Постанова

від 02.09.2013 по справі 914/603/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2013 р. Справа № 914/603/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос", с. Давидів Пустомитівського району Львівської області б/н та без дати

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 року

у справі № 914/603/13-г (суддя Яворський Б.І.)

за позовом: Львівського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, м. Львів

до відповідача-1: Пустомитівської районної державної адміністрації, м. Пустомити Львівської області

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос", с. Давидів Пустомитівського району Львівської області

про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Пустомитівської РДА та визнання недійсним договору оренди землі

за участю представників сторін:

прокурор - Куцик В.Б. - (посвідчення № 011165);

від відповідача 1 - Антосюк Н.Я. (довіреність № 04/15-37 від 04.01.2013 року);

від відповідача 2 - Жук Ю.П. (директор)

Мартиневич О.А. (довіреність б/н від 25.02.2013 року).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду 13.06.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Краєвська М.В. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" прийнято до провадження. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. та Краєвської М.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 914/603/13-г замість суддів Михалюк О.В. та Краєвської М.В. введено суддів Галушко Н.А. та Данко Л.С. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Галушко Н.А. та Данко Л.С. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" відкладено. У зв'язку з перебуванням судді Галушко Н.А. у відпустці та зайнятістю судді Данко Л.С. у складі іншої колегії, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 914/603/13-г замість суддів Галушко Н.А. та Данко Л.С. введено суддів Новосад Д.Ф. та Михалюк О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 року у справі №914/603/13-г (суддя Яворський Б.І.) позов задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 574 від 26.10.2004 року "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту" площею 40,0764 га; визнано недійсним договір оренди землі від 28.10.2004 року, укладений між Пустомитівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "БіоГумос", зареєстрований у Пустомитівському районному відділі Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.10.2004р. за №31; застосовано наслідки недійсності правочину зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" повернути Пустомитівській районній державній адміністрації за актом приймання-передачі земельну ділянку загальною площею 40,0765 га, що є об'єктом договору оренди землі від 28.10.2004р. Також, стягнуто з Пустомитівської районної державної адміністрації в доход Державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" в доход Державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що при прийнятті розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 574 від 26.10.2004р. "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради поза межами населеного пункту" площею 40,0764 га необхідна умова для його прийняття дотримана не була, оскільки передача в користування земельної ділянки для видобутку торфу відбулася за відсутності спеціального дозволу (ліцензії).

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання вказаного розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 574 від 26.10.2004р. укладений між сторонами Договір оренди землі від 28.10.2004р. є недійсним, оскільки в момент вчинення правочину стороною не було дотримано вимог ч.1 ст.203 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н та без дати, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 року у справі № 914/603/13-г скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Львівського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, оскільки вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення прийшов до помилкового висновку про невідповідність договору оренди вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що позивачем не було доведено порушення, відповідачем 1, законодавства про надра та порушення інтересів держави у зв'язку із передачею в оренду земельної ділянки за договором оренди від 28.10.2004 року на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 26.10.2004 року № 574.

При цьому, скаржник зазначає, що твердження позивача про те, що ТзОВ «БіоГумус» здійснювало та здійснює видобуток торфу на орендованій території є хибним, оскільки на момент видачі оспорюваного розпорядження на даній території вже знаходилися кагати торфу, які були видобуті ще в 80-х роках радгоспом Винничківським.

Також, в підтвердження апеляційних вимог скаржник покликається на те, що ТзОВ «БіоГумус» уже протягом 9-ти років сплачує орендну плату згідно договору оренди від 28.10.2004 року. При цьому, з метою уникнення порушення законодавства про надра ТзОВ «БіоГумус» не приступило до видобування торфу.

Пустомитівською районною державною адміністрацією надано суду пояснення від 26.06.2013р. № 04/15-1618 (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду № 05-04/3599/13 від 01.07.2013р.) в яких зазначено, що судом першої інстанції не встановлено всіх обставин у справі, не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Поряд з цим відповідач 1 у поясненнях зазначає, що прийняттю оскаржуваного розпорядження передувало рішення Винничківської сільської ради від 13.04.2004р. №31 "Про погодження передачі в оренду ТзОВ "БіоГумос" родовища торфу площею 44 га в с.Виннички для торфопереробки". Також, 06.10.2004р. Львівське обласне головне управління земельних ресурсів дало позитивний висновок № 1652 державної землевпорядної експертизи технічної документації щодо земельної ділянки, яка передана в оренду для видобутку торфу. Відтак, на підставі вказаних документів розпорядженням голови райдержадміністрації від 26.10.2004 року № 574 було передано в оренду земельну ділянку ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту.

При цьому, відповідач 1 у поясненнях просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 року у справі № 914/603/13-г та прийняти нове рішення, яким відмовити Львівському міжрайонному прокурору з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у задоволенні позовних вимог повністю.

В дане судове засідання прибули прокурор, представники відповідача 1 та відповідача 2, які підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі та у поясненнях поданих Львівському апеляційному господарському суду, а також висловили свої доводи і міркування щодо питань, які виникли у ході судового засідання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача 1 та відповідача 2, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" слід задоволити, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013р. у справі № 914/603/13-г скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 13.04.2004р. VIII сесією IV демократичного скликання Винничківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області було прийнято рішення №31 "Про погодження передачі в оренду ТзОВ "БіоГумос" родовища торфу площею 44 га в с. Виннички для торфопереробки" (т. 1 а.с. 34), відповідно до п. 2. якого, було зобов'язано директора ТзОВ "БіоГумос" замовити виготовлення відповідної документації в Пустомитівському РЦДЗК.

З документальних доказів у справі вбачається, що Львівським обласним головним управлінням земельних ресурсів видано висновок державної землевпорядної експертизи від 06.10.2004р. № 1652 щодо технічної документації на земельну ділянку ТзОВ "БіоГумос" на території Винничківської сільської ради Пустомитівського району (т. 1 а.с. 35).

Відповідно до п. 1.6 вищевказаного висновку зазначено, що організацією, в якій документація пройшла погодження є Винничківська сільська рада та районний відділ земельних ресурсів. При цьому, пунктом 2. висновку передбачено, що земельна ділянка площею 40,0765 га передається в оренду ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу.

Поряд з цим встановлено, що 26.10.2004р. головою Пустомитівської районної державної адміністрації було винесено розпорядження № 574 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту" (т. 1 а.с. 10), відповідно до п. 3 якого було зобов'язано ТзОВ "БіоГумос" в місячний термін укласти договір оренди землі з районною державною адміністрацією.

Також, з матеріалів справи встановлено, що 28.10.2004р. між Пустомитівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БіоГумос" (Орендар) укладено Договір оренди землі (надалі - Договір) (т. 1 а.с. 11-14, 16), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації від 26.10.2004р. № 574 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту" надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для видобутку торфу, яка знаходиться на території Винничківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 40,0765 га для видобутку торфу.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Договір укладено на 25 років.

Розділом 5. Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для видобутку торфу. Цільове призначення земельної ділянки здійснюється орендарем відповідно до умов договору. Умови збереження стану об'єкта оренди здійснюються орендарем відповідного до чинного законодавства.

При цьому, Договір зареєстрований у Пустомитівському районному відділі Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.10.2004р. за № 31.

Крім цього, 28.10.2004р. сторони підписали та скріпили печатками юридичних осіб акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду згідно договору оренди землі від 28.10.2004р. (т.1 а.с. 15).

Предметом оскарження у даній справі є, зокрема, розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 26.10.2004р. № 574 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту", у зв'язку з чим суд має встановити відповідність його вимогам законодавства, що було чинним на момент винесення цього розпорядження. За таких обставин, судом при прийнятті рішення здійснюється аналіз норм земельного законодавства, що було чинним станом на 26.10.2004р.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України, п. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Статтею 17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Положеннями статті 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та частиною 3 цієї норми встановлено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

В силу вимог частини 1 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Крім цього, відповідно до п.2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. №02-5/35 (з подальшими змінами) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства, організації -позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 26.10.2004р. № 574 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту" прийнято відповідно до чинного на той час земельного законодавства та у межах компетенції цього органу.

На час укладення спірного договору оренди землі розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 26.10.2004р. № 574 було чинним. Цей акт Пустомитівської районної державної адміністрації є актом індивідуальної дії, він вичерпав свою дію фактом укладення договору оренди землі.

Відповідно до частин 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинні на момент виникнення спірних відносин) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 648 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Документальними доказами у справі встановлено, що договір оренди землі від 28.10.2004 року укладений між Пустомитівською райдержадміністрацією та ТзОВ «БіоГумус», який зареєстрований Пустомитівським РВ ЦДЗК Львівської регіональної філії 28.10.2004 року за №31.

При цьому, колегія суддів відзначає, що на момент видачі спірного розпорядження та укладення Договору оренди землі на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту вже знаходилися кагати торфу, що були видобуті у 80-х роках радгоспом Винничківським. Даний факт підтверджується Актом від 11.12.2009 року, складеним комісією за участі уповноважених представників управління агропромислового розвитку Пустомитівської РДА, Державної організації «Західна територіальна інспекція Державного геологічного контролю» та Винничківської сільської ради (т. 1 а.с. 37). Із вказаного Акту вбачається, що на території земельної ділянки, визначеної Договором оренди від 28.10.2004 року знаходяться кагати торфу, що були видобуті ще у 80-х роках минулого сторіччя, в яких кількість торфу становить 123 500 тонн. Поряд з цим, у відповідності до Акту від 11.12.2009 року комісією встановлено, що видобуток торфу на земельній ділянці на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту, на протязі 5 років не проводився.

Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України 2001р. право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з довідкою № 8 від 07.03.2013р. ТзОВ «БіоГумус» сплачує орендну плату за Договором оренди землі від 28.10.2004 року (т. 1 а.с. 121). Як вбачається з умов Договору земельна ділянка передавалася в оренду ТзОВ «БіоГумус» для видобутку торфу, проте даного факту в діях відповідача 2 не встановлено.

Відповідно до ст. 21 Кодексу України про надра (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Статтею 23 Кодексу України про надра (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Документальними доказами у справі встановлено, що відповідно до рішення № 332, 22 позачергової сесії 5-го демократичного скликання Винничківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 20.10.2009 року (т. 1 а.с. 150) та рішення № 483, 37-ої чергової сесії 5-го демократичного скликання Пустомитівської районної ради Львівської області від 10.12.2009 року (т. 1 а.с. 151) погоджено надати ТзОВ «БіоГумус» спеціальний дозвіл (ліцензію) на право користування надрами родовища Дмитровичі Пустомитівського району Львівської області, що знаходиться на території Винничківської сільської ради і надане в оренду ТзОВ «БіоГумус» згідно договору оренди на 25 років, який зареєстрований у Пустомитівському районному відділенні Центру державного земельного кадастру від 28.10.2004 року.

Колегія суддів зазначає, що матеріалими справи не встановлено факту видобування торфу відповідачем 2 без спеціального дозволу. Таким чином, у даному випадку дотримано вимоги ст. 23 Кодексу України про надра, що не враховано господарським судом Львівської області при оцінці доказів, що мають суттєве значення для справи.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 вказаної норми).

Статтею 203 зазначеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до п.2 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені обставини не були враховані судом першої інстанції при винесенні рішення, що призвело до помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог.

Відтак, судова колегія не вбачає правових підстав для визнання недійсним Договору оренди землі, у зв'язку з відсутністю правових підстав з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними.

Згідно зі ст. 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша ст. 2 ГПК України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч.3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

При цьому, відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Законом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначенні ст. 5 Закону. Зокрема, державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, дійсно належить, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Але, відповідно до ст. 9 зазначеного Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, а також внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

За загальним правилом, встановленим ч.2 ст. 1 ГПК України, державні органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Це правило повною мірою стосується й звернень до господарського суду державних органів з питань, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель.

Крім цього, відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.06.2012р. №01-06/805/2012 „Про деякі питання практики розгляду справ зі спорів, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням і охороною земель" з огляду на приписи ч.2 ст. 1 ГПК України господарським судам слід у разі звернення такого державного органу з відповідним позовом з'ясувати наявність у нього передбаченого законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання позову до суду. Якщо позов подано державним органом за відсутності передбачених законом повноважень господарський суд повинен з цієї підстави відмовити державному органу в позові. Це, зокрема, стосується випадків подання позову з питань, які згідно зі статтею 6 Закону повинні вирішуватися шляхом внесення клопотань до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Такий порядок встановлено, наприклад, для приведення у відповідність із законодавством прийнятих зазначеними органами рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель і стосовно припинення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що Львівський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у позовній заяві не визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації № 574 від 26.10.2004р. "Про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ "БіоГумос" для видобутку торфу на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту". При цьому, у позовній заяві не дано аналізу діючого законодавства щодо визначення уповноважного органу, на який покладено завдання щодо організації та здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у томі числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Крім того, у тексті позовної заяви зазначається про перевірку проведену Львівською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, проте до матеріалів справи не додано матеріалів перевірки чи будь-яких доказів у підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що господарським судом Львівської області при розгляді даної справи та перевірці підстав звернення до суду з даним позовом вищенаведений аналіз законодавства та наявних в матеріалах справи доказів залишився поза увагою суду.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що господарським судом Львівської області при винесенні судового рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову Львівського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері слід відмовити, оскільки на час укладення спірного договору оренди землі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації від 26.10.2004р. № 574 було чинним. Цей акт Пустомитівської районної державної адміністрації є актом індивідуальної дії, він вичерпав свою дію фактом укладення договору оренди землі, а при укладенні вказаного Договору сторонами було дотримано всіх істотних умов, які передбачені чинним законодавством. Тому, судова колегія не вбачає правових підстав для визнання недійсним розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації та Договору оренди землі.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 року у справі № 914/603/13-г скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоГумос", с. Давидів Пустомитівського району Львівської області б/н та без дати задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2013 р. у справі №914/603/13-г скасувати. Прийняти нове рішення: відмовити у задоволенні позову.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 06.09.2013р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.