Постанова

від 20.03.2009 по справі 33/159-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/159-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2009 р.                                                           Справа № 33/159-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Павленко К.К.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 289Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 20.01.09 по справі № 33/159-08

за позовом ТОВ "Юридична фірма РАДА", м. Харків

до  Державного підприємства "Інститут машин і систем", м. Харків

про стягнення 11805,58 грн. -

встановила:

У жовтні 2008 р. позивач –ТОВ „Юридична фірма „Рада”, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача –ДП „Інститут машин і систем”, м. Харків 2000 грн. заборгованості, 9000 грн. пені, 117,58 грн. річних, 688 грн. інфляційних та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 05 від 03.05.05 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.09 р. (суддя Савченко А.А.) по справі № 33/159-08 в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване з тих підстав, що заявлена позивачем вимога про сплату заборгованості, зафіксованої актом суперечить умовам укладеного між сторонами договору № 05, оскільки в даному договорі не передбачено такий порядок розрахунків, як розрахунок на підставі акту приймання наданих юридичних послуг; що сторонами при складанні вказаного акту було змінено порядок розрахунків за договором, але не обумовлено строків оплати, зокрема за актом прийняття наданих послуг; що факт закінчення строку дії договору не свідчить про виникнення у відповідача обов'язків по сплаті наданих послуг та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував той факт, що термін дії договору на момент звернення позивача до суду вже сплинув, проте відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за цим договором, чим зокрема порушив вимоги ст. 625, 631 ЦК України. Крім того, позивач також зазначає, що господарський суд при винесенні рішення не надав належної оцінки акту прийняття наданих послуг від 30.06.05 р., який, на думку позивача, засвідчує факт належного виконання ним своїх договірних зобов'язань та породжує для відповідача обов'язок щодо сплати наданих позивачем послуг та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, в судовому засіданні 02.03.09 р. представник відповідача просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 03.05.2005р. між позивачем (виконавець) та   відповідачем (Замовник) укладено договір № 05 на надання юридичних послуг строком на 1 рік та 6 місяців, тобто до 03.11.2006 р.  Відповідно до умов даного договору відповідач доручив, а позивач  зобов'язався надавати послуги з абонентського  юридичного обслуговування  в обсягах та на умовах, передбачених   діючим законодавством  України та умовами вказаного договору.

Пунктами 2.3–б та 2.4-а договору сторонами було передбачено право позивача вимагати від відповідача оплати наданих послуг в розмірі та порядку, передбаченому даним договором, а так само обов'язок відповідача оплачувати послуги позивача.

Пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що по закінченні строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, він вважається пролонгованим на строк, вказаний в п. 4.1. договору.

Розділом 3 договору сторони обумовили, що за послуги, надані  виконавцем, замовник – відповідач  по справі, зобов'язаний внести суму в розмірі 12000 грн. за рік.

При цьому, п. 3.2. договору сторонами було передбачено 2 певні шляхи виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг. Зокрема вказаною статтею було передбачено, що розрахунки за надані виконавцем послуги здійснюються замовником одноразовим платежем або частками, але не менше 1000 грн. на місяць. В разі щомісячної оплати, вона повинна  здійснюватись не пізніше десятого числа кожного місяця. Це може вважатися встановлення строку оплати.

П. 5.2 договору встановлено, що замовник несе відповідальність в разі несвоєчасної оплати послуг виконавця, виплачуючи пеню в розмірі 5 % від суми мінімального місячного платежу, вказаного в п. 3.2, за кожен день прострочення.

30.06.2005 р. між сторонами складено акт прийняття наданих юридичних послуг. Відповідно до вказаного акту, позивачем в період з 03.05.2005 р. по 30.06.2005 р. були надані позивачу послуги, зазначені в даному акті. При цьому, в даному акті сторони обумовили, що до сплати підлягають 2000 грн.

З вимогами про сплату вказаної заборгованості, а так само пені, нарахованої позивачем в зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до господарського суду по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що заявлена позивачем вимога про сплату заборгованості, зафіксованої актом суперечить умовам укладеного між сторонами договору № 05, оскільки в даному договорі не передбачено такий порядок розрахунків, як розрахунок на підставі акту приймання наданих юридичних послуг; що сторонами при складанні вказаного акту було змінено порядок розрахунків за договором, але не обумовлено строків оплати, зокрема за актом прийняття наданих послуг; що факт закінчення строку дії договору не свідчить про виникнення у відповідача обов'язків по сплаті наданих послуг та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК  України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчить поданий позивачем позов, підставою для звернення позивача до суду було невиконання відповідачем умов договору щодо оплати наданих позивачем послуг, факт надання яких було зафіксовано двохстороннім актом від 30.06.05 р.

Суд першої інстанції при винесенні рішення безпідставно дійшов висновку про те, що сторони, укладаючи акт прийняття наданих юридичних послуг від 30.06.2005 р. тим самим змінили порядок розрахунків за договором, але не обумовили строків оплати, оскільки зазначені твердження зокрема суперечать вимогам ст. 654 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як свідчить акт прийняття наданих юридичних послуг від 30.06.2005 р. в ньому сторонами не вносилося жодних змін до договору, в т.ч. щодо порядку надання послуг та їх оплати. Разом з тим враховуючи, що спірним договором не було передбачено порядку прийняття замовником послуг, зазначений акт фактично є документом який зафіксував факт надання позивачем послуг в рамках договору № 05 від 03.05.05 р. в період з 03.05.05 р. по 30.06.05 р., в зв'язку з чим, може бути підставою для покладення на відповідача обов'язку щодо оплати спожитих послуг.

Як вже зазначалося вище, п. 3.2. договору сторонами було передбачено певні шляхи виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг. Зокрема вказаною статтею було передбачено, що розрахунки за надані виконавцем послуги здійснюються замовником одноразовим платежем або частками, але не менше 1000 грн. на місяць. В разі щомісячної оплати, вона повинна  здійснюватись не пізніше десятого числа кожного місяця.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач є таким, що порушив свої зобов'язання, оскільки не виконав свої зобов'язання з оплати наданих послуг в жодний з передбачених договором шляхів, в т.ч. щодо оплати наданих послуг в розрахунку 1000 грн. в місяць до десятого числа кожного місяця.

Тим більше, вимоги про сплату 2000 грн. за надані з 03.05.05 р. по 30.06.05 р. (фактично за 2 місяці) послуги не протирічить вимогам п.п. 3.1-3.2 договору, відповідно до яких, за надані послуги замовник повинен сплатити суму 12000 грн., а оплата послуг може проводитися відповідачем з розрахунку не менше 1000 грн. на місяць.

Беручи до уваги те, що факт надання позивачем послуг в вищезазначений період підтверджується актом від 30.06.05 р., вказана заборгованість в сумі 2000 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відповідне рішення про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем сум інфляційних та річних за порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих послуг, судова колегія приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 688 грн. інфляційних та 117,58 грн. річних.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору.  При цьому їх  розмір     може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій  сумі, або  у  відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості  товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 2 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

П. 5.2 договору встановлено, що замовник несе відповідальність в разі несвоєчасної оплати послуг виконавця, виплачуючи пеню в розмірі 5 % від суми мінімально місячного платежу, вказаного в п. 3.2, за кожен день прострочення.

Разом з тим враховуючи, що відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, заявлений позивачем позов в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 238,25 грн.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 102 грн. держмита, 51 грн. держмита по скарзі та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п.п. 1, 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.01.09 р. по справі № 33/159-08 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Інститут машин і систем” (61052 м. Харків, вул. Котлова, 83; МФО 351964; код ЄДРПОУ 19363188; п/р 26003701040104 в ХФ КБ „Експобанк”, м. Харків) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Рада” (61144 м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 25/71, секц. Б, кв. 34; код ЄДРПОУ 32266710; МФО 351599; п/р 26000301879 у ПХФ АКБ „Базис”, м. Харків) 2000 грн. боргу, 238,25 грн. пені, 117,58 грн. річних, 688 грн. збитків від інфляції, 118 грн. судових витрат, 102 грн. держмита та 51 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині позову відмовити.

Повний текст постанови підписано 20.03.09 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.