Рішення

від 04.09.2013 по справі 5011-47/2102-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-47/2102-2012 04.09.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», м.Київ, ЄДРПОУ 32310083

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ, ЄДРПОУ 23494105

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Приватного підприємства «Транском», м.Одеса, ЄДРПОУ 32405232

про стягнення 3 491 680,43 грн.

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: Приватного підприємства «Транском», м.Одеса, ЄДРПОУ 32405232

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» », м.Київ, ЄДРПОУ 23494105

про стягнення заборгованості у розмірі 3 491 680,43 грн. та 3% річних у сумі 192 855,55 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Івченко А.М.

Суддя Ломака В.С.

Представники:

від позивача: Тесленко О.М. - дир.

від відповідача: Гіндрюк Т.С. - по дов.

від третьої особи: Луговець Л.А. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про стягнення 3 491 680,43 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на незаконне списання відповідачем з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» грошових коштів в сумі 3 491 680,43 грн., майнові права на які перебували в заставі Приватного підприємства «Транском».

24.07.2012р. позивачем було подано до суду заяву вих.№80 від 24.07.2012р. про збільшення позовних вимог, за змістом якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» було заявлено позов про стягнення з Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 3 597 626,62 грн., з яких: 3 491 680,43 грн. основного боргу, інфляційні витрати - 3 491,68 грн., 3% річних - 102 454,51 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За висновками суду, в заяві вих.№80 від 24.07.2012р. позивачем було викладено нові додаткові вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, проте не збільшено позовні вимоги про стягнення основного боргу.

Таким чином, господарський суд не приймає до розгляду вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», викладені в заяві вих.№80 від 24.07.2012р., оскільки позивачем фактично було заявлено нові додаткові позовні вимоги, що не відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 03.07.2013р. відповідача, Київську регіональну дирекцію Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», було замінено на належного, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідач у відзиві вих.№011-120-1-1/505 від 09.07.2012р. та додаткових поясненнях по справі проти задоволення позову заперечив та зазначив, що чинним законодавством не передбачено такого предмету застави як застава грошових коштів після погашення боргу з державного бюджету. Крім того, позивач не повідомив банк про укладення договору застави, а Приватне підприємство «Транском» та податковий орган - про можливе списання. Також, на думку відповідача, договір застави є неукладеним, оскільки в ньому не вказано боржника по відношенню до заставодавця, що вимагається Законом України «Про заставу». Посилання позивача на порушення банком Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», за твердженням відповідача, є необгрунтованими, оскільки провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» припинено постановою Вищого господарського суду України, а положень ст.12 вказаного Закону України відповідач не порушував, оскільки він є поточним кредитором. Додатково Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було зазначено, що договорами кредиту та поруки заборонено передавати активи в заставу, а оскільки договір застави не було зареєстровано, зобов'язання є нечинним у відносинах з третіми особами. При цьому, Приватне підприємство «Транском» також не зверталось з вимогою перерахувати грошові кошти в рахунок оплати векселя.

Ухвалою суду від 22.02.2012р. було залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Приватне підприємство «Транском», м.Київ.

05.06.2013р. третьою особою, Приватним підприємством «Транском», подано до господарського суду м.Києва позов, в якому заявлено самостійні вимоги на предмет спору про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Приватного підприємства «Транском» грошових коштів в сумі 3 684 535,98 грн., з яких основна сума боргу складає 3 491 680,43 грн. , 3% річних 192 855,55 грн.

В обґрунтування своїх вимог третя особа посилається на ті обставини, що внаслідок укладення з позивачем договору застави від 28.10.2011р. Приватне підприємство «Транском» набуло право на звернення стягнення на грошові кошти в сумі 3 491 680,43 грн.

Ухвалою від 06.06.2013р. господарського суду міста Києва позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватного підприємства «Транском» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості у розмірі 3 491 680,43 грн. та 3% річних у сумі 192 855,55 грн. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №5011-47/2102-2012.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.09.2013р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», найменування якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» (позичальник 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласуня Трейд» (позичальник 1) було укладено генеральну кредитну угоду №010/14/242/1, за змістом п.1.1 якої кредитор зобов'язався надавати позичальникам кредитні кошти, відкривати гарантії в порядку та на умовах, визначених в угоді та кредитних договорах, договорах про надання гарантій, укладених в її рамках.

На виконання вказаної генеральної угоди 04.01.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» (позичальник) було укладено кредитний договір №010/14/06/001 відновлювальної кредитної лінії для корпоративних клієнтів.

Відповідно до п.7.7 вказаного кредитного договору з підписанням цього кредитного договору позичальник надає право кредитору, у разі порушення умов договору в частині повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, на підставі ст.1071 Цивільного кодексу України та ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» здійснювати договірне списання коштів в сумі, що становить суму кредиту, процентів, комісій, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань позичальника перед кредитором з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам, без додаткових розпоряджень позичальника, та направити списані кошти на погашення заборгованості позичальника перед кредитором.

13.07.2009р. між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір №010/14/528 невідновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів.

За змістом п.6.3 договору №010/14/528 від 13.07.2009р. цим договором позичальник доручив кредитору здійснювати договірне списання з будь-яких рахунків позичальника у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» будь-яких сум, належних до сплати за цим договором, в тому числі, в рахунок погашення суми кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором. Таке договірне списання може здійснюватися кредитором на підставі цього договору будь-яку кількість разів до повного погашення заборгованості позичальника за цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як свідчать матеріали справи, 20.05.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» (клієнт) був укладений договір №0315-01/11218 банківського рахунку.

Відповідно до 1.1 договору банківського рахунку від 20.05.2008р. на підставі цього договору банк відкриває клієнту один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валютах та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (рахунків) клієнта відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги, передбачені законодавством України та тарифами банку для корпоративних клієнтів.

За приписами ст.1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 2.1.7 вказаного договору встановлено, що банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунку (рахунків) клієнта, якщо право на таке списання передбачене цим або іншими договорами між банком та клієнтом.

Згідно з п.4.4 договору банківського рахунку клієнт надає банку право здійснювати договірне списання грошових коштів зі свого рахунку (рахунків), за якими здійснюється розрахунково-касове обслуговування клієнта згідно з умовами цього договору в сумах, необхідних для погашення клієнтом заборгованості за цим договором та іншої заборгованості клієнта перед банком, в тому числі за надання банком інших послуг клієнту.

19.05.2010р. позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва заяви про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 2 301 710 грн. за квітень 2010р. та 3 028 126 грн. за травень 2010р. шляхом перерахування вказаних сум на рахунок №260000097037 у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

На виконання поданих позивачем заяв вказані грошові кошти були перераховані з Державного бюджету України на рахунок №260000097037 у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку.

Згідно з наказом №1177 від 29.07.2011р. відповідачем було вирішено здійснити примусове списання боргового зобов'язання, списавши з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» №260000097037 грошові кошти шляхом зарахування їх на погашення заборгованості за кредитним договором №010/14/06/001 від 04.01.2008р., а саме за простроченими понад 60 днів відсотками - 568 438,36 грн., за простроченими до 60 днів відсотками - 109 315,07 грн., за простроченими до 31 дня відсотками - 74 958,90 грн., а також за кредитним договором №010/14/06/528 від 13.07.2009р., а саме за простроченими понад 60 днів відсотками - 2 173 589,80 грн., за простроченими до 60 днів відсотками - 417 998,04 грн., за простроченими до 31 дня відсотками - 286 627,23 грн.

На виконання вказаного наказу були видані розпорядження від 01.08.2011р. Шевченківському відділенню №1 Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» здійснити відповідні операції.

Як вбачається з виписки з рахунку №260000097037 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» 01.08.2011р. відповідачем було списано грошові кошти позивача в сумі 3 491 680,43 грн.

За таких обставин, судом було встановлено, що відповідачем було проведено договірне списання з рахунку позивача грошових коштів в сумі 3 491 680,43 грн. на виконання п.7.7 кредитного договору №010/14/06/001 від 04.01.2008р., п.6.3 кредитного договору №010/14/528 від 13.07.2009р. та п.2.1.7 договору №0315-01/11218 від 20.05.2008р. банківського рахунку.

При цьому, в судовому засіданні відповідачем було підтверджено, що з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» були списані саме ті грошові кошти, що надійшли з Державного бюджету України як бюджетне відшкодування податку на додану вартість за квітень-травень 2010р.

За твердженням позивача, при списанні грошових коштів відповідачем були порушені вимоги Закону України ««Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також права Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» як клієнта банку щодо самостійного розпорядження грошовими коштами на банківському рахунку.

Проте, господарським судом не приймається до уваги посилання позивача на порушення відповідачем положень ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки норми вказаної статті не поширюються на спірні правовідносини щодо договірного списання грошових коштів з рахунку боржника. Жодних угод щодо розпорядження майном боржника між сторонами не укладалось. Крім того, вказана стаття регулює повноваження керівника та розпорядника майном боржника, проте не кредитора, яким є відповідач.

Окрім того, згідно зі ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію , і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п.4 ст.12 вказаного Закону України мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

З приводу дотримання сторонами встановленого мораторію на задоволення вимог кредиторів господарський суд зазначає, що вказаний мораторій за змістом ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поширюється лише на конкурсних кредиторів. Разом з цим, договірне списання було здійснено банком в рахунок погашення відсотків за кредитами, що були нараховані після порушення провадження у справі про банкрутство. Тобто, списані грошові кошти були направлені на задоволення поточних вимог, на які мораторій під час процедури розпорядження майном боржника не поширюється.

До того ж, судом враховано, що постановою від 27.03.2012р. Вищого господарського суду України були скасовані постанова від 15.12.2011р. Київського апеляційного господарського суду та ухвала від 28.09.2011р. господарського суду м.Києва по справі №43/438, а провадження у справі про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» банкрутом - припинено. При цьому, судом касаційної інстанції було зазначено, що місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» за відсутності доказів наявності підстав, що передбачені ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За таких обставин, твердження позивача про недотримання банком вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є необґрунтованими та безпідставними.

Також позивачем не було доведено суду, що норми ст.1071 Цивільного кодексу України стосовно договірного списання грошових коштів є загальними по відношенню до норм про заставу, які, на думку позивача, є спеціальними. За висновками суду, зазначені норми є різними за своїм змістом, оскільки регулюють різні правовідносини, проте однаковими за своєю юридичною силою.

Стосовно інших доводів позивача щодо незаконного списання відповідачем грошових коштів господарський суд зазначає, що такі твердження не заслуговують на увагу з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Таким чином, за висновками суду, позивачем не було доведено неправомірності проведення відповідачем списання з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» грошових коштів в сумі 3 491 680,43 грн. та порушення Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» умов укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» кредитних договорів та договору банківського рахунку.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, враховуючи, що судом не було встановлено обгрунтованості позовних вимог, первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про стягнення 3 491 680,43 грн. основного боргу, 3 491,68 грн. інфляційних витрат та 102 454,51 грн. 3% річних, не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що 15.10.2010р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Аероком Технолоджи» простий вексель серії АА №2122313 (за пред'явленням) на суму 14 902 000 грн.

Згідно з ч.1 ст.164 Господарського кодексу України в редакції, що була чинною на момент видачі векселю від 15.10.2010р., суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про обіг векселів в України» зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про обіг векселів в України» векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

За приписами ч.1 ст.78 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням (ч.2 ст.76 Уніфікованого закону).

Виходячи зі змісту ст.ст.34, 77 Уніфікованого закону, простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Відповідно до ч.1 ст.163 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

26.10.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аероком Технолоджи» (продавець) та Приватним підприємством «Транском» (покупець) було укладено договір №Б30/10В купівлі-продажу цінних паперів, за змістом п.1.2 якого продавець зобов'язався продати, а покупець зобов'язався придбати цінні папери, у тому числі, простий вексель серії АА №2122313 від 15.10.2010р. (за пред'явленням), що виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласуня» на суму 14 902 000 грн.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у Приватного підприємства «Транском» цивільних прав та обов'язків за векселем серії АА №2122313 від 15.10.2010р.

28.10.2010р. Приватним підприємством «Транском» було подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» заяву про прийняття до оплати векселя серії АА №2122313 від 15.10.2010р. на суму 14 902 000 грн., за змістом якої третьою особою було пред'явлено вимогу до позивача оплатити вказаний вексель протягом 3 днів з дати отримання даної заяви.

На підтвердження факту пред'явлення векселя серії АА №2122313 від 15.10.2010р. до платежу позивачем та третьою особою було складено відповідний акт б/н від 28.10.2010р.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ст.572 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України).

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ч.1 ст.3 Закону України «Про заставу»).

Частиною 1 ст.567 вказаного Кодексу України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (ч.1 ст.49 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до ч.1 ст.16 зазначеного Закону України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Як свідчать матеріали справи, з метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань щодо оплати простого векселя серії АА №2122313 на суму 14 902 000 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» (заставодавець) та Приватним підприємством «Транском» (заставодержатель) був укладений договір №28/10/10 від 28.10.2010р., відповідно до п.1.1 якого заставодавець передав в заставу майнові права заставодержателю отримати кошти, які надійдуть заставодавцеві з державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010р. відповідно до п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додатну вартість».

Згідно з п.1.2 укладеного договору вартість застави становить 4 143 959 грн.

За змістом п.2.2 договору застави, якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.

При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (п.2.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у встановлені строки позивачем не було оплачено вексель серії АА №2122313 на суму 14 902 000 грн.

Листом б/н від 30.10.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» повідомило Приватне підприємство «Транском» про відсутність у позивача можливості оплатити пред'явлений вексель з огляду тяжкий фінансовий стан підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом ч.1 ст.590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу»).

Статтею 52 Закону України «Про заставу» передбачено, що якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Таким чином, виходячи зі змісту договору №28/10/10 від 28.10.2010р. застави майнових прав, з огляду на невиконання позивачем свого зобов'язання оплатити пред'явлений третьою особою вексель, господарський суд дійшов висновку про виникнення у Приватного підприємства «Транском» права на звернення стягнення на грошові кошти, що надійшли заставодавцеві з Державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010р. відповідно до п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додатну вартість».

При цьому, господарським судом враховано, що з моменту надходження бюджетного відшкодування на рахунок позивача, вказані грошові кошти, проте не майнові права на них, стали предметом застави, що відповідає положенням ст.52 Закону України «Про заставу». Тобто, оскільки державним податковим органом було виконано зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня», все одержане при цьому позивачем, стало предметом застави.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.27 вказаного Закону України застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Враховуючи, що внаслідок договірного списання грошові кошти в сумі 3 491 680,43 грн. перейшли у власність відповідача, права та обов'язки заставодавця за договором №28/10/10 від 28.10.2010р. також перейшли до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а застава зберегла свою силу.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що застава є нечинною у відносинах з третіми особами, виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідач зазначає, що застава не є чинною для банку, оскільки її не було зареєстровано.

Разом з цим, за змістом ч.2 ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про заставу» застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Згідно з ч.2 ст.16 вказаного Закону України реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Господарський суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що у банка були відсутні підстави не проводити договірне списання коштів з рахунку позивача. Разом з цим, судом приймається до уваги встановлений факт укладення договору застави, який є чинним та обов'язковим для виконання. Матеріали справи не містять доказів визнання вказаного договору недійсним або його розірвання.

З аналогічних підстав, судом не беруться до уваги посилання відповідача на недійсність договору застави від 28.10.2013р. внаслідок його невідповідності умовам кредитних договорів та договорів поруки щодо заборони боржнику передавати свої активи в заставу.

При цьому, господарський суд виходить з того, що справа підлягає розгляду в межах заявлених сторонами позовних вимог. Дійсність договору №28/10/10 від 28.10.2010р. застави майнових прав не є предметом розгляду у даній справі, у зв'язку з чим, враховуючи встановлену ст.204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, вказані доводи відповідача судом не досліджуються.

Згідно з ч.2 ст.49 Закону України «Про заставу» у договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що договір застави є неукладеним, оскільки в ньому не зазначено особу, яка є боржником по відношенню до заставодавця.

Проте, такі доводи є необґрунтованими з огляду на фактичний зміст умов договору застави від 28.10.2010р., зі змісту яких вбачається, що грошові кошти надійдуть до заставодавця саме з Державного бюджету України як відшкодування податку на додану вартість.

Доводи відповідача щодо відсутності у Приватного підприємства «Транском» переважного права на звернення стягнення на предмет застави також не відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що грошові кошти були списані з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» в порядку договірного списання відповідно до умов договору та положень Цивільного кодексу України. При цьому, господарський суд зазначає, що нормами законодавства не передбачено переваги як права застави над правом договірного списання, так і навпаки.

У даному випадку господарським судом враховано, що грошові кошти в сумі 3 491 680,43 грн., які надійшли на рахунок позивача з Державного бюджету України, є предметом застави за договором №28/10/10 від 28.10.2010р.

При цьому, враховуючи зміст вказаного договору, судом приймаються до уваги твердження позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» позбавлено можливості виконати умови зазначеного правочину внаслідок списання відповідачем в порядку договірного списання грошових коштів, які є предметом даного правочину. Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в свою чергу, не позбавлено права та можливості прийняти в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами інші грошові кошти, проте не ті, що є предметом договору №28/10/10 від 28.10.2010р. застави майнових прав.

Наразі, судом враховані надані відповідачем в судовому засіданні пояснення, за змістом яких Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» підтвердило, що з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» були списані саме ті грошові кошти, що надійшли з Державного бюджету України як бюджетне відшкодування податку на додану вартість за квітень-травень 2010р.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, виходячи зі змісту договору №28/10/10 від 28.10.2010р. застави майнових прав, враховуючи факт невиконання позивачем забезпеченого заставою зобов'язання, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Приватного підприємства «Транском» грошових коштів в сумі 3 491 680,43 грн. та, відповідно, задоволення позову в цій частині позовних вимог.

З приводу позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про стягнення до стягнення 3% річних у розмірі у сумі 192855,55 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, виходячи з аналізу положень чинного законодавства, що регулює порядок виконання грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Разом з тим, положення ст.625 Цивільного кодексу у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, оскільки між Приватним підприємством «Транском» та Публічним акціонерним товарситвом «Райффайзен Банк Аваль» відсутні грошові зобов'язання між собою, і відповідач не є боржником по відношенню до третьої особи з моменту списання грошових коштів до дати подання позову, тобто в період, за який Приватним підприємством «Транском» було нараховано 3% річних. Судом враховано, що за приписами ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду.

В свою чергу, стаття 1073 Цивільного кодексу України, на яку також посилається третя особа, спірні правовідносини не регулює.

Таким чином, враховуючи, що між Приватним підприємством «Транском» та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» відсутні грошові зобов'язання, вимоги про стягнення 3% річних у розмірі у сумі 192855,55 грн. задоволенню не підлягають.

Клопотання відповідача б/н від 17.09.2012р. про направлення судом повідомлення в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України залишено судом без задоволення з огляду на недоведення Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» наявності в діях працівників позивача ознак кримінального правопорушення.

В силу норм ч.4 ст.90 Господарського процесуального кодексу України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Тобто, вказана стаття пов'язує можливість направлення судом відповідного повідомлення виключно з виявленням у діяльності працівників підприємств та організацій порушень законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Крім того, господарський суд зауважує, що процесуальна дія, яка передбачена ст.90 Господарського процесуального кодексу України, вчиняється судом виключно за наявності відповідного розсуду у суду, незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання у учасника судового процесу.

У даному випадку відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до правоохоронних органів з самостійною заявою, якщо вважає, що в діях посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» наявні ознаки злочину.

З приводу заявленого відповідачем клопотання б/н від 13.02.2013р. про призначення судової експертизи господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Разом з цим, заявляючи клопотання про призначення судової експертизи, відповідачем не було доведено суду наявності обставин, що входять до предмету доказування у даній справі, для з'ясування яких необхідним є застосування спеціальних знань.

За висновками суду, всебічне, повне та об'єктивне дослідження усіх обставин справи є можливим без призначення судової експертизи, у зв'язку з чим клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за первісним позовом підлягає віднесенню на позивача. Одночасно, судовий збір, сплачений третьою особою при заявленні самостійних вимог, підлягає розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про стягнення 3 491 680,43 грн.

Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, Приватного підприємства «Транском», м.Одеса до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про стягнення заборгованості у розмірі 3 491 680,43 грн. та 3% річних у сумі 192 855,55 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ( 01011, м.Київ, Печерський район, вул.Лєскова, буд.9, ЄДРПОУ 14305909) на користь Приватного підприємства «Транском» (65011, м.Одеса, Приморський район, вул.Осіпова, буд.25, ЄДРПОУ 32405232) заборгованість в сумі 3 491 680,43 грн. та судовий збір у розмірі 65 217,83 грн.

В іншій частині позову Приватного підприємства «Транском», м.Одеса - відмовити.

У судовому засіданні 04.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.09.2013р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя А.М. Івченко

Суддя В.С. Ломака