Постанова

від 28.08.2013 по справі 826/9071/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2013 року 11:25 № 826/9071/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Сітес" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Моноліт", про скасування податкового повідомлення-рішення №0002162204 від 28.02.2013 р. за участю представників сторін:

від позивача: Манічев В. П., довіреність б/н від 05.02.2013 р.,

від третьої особи: Плішко Д. В., паспорт серії НОМЕР_1,

від позивача: Кончиць В.В., довіреність б/н від 11.06.2013 р.,

від відповідача: Шкодич Ю.В., довіреність № 394/9/10.2-09 від 16.01.2013 р. ;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Сітес", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС, (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Моноліт", про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002162204 від 28.02.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „ВКФ „Моноліт" (код за ЄДРПОУ 25284783) за лютий 2012 р. та липень 2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що вісі господарські операції позивача із вказаним контрагентом носили реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсними господарські договори між позивачем та ТОВ „ВКФ „Моноліт", в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги, у судовому засіданні підтвердив, що між позивачем та ТОВ „ВКФ „Моноліт" дійсно був укладений договір № 35 від 01.09.2010 року, умови якого були виконані сторонами належним чином і у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „ВКФ „Моноліт" (код за ЄДРПОУ 25284783) за період лютий 2012 року та липень 2012 року, за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства „Сітес" (код ЄДРПОУ 22867018) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „ВКФ „Моноліт" (код за ЄДРПОУ 25284783) за період лютий 2012 року та липень 2012 року №129/22-4/22867018 від 15.02.2013 р. (надалі - Акт перевірки).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту на суму 182890,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 182890,00 грн., в т.ч. за лютий 2012 р. - 75601,00 грн. та за липень 2012 р. - 107289,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002162204 від 28.02.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 228613,00 грн., з яких 182890,00 грн. - за основним платежем, а 45723,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Приватне підприємство „Сітес" зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 24.06.1994 р., взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 21.07.1994 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 29.03.2002 р.

Між ПП „Сітес", як покупцем, та ТОВ „ВКФ „Моноліт", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу товарів №35 від 01.09.2010 року (надалі -Договір №35), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар, згідно специфікацій кожну поставку товару. Сума договору складає 5000000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „ВКФ „Моноліт" на виконання умов Договору №35 були виставлені рахунки-фактури на загальну суму 1097339,88 грн., в т.ч. ПДВ 182889,98 грн. (№ 22/7 від 01 лютого 2012 року на суму 104488,03; №22/8 від 01 лютого 2012 року на суму 3385,79; № 30/5 від 13 лютого 2012 року на суму 113664,64; № 30/6 від 13 лютого 2012 року на суму 5995,93; № 35/5 від 20 лютого 2012 року на суму 212409,38; № 35/6 від 20 лютого 2012 року на суму 13661,54; № 127/2 від 02 липня 2012 року на суму 59727,72; № 127/3 від 02 липня 2012 року на суму 12728,82; № 131 від 06 липня 2012 року на 20434,42; № 131/1 від 06 липня 2012 року на суму 1443,77; № 133/1 від 09 липня 2012 року на суму 91606,02; № 133/2 від 09 липня 2012 року на суму 19398,84; № 138/1 від 16 липня 2012 року на суму 79915,79; № 138/2 від 16 липня 2012 року на суму 7509,92; № 142 від 20 липня 2012 року на 37977,34; № 142/1 від 20 липня 2012 року на суму 627,59; № 143 від 23 липня 2012 року на 106683,37; № 143/1 від 23 липня 2012 року на суму 14148,16; № 147/2 від 27 липня 2012 року на суму 23308,87; № 147/3 від 27 липня 2012 року на суму 27937,62; № 148/2 від 30 липня 2012 року на суму 113650,30; № 148/3 від 30 липня 2012 року на суму 26635,87).

