Ухвала

від 23.10.2013 по справі 826/11552/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11552/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КУРЧЪ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «КУРЧЪ» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013 року № 0002882280 та № 0002892280.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на те, що зазначена постанова прийнята внаслідок неправильного застосування і порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Салтіс».

За результатами перевірки складено акт від 14.03.2013 року за № 136/1-22-80-31571149, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 448 233,00 грн., в тому числі за IV квартали 2010 р. - 448 233,00 грн.; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого було занижено податку на додану вартість на загальну суму 358 587 грн. в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 130 472 грн., за листопад 2010 року в сумі 103 342 грн., за грудень 2010 року в сумі 124 773 грн.

Наведені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013 року:

- № 0002892280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 448 234 грн. (+358 587 грн. - основний платіж, 89 647 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- №0002882280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 560 291,00 грн. (за основний платіж + 448 233,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 112 058,00 грн.).

Так, між позивачем (покупець), з одного боку, та ТОВ «ТПК Салтіс» (Постачальник), з іншого боку, було укладено:

- договір на поставку товару від 15.09.2010 року № 100915, відповідно до якого ТОВ «ТПК «Салтіс» зобов'язується поставити та передати у власність позивачу як Покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору. Предметом договору постачання є папір. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано копію видаткової накладної № 377 від 01.10.2010 року та копію податкової накладної № 377 від 01.10.2010 року які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит;

- договір на виготовлення бланкової продукції від 12.10.2010 року № 101012, за яким позивач (Замовник по договору) замовляє, а ТОВ «ТПК «Салтіс» (Виконавець по договору) надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцію до них.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надані копії первинних документів, а саме: видаткові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010 та податкові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що вищевказані договори були укладені з метою використання позивачем отриманих за цим договором товарів у власній господарській діяльності, зокрема, для виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкції до них, що підтверджується доказами, які залучені до матеріалів справи, а саме: договір № 101011 на виготовлення бланкової продукції від 11жовтня 2010 року, в якому ТОВ «КУРЧЪ» як виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцій до них.

З матеріалів справи слідує, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача - ТОВ «ТПК «Салтіс» у період, що перевірявся, були належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

П.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" закріплює, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виходячи з приписів пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів (пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість")

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1 Закону України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні").

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" закріплює що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Отже, враховуючи норми податкового законодавства України та обставини справи, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку про наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні податку на прибуток підприємств та податкового кредиту, за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом і як наслідок відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Не обґрунтованим також є висновок апелянта про те, що договори, на підставі яких виникли правовідносини між позивачем та контрагентом, укладені без наміру створення правових наслідків.

Так ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України

Частина 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 1 стаття 207 Господарського кодексу України закріплює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід також звернути увагу на те, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року .

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності першого: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.