Постанова

від 17.10.2013 по справі 5011-47/2102-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. Справа№ 5011-47/2102-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Гіндрюк Т.С., Вегера А.А.

від третьої особи - Луговець Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року (головуючий суддя Любченко М.О., судді: Івченко А.М., Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня»

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,

третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство «Транском»

про стягнення 3491680,43 грн.

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: Приватного підприємства «Транском»

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

про стягнення заборгованості у розмірі 3491680,43 грн. та 3% річних у сумі 192855,55 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», про стягнення 3491680,43 грн.

В процесі розгляду позову в суді першої інстанції, третьою особою, Приватним підприємством «Транском», був поданий до Господарського суду м.Києва позов, в якому заявлено самостійні вимоги на предмет спору про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Приватного підприємства «Транском» грошових коштів в сумі 3684 535,98 грн., з яких основна сума боргу складає 3491680,43 грн. , 3% річних 192 855,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення 3 491680,43 грн. було відмовлено.

Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, Приватного підприємства «Транском» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості у розмірі 3 491680,43 грн. та 3% річних у сумі 192855,55 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Приватного підприємства «Транском» заборгованість в сумі 3491680,43 грн. та судовий збір у розмірі 65217,83 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому просить рішення скасувати в частині задоволення позову третьої особи до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості у розмірі 3 491680,43 грн. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог відмовити повністю.

Через відділ документального забезпечення до суду надійшов відзив представника третьої особи на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року без змін.

Ухвалою суду від 25.09.2013 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 17.10.2013 року.

17.10.2013 року до суду через відділ документального забезпечення надійшли клопотання від відповідача про призначення по справі технічну експертизу документів та про витребування пояснень у директора позивача та головного бухгалтера стосовно підписання листа від 29.07.2011 року.

Колегією суду в задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи було відмовлено, оскільки як вбачається з пояснень представника відповідача, вони зверталися з відповідною заявою до правоохоронних органів для встановлення факту підробки документів, проте наданий час відповіді не отримали, а отже наявність в діях працівників позивача ознак кримінального правопорушення не встановлена та належним чином не доведена.

В задоволенні іншого клопотання також було відмовлено, оскільки надання чи не надання відповідних пояснень тією чи іншої стороною є правом особи, а не її обов`язком.

Представник позивача в судове засідання не з`явився про день та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

18.12.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», найменування якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» , Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласуня Трейд» була укладена генеральна кредитна угода № 010/14/242/1.

Відповідно до п.1.1 даної угоди кредитор зобов'язався надавати позичальникам кредитні кошти, відкривати гарантії в порядку та на умовах, визначених в угоді та кредитних договорах, договорах про надання гарантій, укладених в її рамках.

На виконання вказаної генеральної угоди 04.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» був укладений кредитний договір № 010/14/06/001 відновлювальної кредитної лінії для корпоративних клієнтів.

Відповідно до п.7.7 вказаного кредитного договору з підписанням цього кредитного договору позичальник надає право кредитору, у разі порушення умов договору в частині повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, на підставі ст.1071 Цивільного кодексу України та ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» здійснювати договірне списання коштів в сумі, що становить суму кредиту, процентів, комісій, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань позичальника перед кредитором з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам, без додаткових розпоряджень позичальника, та направити списані кошти на погашення заборгованості позичальника перед кредитором.

13.07.2009 року між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір № 010/14/528 невідновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що позичальник доручив кредитору здійснювати договірне списання з будь-яких рахунків позичальника у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» будь-яких сум, належних до сплати за цим договором, в тому числі, в рахунок погашення суми кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором. Таке договірне списання може здійснюватися кредитором на підставі цього договору будь-яку кількість разів до повного погашення заборгованості позичальника за цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як свідчать матеріали справи, 20.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» був укладений договір № 0315-01/11218 банківського рахунку.

Відповідно до п. 1.1 договору банк відкриває клієнту один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валютах та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (рахунків) клієнта відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги, передбачені законодавством України та тарифами банку для корпоративних клієнтів.

Згідно зі ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 2.1.7 вказаного договору встановлено, що банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунку (рахунків) клієнта, якщо право на таке списання передбачене цим або іншими договорами між банком та клієнтом.

Згідно з п.4.4 договору банківського рахунку клієнт надає банку право здійснювати договірне списання грошових коштів зі свого рахунку (рахунків), за якими здійснюється розрахунково-касове обслуговування клієнта згідно з умовами цього договору в сумах, необхідних для погашення клієнтом заборгованості за цим договором та іншої заборгованості клієнта перед банком, в тому числі за надання банком інших послуг клієнту.

19.05.2010 року позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва заяви про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 2301710 грн. за квітень 2010 року та 3028126 грн. за травень 2010 року шляхом перерахування вказаних сум на рахунок № 260000097037 у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

На виконання поданих позивачем заяв вказані грошові кошти були перераховані з Державного бюджету України на рахунок № 260000097037 у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку.

Згідно з наказом № 1177 від 29.07.2011 року відповідачем було вирішено здійснити примусове списання боргового зобов'язання, списавши з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» № 260000097037 грошові кошти шляхом зарахування їх на погашення заборгованості за кредитним договором № 010/14/06/001 від 04.01.2008 року, а саме за простроченими понад 60 днів відсотками - 568438,36 грн., за простроченими до 60 днів відсотками - 109315,07 грн., за простроченими до 31 дня відсотками - 74958,90 грн., а також за кредитним договором № 010/14/06/528 від 13.07.2009 року, а саме за простроченими понад 60 днів відсотками - 2 173589,80 грн., за простроченими до 60 днів відсотками - 417998,04 грн., за простроченими до 31 дня відсотками - 286627,23 грн.

На виконання вказаного наказу були видані розпорядження від 01.08.2011 року Шевченківському відділенню № 1 Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» здійснити відповідні операції.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки з рахунку № 260000097037 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» у Відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» 01.08.2011 року відповідачем було списано грошові кошти позивача в сумі 3 491 680,43 грн.

Таким чином, судом першої інстанції вірно біло встановлено, що відповідачем було проведено договірне списання з рахунку позивача грошових коштів в сумі 3491680,43 грн. на виконання умов кредитного договору № 010/14/06/001 від 04.01.2008 року, кредитного договору № 010/14/528 від 13.07.2009 року та договору № 0315-01/11218 від 20.05.2008 року банківського рахунку.

При цьому, як зазначено в рішенні Господарьского суду міста Києва, та не заперечувалось представником відповідача при розгляді апеляційної скарги, що з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» були списані саме ті грошові кошти, що надійшли з Державного бюджету України як бюджетне відшкодування податку на додану вартість за квітень-травень 2010 року.

В своїй позовній заяві ТОВ «Торгівельний дім «Ласуня» стверджує, що при списанні грошових коштів відповідачем були порушені вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також права Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» як клієнта банку щодо самостійного розпорядження грошовими коштами на банківському рахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не прийняття до уваги вказаного посилання позивача на порушення відповідачем положень ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», враховуючи наступне.

Вказана стаття 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулює повноваження керівника та розпорядника майном боржника, проте не кредитора, яким є відповідач.

Норми даного закону не поширюються на спірні правовідносини щодо договірного списання грошових коштів з рахунку боржника. Жодних угод щодо розпорядження майном боржника між сторонами не укладалось.

Окрім того, згідно зі ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п.4 ст.12 вказаного Закону України мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Крім того, постановою від 27.03.2012 року Вищого господарського суду України були скасовані постанова від 15.12.2011 року Київського апеляційного господарського суду та ухвала від 28.09.2011 року Господарського суду м. Києва по справі № 43/438, а провадження у справі про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» банкрутом - припинено.

При цьому, судом касаційної інстанції було зазначено, що місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» за відсутності доказів наявності підстав, що передбачені ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За таких обставин, твердження позивача про недотримання банком вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є необґрунтованими та безпідставними.

Також колегія суддів погоджується з твердження господарського суду міста Києва проте, що позивачем не було доведено неправомірності проведення відповідачем списання з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» грошових коштів в сумі 3491 680,43 грн. та порушення Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» умов укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» кредитних договорів та договору банківського рахунку, та про те, що позивачем також не було доведено суду, що норми ст.1071 Цивільного кодексу України стосовно договірного списання грошових коштів є загальними по відношенню до норм про заставу, які, на думку позивача, є спеціальними.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно та обгрнутовано було відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення 3491680,43 грн. основного боргу, 3 491,68 грн. інфляційних витрат та 102454,51 грн. 3% річних, у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог третьої особи Приватного підприємства «Транском» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення грошових коштів в сумі 3684 535,98 грн., з яких основна сума боргу складає 3491680,43 грн. , 3% річних 192 855,55 грн. колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» був виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Аероком Технолоджи» простий вексель серії АА №2122313 (за пред'явленням) на суму 14 902000 грн.

Згідно з ч.1 ст.164 Господарського кодексу України в редакції, що була чинною на момент видачі векселю від 15.10.2010 року, суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про обіг векселів в України» зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про обіг векселів в України» векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Відповідно до ч.1 ст.163 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

26.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аероком Технолоджи» та Приватним підприємством «Транском» було укладено договір № Б30/10В купівлі-продажу цінних паперів, за змістом п.1.2 якого продавець зобов'язався продати, а покупець зобов'язався придбати цінні папери, у тому числі, простий вексель серії АА №2122313 від 15.10.2010 року (за пред'явленням), що виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласуня» на суму 14902000 грн.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у Приватного підприємства «Транском» цивільних прав та обов'язків за векселем серії АА №2122313 від 15.10.2010 року.

28.10.2010 року Приватним підприємством «Транском» було подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» заяву про прийняття до оплати векселя серії АА №2122313 від 15.10.2010р. на суму 14902000 грн., за змістом якої третьою особою було пред'явлено вимогу до позивача оплатити вказаний вексель протягом 3 днів з дати отримання даної заяви.

На підтвердження факту пред'явлення векселя серії АА №2122313 від 15.10.2010 року до платежу позивачем та третьою особою було складено відповідний акт б/н від 28.10.2010 року.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ст.572 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Частиною 1 ст.567 вказаного Кодексу України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (ч.1 ст.49 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до ч.1 ст.16 зазначеного Закону України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань щодо оплати простого векселя серії АА №2122313 на суму 14902000 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» (заставодавець) та Приватним підприємством «Транском» (заставодержатель) був укладений договір № 28/10/10 від 28.10.2010 року.

Відповідно до п.1.1 договору заставодавець передав в заставу майнові права заставодержателю отримати кошти, які надійдуть заставодавцеві з державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010 року відповідно до п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п.1.2 укладеного договору вартість застави становить 4143 959 грн.

За змістом п.2.2 договору застави, якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.

При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (п.2.4 договору).

Листом б/н від 30.10.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» повідомило Приватне підприємство «Транском» про відсутність у позивача можливості оплатити пред'явлений вексель з огляду на тяжкий фінансовий стан підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом ч.1 ст.590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу»).

Статтею 52 Закону України "Про заставу" передбачено, що якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

З моменту надходження бюджетного відшкодування на рахунок позивача, вказані грошові кошти, проте не майнові права на них, стали предметом застави, що відповідає положенням ст.52 Закону України «Про заставу». Тобто, оскільки державним податковим органом було виконано зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня», все одержане при цьому позивачем, стало предметом застави.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.27 вказаного Закону України застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Враховуючи, що внаслідок договірного списання грошові кошти в сумі 3491680,43 грн. перейшли у власність відповідача, права та обов'язки заставодавця за договором № 28/10/10 від 28.10.2010 року також перейшли до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а застава зберегла свою силу.

Колегія суддів не погоджується з твердженням представника відповідача зазначене в апеляційній скарзі проте, що застава є нечинною у відносинах з третіми особами, виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідач зазначає, що застава не є чинною для банку, оскільки її не було зареєстровано.

Разом з цим, за змістом ч.2 ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про заставу» застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Тобто реєстрація застави як обтяження відповідно до норм чинного законодавства України є правом , а не обов`язком сторін договору застави.

Згідно з ч.2 ст.16 вказаного Закону України реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Таким чином, оскільки на момент списання заставлених коштів банком застава не була зареєстрована, на спірні правовідносини дія ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не поширюється, а застосовуються норми спеціального положення ЗУ «Про заставу».

Як зазначалось вище, що грошові кошти були списані з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» в порядку договірного списання відповідно до умов договору та положень Цивільного кодексу України.

При цьому, нормами законодавства не передбачено переваги як права застави над правом договірного списання, так і навпаки.

При цьому, враховуючи зміст вказаного договору, судом приймаються до уваги твердження позивача проте, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ласуня» позбавлено можливості виконати умови зазначеного правочину внаслідок списання відповідачем в порядку договірного списання грошових коштів, які є предметом даного правочину. Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в свою чергу, не позбавлено права та можливості прийняти в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами інші грошові кошти, проте не ті, що є предметом договору № 28/10/10 від 28.10.2010 року застави майнових прав.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника третьої особи, відповідач листом ТОВ «ТД «Ласуня» від 29.07.2011 року був повідомлений про перебування коштів в заставі та їх необхідність перерахування застоводержателю ПП «Транском».

Таким чином, в силу положень ст. 27 ЗУ «Про заставу» при списанні банком грошових коштів, які перебували в заставі, застава зберегла свою силу по відношенню до банку.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, виходячи зі змісту договору №28/10/10 від 28.10.2010р. застави майнових прав, враховуючи факт невиконання позивачем забезпеченого заставою зобов'язання, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Приватного підприємства «Транском» грошових коштів в сумі 3491680,43 грн. та, відповідно, задоволення позову в цій частині позовних вимог.

З приводу позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про стягнення 3% річних у розмірі 192855,55 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, виходячи з аналізу положень чинного законодавства, що регулює порядок виконання грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Разом з тим, положення ст.625 Цивільного кодексу у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, оскільки між Приватним підприємством «Транском» та Публічним акціонерним товарситвом «Райффайзен Банк Аваль» відсутні грошові зобов'язання між собою, і відповідач не є боржником по відношенню до третьої особи з моменту списання грошових коштів до дати подання позову, тобто в період, за який Приватним підприємством «Транском» було нараховано 3% річних.

В свою чергу, стаття 1073 Цивільного кодексу України, на яку також посилається третя особа, спірні правовідносини не регулює.

Таким чином, враховуючи, що між Приватним підприємством «Транском» та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» відсутні грошові зобов'язання, вимоги про стягнення 3% річних у розмірі у сумі 192855,55 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня», до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення 3 491680,43 грн. та частково задоволені позовні вимоги Приватного підприємства «Транском», до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», про стягнення заборгованості, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі № 5011-47/2102-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-47/2102-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.