На виконання умов Договору №35 ТОВ „ВКФ „Моноліт" поставило позивачу товар на загальну суму 1097339,88 грн., в т.ч. ПДВ 182889,98 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 22/2 від 01 лютого 2012 року на суму 104488,03; №22/4 від 01 лютого 2012 року на суму 3385,79; № 30/7 від 13 лютого 2012 року на суму 113664,64; № 30/8 від 13 лютого 2012 року на суму 5995,93; № 35/5 від 20 лютого 2012 року на суму 212409,38; № 35/6 від 20 лютого 2012 року на суму 13661,54; № 126/3 від 02 липня 2012 року на суму 59727,72; № 126/4 від 02 липня 2012 року на суму 12728,82; № 130 від 06 липня 2012 року на 20434,42; № 130/1 від 06 липня 2012 року на суму 1443,77; № 132/2 від 09 липня 2012 року на суму 91606,02; № 132/3 від 09 липня 2012 року на суму 19398,84; № 137/1 від 16 липня 2012 року на суму 79915,79; № 137/2 від 16 липня 2012 року на суму 7509,92; № 141 від 20 липня 2012 року на 37977,34; № 141/1 від 20 липня 2012 року на суму 627,59; № 142/1 від 23 липня 2012 року на 106683,37; № 142/2 від 23 липня 2012 року на суму 14148,16; № 146/2 від 27 липня 2012 року на суму 23308,87; № 146/3 від 27 липня 2012 року на суму 27937,62; № 147/2 від 30 липня 2012 року на суму 113650,30; № 147/3 від 30 липня 2012 року на суму 26635,87. Зазначені видаткові накладні містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ „ВКФ „Моноліт" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 1097339,88 грн., в т.ч. ПДВ 182889,98 грн. (№ 2 від 01 лютого 2012 року на суму 104488,03 грн., в т.ч. ПДВ 17414,67 грн.; №6 від 01 лютого 2012 року на суму 3385,79 грн., в т.ч. ПДВ 564,30 грн.; №30 від 13 лютого 2012 року на суму 113664,64 грн., в т.ч. ПДВ 18944,11 грн.; №31 від 13 лютого 2012 року на суму 5995,93 грн., в т.ч. ПДВ 999,33 грн.; №43 від 20 лютого 2012 року на суму 212409,38 грн., в т.ч. ПДВ 35401,57 грн.; №44 від 20 лютого 2012 року на суму 13661,54 грн., в т.ч. ПДВ 2276,92 грн.; №1 від 02 липня 2012 року на суму 59727,72 грн., в т.ч. ПДВ 9954,62; №2 від 02 липня 2012 року на суму 12728,82 грн., в т.ч. ПДВ 2121,47 грн.; №18 від 06 липня 2012 року на 20434,42 грн., в т.ч. ПДВ 3405,74 грн.; №19 від 06 липня 2012 року на суму 1443,77 грн., в т.ч. ПДВ 240,63 грн.; №24 від 09 липня 2012 року на суму 91606,02 грн., в т.ч. ПДВ 15267,67 грн.; №25 від 09 липня 2012 року на суму 19398,84 грн., в т.ч. ПДВ 3233,14 грн.; №33 від 16 липня 2012 року на суму 79915,79 грн., в т.ч. ПДВ 13319,30 грн.; №34 від 16 липня 2012 року на суму 7509,92 грн., в т.ч. ПДВ 1251,65 грн.; №42 від 20 липня 2012 року на 37977,34 грн., в т.ч. ПДВ 6329,56 грн.; №43 від 20 липня 2012 року на суму 627,59 грн., в т.ч. ПДВ 104,60 грн.; №46 від 23 липня 2012 року на 106683,37 грн., в т.ч. ПДВ 17780,56 грн.; №48 від 23 липня 2012 року на суму 14148,16 грн., в т.ч. ПДВ 2358,03 грн.; №60 від 27 липня 2012 року на суму 23308,87 грн., в т.ч. ПДВ 3884,81 грн.; №61 від 27 липня 2012 року на суму 27937,62 грн., в т.ч. ПДВ 4656,27 грн.; №68 від 30 липня 2012 року на суму 113650,30 грн., в т.ч. ПДВ 18941,72 грн.; №69 від 30 липня 2012 року на суму 26635,87 грн., в т.ч. ПДВ 4439,31 грн.).

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Факт оплати позивачем товарів, отриманих від ТОВ „ВКФ „Моноліт" за Договором №35 підтверджується дослідженими судом банківськими виписками.

Судом також встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ „ВКФ „Моноліт" було належним чином зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженою судом, наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ з додатками, зокрема, в розрізі контрагентів за лютий 2012 р. та липень 2012 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „ВКФ „Моноліт" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення звірки ТОВ „ВКФ „Моноліт" (код ЄДРПОУ 25284783) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ „Євротраст-Альянс" (код ЄДРПОУ 37146943) за період з 01.02.2012 по 29.02.2012 від 24.07.2012 № 612/22-911/25284783, Акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „ВКФ „Моноліт" (код ЄДРПОУ 25284783) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 р. від 22.11.2012 р. №1199/22-817/25284783, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ТОВ „ВКФ „Моноліт", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Також, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №35 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „ВКФ „Моноліт" чи позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність Договору №35, укладеного між позивачем та ТОВ „ВКФ „Моноліт", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „ВКФ „Моноліт", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що придбаний за Договором №35 товар придбавався з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, реалізації іншим контрагентам, що підтверджується, наявними в матеріалах справи, договорами (зокрема, Договір поставки №017 від 07.06.2011 р. (ТОВ „НВП „Рікас Варта"), Договір поставки №001 (ТОВ „ТД „СЕК"), Договір поставки №010502 від 05.01.2011 р. (ЗАТ „Комплекс-Центр")), видатковими накладними та банківськими виписками.

Також представник третьої особи пояснив, що товар, який поставлявся позивачу є малогабаритним і доставку товарів позивачу він здійснював власним транспортом, (легковим автомобілем Субару) надав технічний паспорт на вказаний автомобіль.

Також судом у судовому засіданні було оглянуто окремі одиниці товару, що поставлявся позивачу за вказаним договором, зокрема, відеокамери STS-C104 (3.6), STS-C410 (3.6), датчик Vibro, блоки живлення ББЖ 3А та 6А, відеореєстратор SDVR-401-100М, комплектуючі до них.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ „ВКФ „Моноліт" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Приймаючи до уваги зазначені вище норми законодавства України, надані сторонами докази та фактичні обставин справи, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 182890,00 грн., в т.ч. за лютий 2012 р. - 75601,00 грн. та за липень 2012 р. - 107289,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0002162204 від 28.02.2013 р.

Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Приватного підприємства "Сітес" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби №0002162204 від 28.02.2013 р.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Приватного підприємства "Сітес" (ідентифікаційний номер 22867018) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 28.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 02.09.2013 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко