Постанова

від 10.09.2013 по справі 1/172

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа№ 1/172

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Яковлєва М.Л.

за участю представників сторін

від позивача: Кравчик С.М. (дов №91/2013/06/17-2 від 17.06.2013р.)

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2"

на рішення Господарського суду м. Києва від 13.05.2013 р.

у справі № 1/172 (суддя: Домнічева І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі

Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2"

про стягнення 92 496,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2" (далі - відповідач) про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Слово - 2" 92 496,43 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, в тому числі 61 364,14 грн. основного боргу, 16 008,61 грн. інфляційних нарахувань, 5 393,32 грн. 3 % річних та 9 730,35 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2008р. у справі № 1/172 (суддя: Мельник В.І.), яке залишено без змін Постановою від 27.11.2012р. Київського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 12.02.2013р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду, та справу №1/172 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2013р. у справі №1/172 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 61364,14 грн. основного боргу, 9730,35 грн. пені, 16008,61 грн. - інфляційної складової боргу та 5393,32 грн. коп. - 3 % річних, 924,96 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Слово-2" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просв Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013р. у справі №1/172 та відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 р. було скасовано Постановою Верховного суду України від 28.11.2011 р, а тому нарахування за теплову енергію, здійснені за період 01.10.2008-01.07.2011 за договором підлягають перерахуванню за тарифом, введеним в дію Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. у справі №1/172, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №1/172 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Яковлєв М.Л.

09.09.2013р. від відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням представника у відпустці.

Розглянувши в судовому засіданні дане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (далі -ГПК) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості бути присутнім в судовому засіданні або забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 10.09.2013р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. та поштовими повідомленнями.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 10.09.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, 15.09. 1999 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Житлово-будівельним кооперативом "Слово - 2" було укладено договір № 510258 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору, при виконанні умов вказаного договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені зазначеним Договором, сторони зобов'язалися керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно п.п. 2.2.1, 5.1 договору, позивач постачає теплову енергію у гарячій воді відповідачу для потреб опалення, гарячого водопостачання та вентиляції у кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Згідно п. 2.3.1, п. 2.3.2 договору, відповідач зобов'язаний оплачувати своєчасно вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в термін, які передбачені в додатку № 4 до договору (щомісячно); облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку.

В Додатку № 3 до договору визначено, що нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється згідно з тарифами, встановленими і затвердженими Київською міською державною адміністрацією.

Відповідно до п. 3 додатка 4 до договору, відповідач не пізніше 25 числа поточного місяця зобов'язаний сплатити позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на поточний місяць з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише Договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, та Законом України "Про теплопостачання", який, в свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 20 вказаного закону, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування та повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 20 цього ж Закону, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як зазначалось, згідно п. 2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

В силу п. 2 ч. 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Частиною 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Згідно з п. 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Отже, виходячи із змісту ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація".

Специфікою виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження, порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення, Конституційний суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Згідно п. 7 ст. 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає та встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх одержанням. Відповідно до ст. 41 даного Закону, голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що Київська міська державна адміністрація не мала повноважень приймати розпорядження від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року щодо підприємств не державної форми власності, що прийняття таких розпоряджень є неправомірним взагалі, та що вони не набрали чинності та є недійсними, оскільки не пройшли державну реєстрацію, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, дані обставини вже були предметом судового розгляду та дослідження в справі № 2610/10996/2012 Шевченківського районного суду міста Києва, та їм дата оцінка в постанові суду від 19.03.2013р., якою всі ці доводи були відхилені, а отже в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ці обставини не потребують повторного дослідження та доведення, оскільки вже визнані необґрунтованими в судовому порядку.

Так, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що питання недійсності вищеописаних розпоряджень Київської міської державної адміністрації не є предметом даного судового розгляду.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 р. було скасовано Постановою Верховного суду України від 28.11.2011 р, а тому нарахування за теплову енергію, здійснені за період 01.10.2008-01.07.2011 за договором підлягають перерахуванню за тарифом, введеним в дію Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 р., з огляду на наступне.

Так, перерахування нарахувань за період 01.12.2006р. по 01.09.2007р. не можливо з причин нерентабельності (відповідачем не доведено суду протилежного) вартості теплової енергії за 1 Гкал по 54,42 грн. за вказаний період, і отже невідповідності вимогам ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", і в позивача відсутні законні підстави здійснювати даний перерахунок, оскільки вищевказане розпорядження № 1245 було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008р. № 578 (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 15.05.2008р. за № 12/778).

Крім того, після Розпорядження № 1245 Київською міською державною адміністрацією було прийнято ще два розпорядження (№ 1575 від 30.10.2006 та № 142 від 12.02.2007) до прийняття 30 травня 2007 року розпорядження № 643, а оскільки вищезазначеним судовим рішенням скасоване лише розпорядження № 643, то перерахунок має здійснюватись по розпорядженню, що діяло до нього, а саме по розпорядженню № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007р., і саме ці розпорядження і були відповідно використані Позивачем в розрахунку.

При цьому, наявні в матеріалах справи акти не спростовують наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, при застосуванні для обрахунку вартості поставленої за спірний період по договору теплової енергії тарифів, встановлених вищеописаними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 р. № 1575 в редакції від 15.12.2007 р. № 1786, № 86 від 31.01.2007 р., № 142 від 12.02.2007 р. та № 643 від 30.05.2007 р., а підписання цих актів працівниками позивача є питанням їх службової відповідальності та діяльності з недотриманням всіх вимог закону, та потребує відповідного реагування з боку організації позивача, проте не є предметом даного судового розгляду та застосування дисциплінарних стягнень.

Так, суд першої інстанції правомірно прийняв як обґрунтований наданий позивачем розрахунок вартості поставленої по договору теплової енергії за період з 01.11.2004р. по 01.09.2007р. та заборгованості відповідача з її оплати за цей період, яка становить 61 364,14 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 61364,14 грн. основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені, інфляційних та 3% річних приймає як належний розрахунок позивача, що пеня підлягає стягненню в сумі 9 730,35 грн., інфляційні в сумі 16 008,61 грн., а 3 % річних в сумі 5393,32 грн.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013р. у справі №1/172 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Слово-2" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013р. у справі №1/172 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №1/172 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Яковлєв М.Л.