Ухвала

від 11.09.2013 по справі 826/1426/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2013 р. м. Київ К/800/35373/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Кошіля В.В., Моторного О.А.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Джурилюк Л.В.,

представника відповідача Пономарьової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року

у справі № 826/1426/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» (далі - позивач, ТОВ «Саноіл Торг»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Саноіл Торг» звернулось у лютому 2013 до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 25.01.2013 року № 0001032280 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 131 581,00 грн. та № 0001042280 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4 238 612,00 грн.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 , п. 79.1 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Антарес», ПП «Дніпро-Агро-Трейд», ТОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Вікленд-К», ПП «Директорія Д», ПП Альфатек», ПП «Украгро-Трейд», ПП «Гранд ЗГО», ПП «Кристал-Г», ПП «Онікс ЛС», ПП «Граніт-торг», ПП «Арнікс ВЛ», ПП «Камбіт», ПП «Варнус», ПП «УШК-ЮК» та ТОВ «КФ МКС-Промтех» за період з 04.10.2010 року по 30.11.2012 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт № 40/22-80/37269136 від 10.01.2013 року, в якому встановлено порушення позивачем п. 138.2. ст. 138 , п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 4 075 934,00 грн. та порушення п. 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 ПК України , що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 3 572 097,00 грн., що, в свою чергу, призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 3 494 505,00 грн. та до зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість у грудні 2011 р. на загальну суму 77592,00 грн.

Порушення позивачем вказаних вище норм ПК України вмотивовані наступним: наявність у провадженні СУПМ ДПС у Житомирській області кримінальної справи № 12/169002, порушеної за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 , ч. 5 ст. 27 , ч. 3 ст. 212 , ч. 2 ст. 366 , ч. ч. 1, 3, 4 ст. 358 КК України , досудовим слідством у якій встановлено, що Вовк В.Г. організував злочинну схему, направлену на сприяння підприємствам - фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати податку до бюджету; відповідно до протоколу допиту від 02.07.2012 року Вовк В.Г., який є директором та засновником ПП «Антарес», ПП «Украгро-Трейд», ПП «Кристал-Г», визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України; згідно податкової звітності у ПП «Антарес», ПП «Украгро-Трейд» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 року № 0001042280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4 238 612,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013 року № 0001032280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 131 581,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанціх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (покупець) та ПП «Украгро-Трейд» (постачальник) було укладено договір поставки олії соняшникової № МП 72 від 30.08.2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову нерафіновану 1-й сорт відповідно ДСТУ 4492-2005, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в порядку і на умовах, визначених договором. Кількість, ціна за одиницю, якість товару, порядок та строки поставки визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

14.09.2011 року між позивачем (покупець) та ПП «Украгро-Трейд» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № Ж-57 від 14.09.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця жмих соняшниковий, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в порядку і на умовах, визначених договором. Кількість, ціна за одиницю, якість товару, порядок та строки поставки визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

22.12.2011 року між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Антарес» (як постачальником) було укладено договір поставки олії соняшної нерафінованої № МП -96.

12.03.2011 року між ТОВ «Саноіл Торг» (покупець) та ПП «Кристал-Г» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № МС-06, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця масло соєве 1-й сорт, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в порядку і на умовах, визначених договором. Кількість, ціна за одиницю, якість товару, порядок та строки поставки визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

На виконання вказаних договорів зазначені контрагенти у перевіряємому періоді поставили позивачу товар, видали податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару.

Судами встановлено, що на момент укладання договорів контрагенти позивача - ПП «Украгро-Трейд», ПП «Антарес», ПП «Кристал-Г» були належним чином зареєстровані як юридичні особі та як платники податку на додану вартість та мали право на видачу податкових накладних.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу . При цьому, відповідно до п.п. 14.1.228. ПК України під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 ПК України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України , не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судами встановлено, що під час проведення відповідачем перевірки порушень в оформленні документів не встановлено. У ході розгляду справи в суді представником відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловлено. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам, відповідач суду не надав.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків , нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України ).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Судами встановлено, що на момент здійснення вказаних правовідносин контрагенті позивача - ПП «Антарес», ПП «Украгро-Трейд», ПП «Кристал-Г» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платники податку та їм присвоєно індивідуальні податкові номери.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами ПП «Антарес», ПП «Украгро-Трейд», ПП «Кристал-Г», які на момент здійснення господарської діяльності були зареєстровані як платники податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року у справі № 826/1426/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: В.В. Кошіль

О.А. Моторний