Ухвала

від 03.09.2013 по справі 826/2867/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2867/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

03 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В, Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від17 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Укрінвестгруп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Укрінвестгруп» (далі - Позивач, ТОВ «ДП Укрінвестгруп») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач-1, ДПІ у Печерському районі), Державної податкової служби у м. Києві (далі - Відповідач-2, ДПС у м. Києві) про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2012 року №0000041156; визнання протиправним та скасування рішення Відповідача-2 №5800/10/12-114 від 17.09.2012 року про результати розгляду первинної скарги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що перевірка ТОВ «ДП Укрінвестгруп» була проведена з порушеннями чинного законодавства без достатніх правових підстав, а доказів вчинення Позивачем порушень п. 184.7 ст. 184 ПК України ДПІ у Печерському районі не надано.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було взято до уваги відсутність юридичних наслідків для суб'єкта господарювання при прийнятті рішення за результатами розгляду скарги та, як наслідок неможливість його оскарження у судовому порядку взагалі.

Відповідач-1, вважаючи постанову суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Серед доводів скарги виокремлює неповне з'ясування судом всіх фактичних обставин справи.

У судовому засіданні повноважний представники Апелянтів доводи апеляційних скарг підтримали та просили суд задовольнити вимоги останніх у повному обсязі.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у червні 2012 року працівниками ДПІ у Печерському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДП «Укрінвестгруп» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за квітень, травень, липень, серпень, вересень 2004 року, березень 2005 року. У ході перевірки податковим органом було встановлено порушення Позивачем приписів: п. 184.7 ст. 184 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання за березень 2012 року в сумі 501 633,00 грн. Результати перевірки викладені в акті від 12.06.2012 року №28/15-6/31812780. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем-1 винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 04.07.2012 року №0000041156, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 501 633,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження ДПС у м. Києві прийнято рішення від 17.09.2012 року №5800/10/12-114, яким скаргу ТОВ «ДП Укрінвестгруп» залишено без задоволення, податкове повідомлення-рішення від 04.07.2012 року №0000041156 - без змін, та збільшено суму грошового зобов'язання в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 125 408,25 грн.

При цьому, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень ст. ст. 78, 184, 200 ПК України, прийшов до висновку, що Відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, у зв'язку з чим зафіксовані в акті перевірки дані отримані з порушенням чинного законодавства, а також не доведено факту порушення Позивачем приписів ст. 184 ПК України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною.

Згідно пп. 75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

При цьому, пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу імперативно визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності хоча б однієї з яких у податкового органу виникає право на проведення документальної перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України податковий орган має право провести документальну перевірку у випадку, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Згідно п. 200.11 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктом 200.10 ст. 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, у період з січня по березень 2012 року Позивачем не було заявлено до відшкодування будь-яких сум податку на додану вартість. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що ДПІ у Печерському районі взагалі не набуло права на проведення документальної позапланової перевірки з посиланням на п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України. Відтак вірним є висновок Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що зафіксовані в акті перевірки відомості отримані з порушенням вимог чинного законодавства.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 184.7 ст. 184 ПК України якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Згідно пп. «г» пп. 14.1.191 Податкового кодексу постачанням товарів є умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, яки подав заяву про анулювання реєстрації платника як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, свідоцтво платника ПДВ №100155893 від 22.12.2008 року було анульовано 19.03.2012 року. Водночас, в останньому звітному періоді Позивачем не здійснювалися операції з придбання та продажу товарів, та, як наслідок, у березні 2012 року ТОВ «ДП Укрінвестгруп» не мало залишків товарів у розумінні п. 184.7 ст. 184 ПК України.

При цьому, у ході дослідження наявних у матеріалах справи декларацій з податку на прибуток за І, ІІ, ІІІ квартали 2012 року та за ІІ-IV квартали 2012 року, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у ТОВ «ДП Укрінвестгруп» у вказаний період була відсутня вартість основних засобів, вартість виробничих запасів та готова продукція. Крім того, аналогічний висновок випливає зі змісту наявних у матеріалах справи фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2011 рік, інвентаризаційного опису №1 на 31.03.2012 року та акту контрольної перевірки інвентаризаційних цінностей на 31.03.2012 року.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що акт перевірки не містить жодних посилань на вид та характеристику товарів та/або необоротних активів, до яких, на думку податкового органу, Позивачем не було застосовано правила умовного продажу. При цьому зі змісту акту перевірки не вбачається зв'язок положень ст. 184 Податкового кодексу України з операціями 2004-2005 років в контексті нарахування ТОВ «ДП Укрінвестгруп» податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та недопущення порушень Позивачем приписів п. 184.7 ст. 184 ПК України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПС у м. Києві №5800/10/12-114 від 17.09.2012 року про результати розгляду первинної скарги, Окружний адміністративний суд м. Києва не врахував наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративний судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму висновків цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер цих відносин.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, є створення ними юридичних наслідків у формі, прав, обов'язків їх зміни чи припинення.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до п. 60.6 ст. 60 ПК України якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

З наведеного випливає однозначний висновок, що у випадку збільшення розміру грошового зобов'язання внаслідок адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, на суму такого збільшення органом державної податкової служби виноситься окреме податкове повідомлення-рішення.

При цьому колегією суддів враховується, що обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності, виникає виключно на підставі податкового повідомлення-рішення - письмового повідомлення контролюючого органу (пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, рішення контролюючого органу вищого рівня у випадку збільшення суми грошового зобов'язання є за своєю суттю вказівкою уповноваженому податковому органу нижчого рівня прийняти окреме податкове повідомлення-рішення на таку суму. Отже, у даному випадку рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії по взаємовідносинах між органами державної податкової служби і не порушує жодних прав та інтересів, а також не породжує обов'язків для суб'єкта оскарження.

Таким чином, рішення про результати розгляду скарги є формою досудового врегулювання спору та саме по собі не призводить до виникнення обов'язків у платника податків.

Відповідно до ст. 17 КАС України предметом розгляду в адміністративній справі можуть бути лише такі рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, з якими пов'язується виникнення прав та обов'язків у інших осіб. З цього випливає, що рішення Відповідача-2 - не є рішенням в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, оскільки не має обов'язкового характеру та не тягне за собою юридичних наслідків для Позивача.

За таких обставин вказана позовна вимога не може бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю у вказаній частині.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при прийнятті рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанови суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

Приписами п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 205 КАС України визначається, що розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі: залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін; скасування судового рішення і закриття провадження у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення ДПС у м. Києві від 17.09.2012 року №5800/10/12-114 із закриттям провадження у цій частині.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 198, 200, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від17 квітня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби у м. Києві від 17.09.2012 року №5800/10/12-114 про результати розгляду скарги - скасувати, а провадження у справі у вказаній частині - закрити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від17 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Укрінвестгруп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.