Ухвала

від 02.09.2013 по справі 827/984/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/984/13-а

02.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие двери"- Довгуняк Володимир Бориславович, довіреність № б/н від 02.09.13

представник відповідача, Севастопольської митниці- Панченко Надія Степанівна, довіреність № 10-08/867 від 30.08.13

представник третьої особи, Головного Управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі- Поляков Олексій Едуардович, довіреність № 15-09 від 31.07.13

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие двери"- Строкін Геннадій Геннадійович,

розглянувши апеляційні скарги Севастопольської митниці та Головного Управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 11.07.13 у справі № 827/984/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие двери" (вул. Карантинна, 16, кв. 30, місто Севастополь, 99008)

до Севастопольської митниці (пр-т Нахімова, 5-А, місто Севастополь, 99011)

третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі (вул. Балаклавська, 9, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови та стягнення надмірно сплаченої суми на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.07.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорошие двери» задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Севастопольської митниці про коригування митної вартості товарів №123030000/2012000243/2 від 15.11.2012. Визнано протиправним та скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00276 від 15.11.2012. Визнано протиправним та скасовано рішення Севастопольської митниці про коригування митної вартості товарів №123030000/2012000245/2 від 15.11.2012. Визнано протиправним та скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00278 від 15.11.2012, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач -Севастопольська митниця та третя особа- Головне Управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.07.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хорошие двери" (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Севастопольської митниці (далі-відповідач), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі( далі-третя особа) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови та стягнення надмірно сплаченої суми на додану вартість.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення про коригування митної вартості товарів (№123030000/2012000243/2 від 15.11.2012, №123030000/2012000245/2 від 15.11.2012) та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення(№123030000/2012/00276 від 15.11.2012, №123030000/2012/00278 від 15.11.2012), є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи вказані рішення та картки відмови він діяв на підставі законодавства та Конституції України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Згідно статті 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів є вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як вбачається з матеріалів справи 04.12.2012 між позивачем та компанією Чжецзян Джосан Дорз Ко., ЛТД (КНР) було укладено Договір продажу (Контракт) № PS-LJQ2012-7 щодо придбання позивачем певного переліку товарно-матеріальних цінностей, згідно якому позивачем здійснено передплату постачальнику: у сумі 5000,00 доларів США за платіжним дорученням № 544 від 04.12.2012, у сумі 13108,16 доларів США за платіжним дорученням №556 від 27.12.2012, а всього 18 108,16 доларів США.

14.01.2013 платіжним дорученням №567 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача гроші у сумі 31140,00 грн., де цільовим призначенням платежу було зазначено передплата митних платежів.

Позивачем до відповідача була надана митна декларація відповідної форми, в якої було заявлено до декларуванню та випуску у вільний обіг товарів. Декларантом при визначені митної вартості товарів було використано основний метод - за ціною договору (вартістю операції).

У прийнятті вищевказаної митної декларації позивачу було відмовлено з причин наслідків проведення перевірки митної оцінки, про що 23.01.2013 було оформлені картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №123030000/2013/00020 та винесено рішення про корегування митної вартості №123030000/2013/000016/2.

Відповідачем при визначення митної вартості товару було використано другорядний метод, а саме: резервний, згідно підпункту "ґ" частини першої статті 57, статті 64 Митного кодексу України.

Позивач, не погодившись з визначеною митним органом митною вартості, звернувся до відповідача із заявою про випуск товарів у вільне використання під сплату та надання гарантій, що митним органом було дозволено.

Для оформлення випуску товару під гарантію була оформлена та подана митна декларація, як вище вказано із зазначенням вартості товарів, визначених відповідачем за резервним методом.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідачем при визначенні митної вартості товару було застосовано другорядний-резервний метод.

Відповідно до зазначеного рішення та оформленої вантажної митної декларації №123030000/2013/000325 від 28.01.2013, зобов'язання позивача перед бюджетом склали 34674,00грн. Платіж було здійснено в повному обсязі за платіжним дорученням №579 від 23.01.2013, отже, сума зайво сплачених позивачем коштів склала 34674,00 грн.

Заявником апеляційної скарги - відповідачем не враховано, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування резервного методу при визначенні митної вартості товару, посилаючись на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів, обґрунтовуючи свої дії вимогами пункту 2 частини шостої статті 54 Митного кодексу України, через наступне.

Згідно частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів є: митна декларація, контракт, рахунок-інвойс, якщо рахунок сплачено-банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платежі-за наявністю, транспортні перевізні документи, копія імпортної ліцензії, якщо таке потребує, якщо є страхування, то страхові документи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що отриманий товар позивача не підлягає ліцензуванню та страхуванню, відповідачу були надані основні документи на підтвердження заявленої митної вартості: митні декларації, контракти та відповідні інвойси (якими підтверджуються числові значення складових митної вартості, при цьому, ціни на товари визначені виробником товарів) платіжні доручення в іноземні валюті, що затверджені відповідним банком, контракт щодо надання транспортних послуг з перевізником про надання послуг по транспортування товарів згідно умов FOB Ningbo, China.

Слід зазначити, що інші документи, що зазначені у позовній заяві, надані позивачем добровільно, про що свідчить не лише запис у графі 44 митних деклараціях наданих позивачем, а і у картках відмови, що були складені відповідачем.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо необхідності надання позивачем страхових документів та документів, що містять відомості про вартість страхування, оскільки товар, який позивач отримав від виробника, не підлягає страхуванню.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості товарів на підставі наявної інформації щодо митної вартості товарів на рівні 3,62 доларів США (ВМД №500060001/13/962 від 15.01.13), оскільки всупереч приписам статей 59-61 Митного кодексу України митний орган не обґрунтував у Рршенні чи насправді товар, що заявлений Ппзивачем, та товар, визначений у ВМД №500060001/13/962 від 15.01.203, є ідентичним, або подібним (аналогічним). Усі вищезазначені документи містять вичерпаний перелік підстав, з яких товар можливо визнати в якості ідентичного, або подібного (аналогічного) як зазначено у рішенні.

Відповідач - Севастопольська митниця у своєму Рішенні зазначає неможливість застосування окрім резервного методу, згідно ст. 64 Митного кодексу України.

Суд не може погодитися із такими доводами.

З огляду на приписи ст. 55 Митного кодексу України, можна зробити висновок, що митним органом у рішенні зазначається вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч. З ст. 53 Митного кодексу України, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом.

Позивачем у строк 80 календарних днів, передбачених ст. 55 Митного кодексу України, були надані додатково витребуванні документи, а саме: прайс-листи виробника товарів, експертні висновки, інвойс, каталог виробника.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем були виконані в повному обсязі вимоги митного органу щодо надання належних документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів, а митним органом, в свою чергу, рішення про коригування митної вартості прийнято лише на підставі наявної інформації про раніше визначену митну вартість невідомих товарів з розрахунку 3,62 доларів США за 1 кг, що свідчить про те, що застосування резервного методу визначення митної вартості прийнято виключно на підставі даних статистичної бази Держмитслужби, без з'ясування та зазначення усіх вимог діючого законодавства, що зазначені вище.

Слід зазначити, що висновок ДП "Держзовнішінформ" від 10.01.2013 №14/47 є належним доказом, що підтверджує правомірність митної вартості товарів, що були заявлені позивачем при декларуванні.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що товар, отриманий позивачем за контрактом № PS-LJQ2012-7 від 04.12.2012, відповідає відміткам у інвойсі № PS-LJQ2012-7 від 04.12.2012 та інших товаросупровідних документах, що були додані до відповідача для підтвердження заявленої митної вартості. Висновок ДП "Держзовнішінформ" ґрунтувався не лише на відомостях, що надавалися позивачем, а і на відомостях, що підприємству було надано виробником.

Неспроможними визнаються доводи апеляційної скарги третьої особи щодо неправомірності зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині про стягнення з рахунків казначейства суми податку на додану вартість, оскільки відповідно до статті 27 Митного кодексу України, якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом. Згідно підпункту 5 пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів. Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, що повністю узгоджується з приписами частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України.

Судовою колегією не приймаються до увагу доводи апеляційної скарги третьої особи щодо порушення судом першої інстанції статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо не підтвердження суми у розмірі 59207,40грн., замість 34674,00грн., оскільки у даному випадку суд першої інстанції в резолютивній частині постанови (пункти 5 та 6) помилково вказав суми, які підлягають стягненню на користь позивача, зокрема: «пункт 5:… надмірно сплачені суми податку на додану вартість у розмірі 59207,40грн., замість: « 5:… надмірно сплачені суми податку на додану вартість у розмірі 34674,00грн.»; « пункт 6: «… судові витрати (судовий збір) у розмірі 592,07грн.» замість :«…судові витрати(судовий збір) у розмірі 346,74грн. Тим не менш ці недоліки не впливають на законність прийнятої постанови в ціх частинах, а є підставою для розгляду питань про виправлення описок в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачами не доведені обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України,

Оцінюючи дії Севастопольської митниці щодо прийняття: рішення про коригування митної вартості товарів від 15.11.2012 №123030000/2012000243/2,картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00276 від 15.11.2012; рішення про коригування митної вартості товарів №123030000/2012000245/2 від 15.11.2012; картки відмови в прийнятті митної декларації,митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00278 від 15.11.2012, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідач при прийнятті: рішення про коригування митної вартості товарів від 15.11.2012 №123030000/2012000243/2,картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00276 від 15.11.2012; рішення про коригування митної вартості товарів №123030000/2012000245/2 від 15.11.2012; картки відмови в прийнятті митної декларації,митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №123030000/2012/00278 від 15.11.2012, діяв не на підставі Законів України.

Апеляційні скарги не містять доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині постанови (пункти 5 та 6) помилково вказав суми, які підлягають стягненню на користь позивача, зокрема: «пункт 5:… надмірно сплачені суми податку на додану вартість у розмірі 59207,40грн., замість: « 5:… надмірно сплачені суми податку на додану вартість у розмірі 34674,00грн.»; « пункт 6: «… судові витрати (судовий збір) у розмірі 592,07грн.» замість :«…судові витрати(судовий збір) у розмірі 346,74грн. Тим не менш ці недоліки не впливають на законність прийнятої постанови в ціх частинах, а є підставою для розгляду питань про виправлення описок в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні заявниками апеляційних скарг наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарги на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційних скаргах.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Севастопольської митниці та Головного Управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.07.2013 у справі № 827/984/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко