Постанова

від 05.09.2013 по справі 826/8958/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 05 вересня 2013 року                      № 826/8958/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В.; розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогазавтоматика” до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС  про скасування податкового повідомлення - рішення,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС  про скасування податкового повідомлення - рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню. В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.13 р. №0000432250 прийняте ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС. В  судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду адміністративної справи, був повідомлений належним чином. Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які  беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.   Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.   Судом встановлено, що з 03.01.13 р. по 08.01.13 р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будасістенс» за період з 01.08.12 р. по 31.08.12 р. за результатами якої складено акт №8/22-50/31456899 від 08.01.13 р.   В ході перевірки встановлено порушення: п.1.2., п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,  затвердженого  наказом  Міністерства  фінансів  України   від  24.05.1995р.  №88, зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 05.06.95 р., п.9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст.198. п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України  ТОВ «НАФТОГАЗАВТОМАТИКА» завищено обсяг операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до заниження податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2012р.  на   суму  367 074,0 грн. в результаті чого ТОВ «НАФТОГАЗАВТОМАТИКА» занижено податок на додану вартість в серпні 2012 року на 367 074,0 грн.  На підставі акту перевірки №8/22-50/31456899 від 08.01.13 р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення –рішення від 28.01.13 р. №0000432250, податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 367  074,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 91 769,00 грн. Судом встановлено, що  між   ТОВ   «БУДАСІСТЕНТС»   (Виконавець)   та   ТОВ   «НАФТОГАЗАВТОМАТИКА» (Замовник) були укладені договори про надання послуг № 02/07 від 02 липня 2012 року, № 03/07 від 03.07. 2012 року з технічного обслуговування диспетчерських пунктів компресорних станцій УМГ «Прикарпаттрансгаз» та договори про надання послуг № 27/07 від 27.07.2012 року, № 30/07 від 30 липня 2012 року, № 31/07 від 31.07. 2012 року з монтажу, технічного обслуговування і ремонту контрольно-вимірювальної апаратури (технічне обслуговування системи передачі даних Теранет). Відповідно до акту перевірки та пояснень представника відповідача підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення – рішення стало те, що ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС №967/23-317/38077682 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БУДАСІСТЕНТС» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за серпень 2012 р.» відповідно до якого  в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі,      видаткових     накладних     довіреностей,     документів,     що     засвідчують транспортування,   зберігання   товарів.   Крім   того,   в   Акті   перевірки   відмічено,   що   ГВПМ  ДПІ у Солом'янському районі м. Києва висновок   про  неможливість  підтвердження  реального  здійснення  господарських  операцій  ТОВ «БУДАСІСТЕНТС»  (службова записка від 22 жовтня 2012 року № 5429/7/07-09) за серпень 2012 року, в якому зазначено,  що  в ході  відпрацювань  ТОВ  «БУДАСІСТЕНТС»  встановлено  відсутність вказаного підприємства за податковою адресою, про що складено довідку за формою 2. На час проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ V якого визначає платників   податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування. Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:   придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.   Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України). Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. П. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України). Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної;   дата виписування податкової накладної;   повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;   податковий номер платника податку (продавця та покупця);   місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;   повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;   ціна постачання без урахування податку;   ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;   вид цивільно-правового договору. Відповідно   до п. 201.10. ст. 201 ПК України   податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. На виконання укладених договорів контрагенти  надавали позивачу  товар (послуги) та було виписано податкові накладні, а також  перераховано грошові кошти у визначених розмірах. У ціні придбаного товару товариством сплачено суму податку на додану вартість,  яку у подальшому включено до складу податкового кредиту. При цьому, вказані податкові накладні мають всі обов'язкові реквізити, визначені у   п.201.1. ст.201 ПК України. За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака – специфічна мета – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними  визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються. Як вже зазначалось податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагента, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних. Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є  достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за недостовірні відомості про них, які можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, з 01.01.11 року набрала чинності ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили. Відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів між позивачем та його контрагентом. (Ухвала ВАСУ від 09.07.13 р. справа №К/9991/67466/12). Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства. Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту зустрічної звірки контрагента, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від  02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення. Враховуючи те, що ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС не надала доказів правомірності податкового повідомлення-рішення №0000432250 від 28.01.13 р., суд вважає, що воно підлягає скасуванню як протиправне.   Керуючись ст.ст.94, 158-163 КАС України суд,-                                                       П О С Т А Н О В И В: Позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення рішення від 28.01.13 р. №0000432250 прийняте Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва ДПС. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя                                                                                                Є.В. Аблов