Постанова

від 22.08.2017 по справі 826/11552/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2017 року № 826/11552/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Курчь до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнгання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариства з обмеженою відповідальністю Курчь (далі - позивач) позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.03.2013 №0002882280, №0002892280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013, у справі №826/11552/13-а адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Курчь задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 29.03.2013 №0002882280, №0002892280.

В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 вказані вище рішення скасовані, а справу №826/11552/13-а скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016 адміністративну справу №826/11552/13-а прийнято до провадження судді Аблова Є.В.

З матеріалів справи слідує, що позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими останньому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Крім цього, товариства з обмеженою відповідальністю Курчь стверджує про реальність вчинення господарської операції по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю ТПК Салтіс .

Відповідач проти позову заперечив вказавши, що товариством з обмеженою відповідальністю ТПК Салтіс не надано податковому органу доказів реальності господарської операції. Водночас відсутні докази оплати товару, що був поставлений контрагентом позивачу та документи, що підтверджують факт поставки (транспортні документи, у тому числі, акти приймання-передачі товару.

Разом з цим, в судове засідання 06.07.2017 відповідач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

З огляду на вказані обставини судом на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі пп. 75.1.2, п. 75.1, ст. 75, п. 79.1, п. 79.2, ст. 79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ ТПК Салтіс (код ЄДРПОУ 37146414) за жовтень-грудень 2010 року).

Взаємовідносини позивача з ТОВ ТПК Салтіс ґрунтувалися на наступних договорах:

- договорі постачання товару від 15.09.2010 №100915, за яким ТОВ ТПК Салтіс як Постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність (повне господарське відання) позивачу як Покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є папір.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеним контрагентом були виписані видаткова накладна № 377 від 01.10.2010 та податкова накладна № 377 від 01.10.2010, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит;

- договорі на виготовлення бланкової продукції від 12.10.2010 № 101012, за яким позивач як Замовник замовляє, а ТОВ ТПК Салтіс як Виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцій до них (бланкова продукція).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеним контрагентом були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010 та податкові накладні № 563 від 01.11.2010, № 768 від 19.11.2010, № 1336 від 01.12.2010, № 1337 від 01.12.2010, № 1338 від 16.12.2010, № 1339 від 21.12.2010, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

В ході проведення перевірки податковим органом був використаний акт державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 31.03.2011 № 730/23-04/37146414 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ТПК Салтіс з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень-грудень 2012 року, січень 2011 року. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва в ході проведення перевірки дійшла наступних висновків: неможливість фактичного здійснення ТОВ ТПК Салтіс господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ ТПК Салтіс з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, що підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України Про податок на додану вартість . Враховуючи вищевикладене усі операції купівлі-продажу за ТОВ ТПК Салтіс , на думку податкового органу, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача .

При аналізі бази даних АІС Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України , а також Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності у задекларованих сумах ПДВ на загальну суму 358 587 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року в сумі 130 472 грн., за листопад 2010 року в сумі 103 342 грн., за грудень 2010 року в сумі 124 773 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено лише договір на поставку товарів від 15.09.2010 №100915, всі первинні документи податковим органом віднесено до зазначеного договору, в той же час, як зазначалось вище, до зазначеного договору була віднесена лише податкова накладна № 377 від 01.10.2010 та видаткова накладна № 377 від 01.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.03.13 № 136/1-22-80-31571149, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

- абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 448 233, в тому числі по періодам: в 4 кварталі 2010 року в сумі 448 233 грн.;

- пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 358 587 грн., в тому числі за період: за жовтень 2010 року в сумі 130 472 грн., за листопад 2010 року в сумі 103 342 грн., за грудень 2010 року в сумі 124 773 грн.

На підставі акта перевірки від 14.03.13 № 136/1-22-80-31571149, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 29.03.2013 № 0002882280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 448 233 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 112 058 грн.; від 29.03.2013 № 0002892280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 358 587 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 89 647 грн.

Як вже було зазначено вище постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013, у справі №826/11552/13-а адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Курчь задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 29.03.2013 №0002882280, №0002892280.

В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 вказані вище рішення скасовані, а справу №826/11552/13-а скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Зі змісту ухвали слідує, що підставою для направлення вказаної вище адміністративної справи на новий розгляд були наступні обставини: ..факт поставки позивачу від ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс товару, з огляду на підтвердження цього факту видатковими та податковими накладними, оформленими належним чином; недоведеність з боку ДПІ у судовому процесі обставин щодо нікчемності правочинів між позивачем та цим постачальником, висновок про що може бути зроблено лише вироком суду; встановлення обставин подальшого використання отриманого товару у власній господарській діяльності (реалізація іншим суб'єктам господарювання); реєстрації ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

У той же час, поза увагою судів залишились доводи ДПІ, якими обґрунтовано правомірність зменшення у податковому обліку позивача валових витрат та податкового кредиту.

Так, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилалася на обставини, які об'єктивно спростовують фактичне виконання поставки позивачу від ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс поліграфічної продукції, а саме: на відсутність у цього товариства основних фондів, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виготовлення поліграфічної продукції, що було умовою договору № 101012 від 12.10.2010, укладеного між позивачем та ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс (а.с. 46-48); відсутності доказів транспортування поліграфічної продукції, кількість якої, як вказано в податкових накладних та видаткових накладних, вимірялась в десятках і сотнях тисяч штук, від постачальника до позивача (а.с. 45, 50-60); негативну податкову поведінку ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс - створення штучних умов для інших платників податків для незаконної податкової мінімізації.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ТОВ Торгово-промислова компанія Салтіс товарів. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. .

