Постанова

від 04.09.2013 по справі 813/3371/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 року Справа № 813/3371/13-а

15 год. 26 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2

Зал судових засідань № 7

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карп'як О.О.

при секретарі судового засідання Дорош Х.Р.

за участю представників сторін:

від позивача - Козій Ю.В.

від відповідача - Лутчин Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Техкопмлект» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівській області ДПС про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 30.11.2012 року № 0002871552, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Техкомплект» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівській області ДПС про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 30.11.2012 року № 0002871552.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.03.2011 року ПП «Авторесурс - Сервіс» видатковою накладною поставив позивачу 34 найменувань будівельних матеріалів та товарів на суму 12 471,66 грн., відображених у видатковій накладній № РН- 3-22012 та 23.03.2011 року додатково на суму 10 293, 36 грн., відображених у видатковій накладній № РН- 3-23010, які позивач використав на проведення підрядних робіт. Зазначені товари позивач сплатив постачальнику платіжним дорученням № 11119 на суму 22 765,02 грн., та використав їх на об'єктах держзамовлення по капітальному ремонту теплопостачання. Позивач вказує, на те, що відповідач вважає таку операцію фіктивною з огляду на те, що постачальник, на його думку сформував за березень 2011 року податковий кредит контрагентам - покупцям на суму ПДВ 1 110 423 грн., в т.ч. 3794,01 грн., по взаємовідносинах з ПП «Техкомплект» тобто ухиляється від сплати ПДВ в 2011 році на суму 1 110 423 грн., що містять ознаки злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позові просить позов задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмовому запереченні на позов та обґрунтовується тим, що господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Враховуючи викладене у ПП «Авторесурс - Сервіс» відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 -ВР від 03.04.1997.

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області ДПС (далі - відповідач) проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Приватним підприємством «Техкопмлект» у податковій звітності з податку на додану вартість, за наслідками перевірки складено акт № 574/15-50/25243560 від 10.10.2012 року (далі - акт перевірки).

За результатами камеральної перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 30.11.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002871552 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3796 грн. (основний платіж - 3794 грн., штрафні санкції - 2 грн.) (а.с.6).

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті камеральної перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.4, 201.5 , 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року та п.1, п.2 ст. 215 , п.1 ст. 216 , ст. 228 , ст. 626 , ст. 629 , ст. 655 , ст. 658 , ст. 662 ЦК України , ПП «Техкомплект" ЄДРПОУ: 25243560 завищено податковий кредит у березні 2011р. на суму 2079,00 грн., відповідно збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у березні 2011 року на суму 2079,00 грн., завищено податковий кредит у травні 2011 року (з урахуванням уточненого розрахунку) на суму 1715, 00 грн., відповідно збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у травні 2011 року на суму 1715, 00 грн.

Як вбачається з акта перевірки, до такого висновку відповідач дійшов використавши при проведенні камеральної перевірки податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за березень 2011р., травень 2011 року, з урахуванням акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» ЄДРПОУ 37030717 (№134/23-2/37030617 від 14.02.2012 року), зареєстрованого в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України ), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України .

В силу ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу , не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України , органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається згідно п.75.1.1. ст. 75 ПК України перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться згідно п.76.1 ст.76 ПК України посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється згідно п.76.2 ст.76 ПК України відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу .

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.200.10 ст.200 ПК України , камеральна перевірка заявлених у податковій декларації даних проводиться податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Проте згідно акта камеральної перевірки (а.с.12) відповідач провів камеральну перевірку даних декларації позивача з податку на додану вартість за березень 2011 р., (від 20.04.2011р. №22833), травень 2011 р. (від 20.06.2011р. № 30915), уточнюючий розрахунок (від 18.10.2011 року № 47747) з урахуванням акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» ЄДРПОУ 37030717 (№134/23-2/37030617 від 14.02.2012 року) та зробив висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства без використання жодних первинних документів позивача, і виключно на підставі акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» ЄДРПОУ 37030717 (№134/23-2/37030617 від 14.02.2012 року), зареєстрованого в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

З огляду на приписи п. 75.1 ПК України під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а отже, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.

Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки, тобто ця перевірка проводиться за наявними в органу податкової служби документами (деклараціями) (п. 85.1 ПКУ ). Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ПКУ ).

Оскільки предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, суд дійшов висновку, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. А у разі якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача, як це визначено гл. ХІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. №41 , на порушення якого відповідач актом камеральної перевірки визначив податкові зобов'язання позивача.

Суд наголошує, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, викладені в акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону ).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Суд звертає увагу, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617 , дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань на час проведення перевірки визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України .

З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» , суд дійшов висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Проаналізувавши положення вище перелічених актів законодавства, суд також зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 215 , 216 , 228, 626, 629, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України .

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України , згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний» .

А оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України , наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України , зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України ) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Відтак викладений у акті перевірки висновок відповідача про безтоварність та нікчемність правочину без дослідження первинних бухгалтерських документів та документів бухгалтерської і фінансової звітності є безпідставними та необґрунтованими.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ПП «Авторесурс Сервіс», відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772) суд дійшов висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.21 ПК України , посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України , у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень. Правомірність проведення перевірки та оформлення її результатів податковим органом не доведена.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

В свою чергу, позивачем на підтвердження реальності здійснення вищенаведених господарських операцій з ПП «Авторесурс - Сервіс» було надано договір постачання № 17/03/2011 року від 01.03.2011 року, податкові накладні № 221 від 23.03.2011 року, № 220 від 22.03.2011 року, видаткові накладні №РН-3-23010 від 23.03.2011 року, № РН-3- 22012 від 22.03.2011 року та платіжне доручення № 11119 від 25.03.2011 року.

Враховуючи наведене, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (114,70 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 7-14, 71, 86, 94 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.11.2012 року № 0002871552.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Техкомплект» 114 (адреса: 79017, м. Львів, вул. Водогінна, 2, оф. 428) ідентифікаційний код 25243560) 114 (сто чотирнадцять) гривень 79 коп. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 09 вересня 2013 року.