося неодноразово і сторона, добросовісно користуючись своїми процесуальними правами, мала можливість ознайомитися з матеріалами справи чи заявляти відповідні клопотання, тоді як матеріали справи свідчать, що відповідач ухилився від участі у вирішенні спору в суді.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 20.06.2013 р. у справі № 906/606/13 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 20.06.2013 р. у справі №906/606/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.