Вирішуючи спір по суті, з урахуванням висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.10.2016 суд звертає увагу на наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ, зазначене спростовує доводи про порушення порядку заповнення податкових накладних через те, що вона підписана не тією особою, яка мала її підписати.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.7. ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Підпункт 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні (далі-Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2 зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Перевіркою наданих представником позивача письмових доказів, результатів робіт судом встановлена реальність товарних операцій на виконання умов договорів від 15.09.2010 № 100915, від 12.10.2010 № 101012; надані докази долучені до матеріалів справи.

Так договором на виготовлення бланкової продукції від 11.10.2010 № 101011, ТОВ Август Трейд як Замовник замовляє, а позивач як Виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланків форм державної статистичної звітності та інструкцій до них. На виконання умов зазначеного договору позивачем були виписані видаткові та податкові накладні (видаткові накладні № 23 від 01.11.2010, № 26 від 19.11.2010, № 28 від 01.12.2010, № 29 від 01.12.2010, № 30 від 16.12.2010, № 34 від 21.12.2010; податкові накладні №24 від 01.11.2010, № 27 від 19.11.2010, № 29 від 01.12.2010, №30 від 01.12.2010, №31 від 16.12.2010, № 35 від 21.12.2010).

Між Державним комітетом статистики України, як Замовником та ТОВ Август Трейд , як Виконавцем укладено договір на виготовлення та доставку бланків форм державних статистичних спостережень та інструкцій щодо їх заповнення № 66 від 11.08.2010. На виконання умов зазначеного договору виконавцем надано акти прийому-передачі №2 від 09.11.2010, № 4 від 25.11.2010, № 7 від 03.12.2010, № 10 від 20.12.2010 згідно з договором № 66 від 11.08.2010.

Між Державним комітетом статистики України, як Замовником та ТОВ Август Трейд , як Виконавцем укладено договір на виготовлення та доставку бланків переписного інструментарію для пробного перепису населення 2010 року № 76 від 25.10.2010. Виконавець зобов'язувався у 2012 році виготовити та доставити Замовникові товари, зазначені в Додатку 1, а Замовник прийняти й оплатити такі товари. Найменування товару: 22.22.1 Продукція друкована інша (виготовлення та доставка бланків переписного інструментарію для пробного перепису населення 2010 року). Невід'ємною частиною даного договору є додаток 1 - специфікація та додаток2 - протокол узгодження договірної ціни.

На виконання умов зазначеного договору виконавцем надано акт прийому-передачі №1 від 03.12.2010, рахунок-фактура № АТ-09342 від 14.12.2010, видаткова накладна № АТ-356-050 від 22.10.2010.

В той же час, оцінюючи доводи відповідача щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень суд звертає увагу на наступне.

Так, контролюючий орган зазначає про відсутність доказів оплати товару позивачем відповідно до договору №101012 від 12.10.2010.

Згідно пояснень товариства з обмеженою відповідальністю Курчь оригінали банківських документів (виписок) були вилучені слідчим 1 - го відділу КР СУФР ДПІ у Голосіївському районі капітаном податкової міліції Шевеленком О.М. Зазначені обставини підтверджуються протоколом обшуку від 19.09.2013.

За таких обставин доводи відповідача в цій частині судом відхиляються.

Разом з цим, оцінюючи покликання податкового органу щодо відсутності доказів транспортування товару та й відповідно доказів його прийняття суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 цих Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, суд приходить до висновку, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 у справі № К/800/26970/15, від 14.03.2017 у справі № К/800/463/17, від 21.03.2017 у справі № К/800/14009/15.

Разом з цим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Зазначена правова викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 №2а-10463/10/08070.

Крім того, в судовому засіданні 06.07.2017 допитано в якості свідка ОСОБА_2, який на час взаємовідносин позивача та ТОВ ТПК Салтіс працював аудитором в товаристві з обмеженою відповідальністю Курчь .

Свідка повідомлено про його права, що передбачені ст. 65 КАС України та про кримінальному відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав. Вказані обставини підтверджені розпискою та присягою свідка.

Як пояснив свідок, він здійснював підготовку, перевірку податкової звітності позивача.

Свідок зазначив, що був присутній при поставці товару ТОВ ТПК Салтіс товариству з обмеженою відповідальністю Курчь . На час здійснення поставки товару ним було отримано та перевірено документи надані контрагентом, у тому числі видаткові накладні.

За підсумком наведеного в сукупності суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідач в цій частині.

Що ж стосується доводів та посилання податкового органу на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві від 31.03.2011 №730/23-04/37146414 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОП ТПК Салтіс слід зазначити наступне.

Так, податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ним видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат.

Додатково слід зазначити, що інших доводів відповідачем щодо правомірності прийняття спірних рішень не наведено.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд зазначає, що відповідачем не спростовано доводів позивача, у той час коли, останнім в повній мірі обґрунтовано заявлені позовні вимоги.

За підсумком наведеного в сукупності та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю Курчь є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Курчь .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 № 0002882280, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2013 № 0002892280, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов