Постанова

від 09.09.2013 по справі 826/11552/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2013 року письмове провадження № 826/11552/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КУРЧЪ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів проскасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013

Товариство з обмеженою відповідальністю «КУРЧЪ» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 29.03.2013 №№ 0002882280, 0002892280.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

В судове засідання, призначене на 20.08.2013 р. відповідач не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заперечень чи пояснень по суті спору суду не надав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем, на підставі пп.75.1.2, п.75.1, ст.75, п.79.1, п.79.2, ст.79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «ТПК» Салтіс» (код ЄДРПОУ 37146414) за жовтень-грудень 2010 року).

Взаємовідносини позивача з ТОВ «ТПК «Салтіс» ґрунтувалися на наступних договорах:

- договорі на договорі постачання товару від 15.09.2010 №100915, за яким ТОВ «ТПК «Салтіс» як Постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність (повне господарське відання) позивачу як Покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є папір.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеним контрагентом були виписані видаткова накладна № 377 від 01.10.2010 та податкова накладна № 377 від 01.10.2010, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит;

-договорі на виготовлення бланкової продукції від 12.10.2010 № 101012, за яким позивач як Замовник замовляє, а ТОВ «ТПК» Салтіс» як Виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцій до них (бланкова продукція).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеним контрагентом були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010 та податкові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

В ході проведення перевірки податковим органом був використаний акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва від 31.03.2011 № 730/23-04/37146414 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТПК «Салтіс» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень-грудень 2012 року, січень 2011 року. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Києва в ході проведення перевірки дійшла наступних висновків :

- неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТПК «Салтіс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;

- порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.2158, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ТПК» Салтіс» з постачальниками та покупцями;

- відсутність об'єктів, що підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» . Враховуючи вищевикладене усі операції купівлі-продажу за ТОВ «ТПК»Салтіс», на думку податкового органу, не спричиняють рального настання правових наслідків, а отже є «нікчемними» по ланцюгу до «вигодонабувача».

При аналізі бази даних АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності у задекларованих сумах ПДВ на загальну суму 358587 грн.

- за жовтень 2010 року в сумі 130472 грн.,

- за листопад 2010 року в сумі 103342 грн.,

- за грудень 2010 року в сумі 124773 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено лише договір на поставку товарів від 15.09.2010 №100915, всі первинні документи податковим органом віднесено до зазначеного договору, в той же час, як зазначалось вище, до зазначеного договору була віднесена лише податкова накладна № 377 від 01.10.2010 та видаткова накладна № 377 від 01.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.03.13 № 136/1-22-80-31571149, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено аодвток на прибуток підприємств на загальну суму 448233, в тому числі по періодам :

- в 4 кварталі 2010 року в сумі 448233 грн.;

пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість» на загальну суму 358587 грн., в тому числі за період :

- за жовтень 2010 року в сумі 130472 грн.,

- за листопад 2010 року в сумі 103342 грн.,

- за грудень 2010 року в сумі 124773 грн.

На підставі акта перевірки від 14.03.13 № 136/1-22-80-31571149, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 29.03.2013 № 0002882280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 448 233 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 112 058 грн.; від 29.03.2013 № 0002892280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 358 587 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 89 647 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ, зазначене спростовує доводи про порушення порядку заповнення податкових накладних через те, що вона підписана не тією особою, яка мала її підписати.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ним видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат.

Перевіркою наданих представником позивача письмових доказів, результатів робіт судом встановлена реальність товарних операцій на виконання умов договорів від 15.09.2010 № 100915, від 12.10.2010 № 101012; надані докази долучені до матеріалів справи.

Так договором на виготовлення бланкової продукції від 11.10.2010 № 101011, ТОВ «Август Трейд» як Замовник замовляє, а позивач як Виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцій до них. На виконання умов зазначеного договору позивачем були виписані видаткові та податкові накладні (видаткові накладні № 23 від 01.11.2010, № 26 від 19.11.2010, № 28 від 01.12.2010, № 29 від 01.12.2010, № 30 від 16.12.2010, № 34 від 21.12.2010; податкові накладні №24 від 01.11.2010, № 27 від 19.11.2010, № 29 від 01.12.2010, №30 від 01.12.2010, №31 від 16.12.2010, № 35 від 21.12.2010).

Між Державним комітетом статистики України, як Замовником та ТОВ «Август Трейд», як Виконавцем укладено договір на виготовлення та доставку бланків форм державних статистичних спостережень та інструкцій щодо їх заповнення № 66 від 11.08.2010. На виконання умов зазначеного договору виконавцем надано акти прийому-передачі №2 від 09.11.2010, № 4 від 25.11.2010, № 7 від 03.12.2010, № 10 від 20.12.2010 згідно з договором № 66 від 11.08.2010.

Між Державним комітетом статистики України, як Замовником та ТОВ «Август Трейд», як Виконавцем укладено договір на виготовлення та доставку бланків переписного інструментарію для пробного перепису населення 2010 року № 76 від 25.10.2010. Виконавець зобов'язувався у 2012 році виготовити та доставити Замовникові товари, зазначені в Додатку1,а Замовник прийняти й оплатити такі товари. Найменування товару :22.22.1 Продукція друкована інша (виготовлення та доставка бланків переписного інструментарію для пробного перепису населення 2010 року). Невідємною частиною даного договору є додаток1 - специфікація та додаток2 - протокол узгодження договірної ціни.

На виконання умов зазначеного договору виконавцем надано акт прийому-передачі №1 від 03.12.2010, рахунок-фактура № АТ-09342 від 14.12.2010, видаткова накладна № АТ-356-050 від 22.10.2010

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, та, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КУРЧЪ» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 29.03.2013 №№ 0002882280, 0002892280.

Судові витрати в сумі 2 294,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КУРЧЪ» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій