Постанова

від 03.09.2013 по справі 5015/5424/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 5015/5424/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого - доповідача), Коробенка Г.П., Погребняка В.Я. розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства фірми "Зінаїда" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року у справі господарського суду№ 5015/5424/12 Львівської області за позовомПрАТ "Страхова компанія "Уніка" до Малого приватного підприємства фірми "Зінаїда" про стягнення страхового відшкодування на суму 15 730, 06 грн. за відсутності явки у судове засідання представників сторін,

ВСТАНОВИВ :

у грудні 2012 року ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулося з позовом до Малого приватного підприємства фірми "Зінаїда" (далі - відповідача) про стягнення страхового відшкодування на суму 15 730, 06 грн., виплаченого позивачем, як страховиком, особі, потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП) , що сталася з вини водія, що перебував у трудових правовідносинах з відповідачем (страхувальник), а також судових витрат (а.с. 5-51).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.12.2012 року позовна заява була прийнята та призначена до розгляду у судовому засіданні на 15.01.2013 року (а.с. 1 - 2) ; розгляд справи неодноразово відкладався .

Рішенням господарського Львівської області від 04.03.2013 року (суддя Долінська О.З.) в позові відмовлено з підстав ненабрання чинності договором страхування цивільно-правової відповідальності між відповідачем та позивачем, оскільки на момент скоєння ДТП з вини водія відповідача, страховий платіж не було внесено та висновками суду про те, що сторонами спірного договору не було визначено іншого моменту набрання чинності договором страхування, окрім, пов'язаного з фактом внесення першого страхового платежу згідно статті 983 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (а.с. 125-130).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 04.03.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позов, мотивуючи неналежною оцінкою доказів при винесенні оскаржуваного судового рішення, а також неправильним застосуванням до спірних правовідносин правової норми, що визначає початок перебігу строку дії договору страхування.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Хабіб М.І., судді: Гриців В.М., Якімець Г.Г.) апеляційну скаргу задоволено, а рішення господарського Львівської області від 04.03.2013 року у справі №5015/5424/12 скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 15 730, 06 грн. страхового відшкодування, 1 609, 50 грн. судового збору, стягнено з відповідача на користь позивача 860, 25 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги (а.с. 167 - 173). Апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції про те, що на момент скоєння ДТП спірний договір страхування не набрав чинності, зазначивши про те, що сторони в добровільному порядку погодили в умовах договору початок строку його дії з 19.09.2011 року, що свідчить про чинність зазначеного договору на момент скоєння ДТП 20.09.2011 року. Також апеляційний суд зазначив, що факт внесення відповідачем першого страхового платежу на наступний день за днем, коли мала місце ДТП, не може змінювати умов спірного договору щодо строку його дії, визначеного сторонами.

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 28.05.2013 року, а рішення суду першої інстанції від 04.03.2013 року залишити без змін, обґрунтовуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статей 640, 979, 981, 983 ЦК України, статей 4, 9, 25 Закону України "Про страхування". При цьому, відповідач зазначав про те, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин приписи статей 627 та 983 ЦК України щодо визначення моменту набрання чинності договором страхування з 19.09.2011 року, згідно зазначеного в Полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АА/2607136 строку його дії з 19.09.2011 року по 18.09.2012 року, оскільки внесення першого страхового платежу мало місце 21.09.2011 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 28.05.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, зокрема, згідно з частиною 1 статті 1174 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закону) , у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пунктом 38.1.1. частини 38.1. статі 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо, зокрема, він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Отже, якщо юридична особа застрахувала свою відповідальність перед третіми особами за шкоду, завдану належним їй джерелом підвищеної небезпеки, то в порядку регресу до неї може звернутися страховик з вимогою про стягнення суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, якщо шкоду було завдано з вини особи, що перебуває з такою юридичною особою у трудових відносинах і страхувальник не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону про подію ДТП.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.09.2011 року на дорозі М-06 Київ - Чоп сталася ДТП за участю автомобіля марки ДАФ, державний реєстраційний номер ВС 8761 ВМ, власником якого є відповідач, під керуванням водія Федиса М.І., який перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах, та автомобіля марки "Фольксваген Гольф", державний реєстраційний номер 61776 ХМ, під керування водія Кубова І.А. (а.с. 29).

Судами встановлено, що ДТП сталася з вини водія Федиса М.І., що підтверджується постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.10.2011 року у справі №3-2519/11 (а.с. 21).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем складено страховий акт №00101154/1 від 26.10.2012 року, згідно з яким вказана вище ДТП визнана страховим випадком, а загальна сума страхового відшкодування визначена в розмірі 15 730, 06 грн. та перерахована за платіжним дорученням №037383 від 29.10.2012 року потерпілій у ДТП особі - Кубову І.А. (а.с. 24, 22).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач (страховик) та відповідач (страхувальник) уклали спірний договір страхування шляхом видачі страховиком полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/2607136 (далі - Поліс) , відповідно до пункту 3 якого строк дії Полісу визначено з 19.09.2011 року до 18.09.2012 року (а.с. 30).

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що згідно пункту 7 Полісу, страхова премія, визначена у договорі в розмірі 424 грн., сплачена відповідачем, як страхувальником, 19.09.2011 року, однак як встановлено судом, на неодноразову вимогу суду позивач так і не надав доказів сплати відповідачем страхової премії за спірним договором саме 19.09.2011 року, тоді як матеріалами справи, зокрема, належним чином засвідченою копією квитанції підтверджується внесення відповідачем першого страхового платежу 21.09.2011 року, що не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні від 04.03.2013 року (а.с. 112).

З огляду на встановлене та виходячи з приписів статті 983 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент скоєння ДТП з вини водія відповідача договір страхування не набрав чинності, що свідчить про відсутність у спірних правовідносинах між позивачем та відповідачем зобов'язань, що виникають з договору страхування, зокрема, обов'язку страховика відшкодувати потерпілій у ДТП особі збитки, завдані з вини водія страхувальника, та, відповідно, права зворотної вимоги (регресу) до страховика на суму виплаченого страхового відшкодування.

При цьому, судом першої інстанції спростовано доводи позивача про те, що відповідач не повідомив його, як страховика, про ДТП у передбачений підпунктом 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону строк з огляду на подані відповідачем докази направлення позивачу листів-повідомлень від 20.09.2011 року та 08.10.2011 року (а.с. 83, 84).

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та дійшов висновку про те, що позивач та відповідач, як сторони спірного договору страхування, у добровільному порядку визначили строк його дії з 19.09.2011 року по 18.09.2012 року, що свідчить про те, що 20.09.2011 року, коли сталася ДТП, зазначений договір діяв, тоді як фактична сплата відповідачем першого страхового платежу після скоєння ДТП не може змінювати умов договору щодо строку його дії, оскільки сторонами в договірному порядку узгоджено початок дії договору по іншому, що дозволяється згідно статті 983 ЦК України.

Також, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення відповідачем належними та допустимими доказами у справі факту повідомлення позивача про ДТП у строк, встановлений статтею 33 Закону, виходячи з їх власної оцінки згідно статей 43, 101 ГПК України. Так апеляційний суд зазначив про те, що на фотокопії опису поштового вкладення, наданій як доказ надіслання відповідачем позивачу повідомлення про ДТП 20.09.2011 року, відсутній номер поштового відправлення, в описі не зазначено хто є його відправником, не читається відбиток поштового штемпеля (дата відправлення), оригінал опису не надано судам першої та апеляційної інстанцій.

Відтак, з огляду на факт перебування водія, винного у скоєнні ДТП, у трудових правовідносинах з відповідачем, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач, згідно приписів статті 1172 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, та стягнув з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування, виплачену ним потерпілій у ДТП особі.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позову та вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 627 та частини 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Отже початок дії договору співпадає з початком строку, узгодженого сторонами для його дії.

При цьому, загальними положеннями ЦК України про договір, зокрема, частиною 2 статті 631 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення, тоді як спеціальна норма статті 983 ЦК України пов'язує момент набрання чинності договором страхування з моментом внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором .

Відтак, страховик та страхувальник при укладенні договору страхування вправі визначити момент набрання ним чинності інший, ніж з моменту внесення першого страхового платежу, що відповідатиме принципу свободи цивільно-правового договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, в тому числі визначити, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, сторони спірного договору страхування (позивач та відповідач) у добровільному порядку визначили строк його дії з 19.09.2011 року по 18.09.2012 року та не пов'язували момент набрання ним чинності з моментом внесення відповідачем, як страхувальником, першого страхового платежу.

З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду вважає вірними висновки апеляційного суду про те, що фактична сплата відповідачем страхового платежу за спірним договором страхування 21.09.2011 року не може змінювати початку строку дії договору з 19.09.2011 року, погодженого сторонами при його укладенні. З огляду на таке, в момент скоєння ДТП 20.09.2011 року цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу, яким керував винний водій відповідача, була застрахована позивачем, тому у відповідача виник обов'язок з відшкодування позивачеві, як страховику, в порядку регресу виплаченого ним потерпілій особі страхового відшкодування в розмірі, що відповідає сумі позову.

Матеріалами справи підтверджується визнання відповідачем дії договору загальнообов'язкового страхування відповідальності перед третьою особою та його особисте звернення до позивача у справі про відшкодування третій особі завданої шкоди внаслідок ДТП 20.09.2011 року згідно страхового полісу №АА/2607136 від 19.09.2011 року (а.с. 31).

Разом з тим, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити про помилкове застосування апеляційним судом до спірних правовідносин приписів статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", оскільки зазначеними правовими нормами врегульовано відшкодування шкоди у порядку суброгації, що полягає у переході до страховика за договором добровільного страхування, який виплатив страхувальнику, як потерпілій особі, страхове відшкодування, права вимоги до заподіювача шкоди на суму страхової виплати, тоді як до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1191 ЦК України про право страховика, яким застраховано винну у ДТП особу, заявити зворотну вимогу (регрес) до такої особи, на суму виплаченого страхового відшкодування у певних випадках, одним з яких є неповідомлення страховика про ДТП відповідно до статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи, колегія суддів касаційного суду не вбачає правових підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного суду від 28.05.2013 року, а доводи скаржника про неналежну оцінку обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги апеляційним судом та спростовані апеляційним судом, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 111 7 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків апеляційного суду, викладених в оскаржуваній постанові.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Малого приватного підприємства фірми "Зінаїда" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року у справі №5015/5424/12 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді Г.П. Коробенко

В.Я. Погребняк