Рішення

від 10.09.2013 по справі 901/2534/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.09.2013 Справа № 901/2534/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс»

(вул. Глінки, 61-А, м. Сімферополь, АР Крим, 95022)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег»

(вул. Глінки, б. 63, м. Сімферополь, АР Крим, 95022)

про стягнення 23 301.98 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Могила Дмитро Васильович, представник, довіреність б/н від 30.07.2013, ТОВ «Авіатермінал-Ресурс»;

Від відповідача: не з'явився, ТОВ «Сонячний берег»;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» та просить суд стягнути заборгованість у розмірі 23301.98 грн., а саме - заборгованість у розмірі 21 880.00 грн., пеню у розмірі 1137.67 грн., інфляційні втрати у розмірі 58.76 грн. та 3% річних у розмірі 225.55 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості товару.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача явку у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою представника відповідача про отримання судової кореспонденції (а.с. 23).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

09 квітня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів № 31, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продає нафтові масла, змазки, бензин, керосин, ДП та іншу продукцію, (надалі - товар), а покупець приймає та оплачує його (а.с. 7).

Відповідно до пункту 2.1 договору покупець на умовах даного договору зобов'язаний оплатити товар та прийняти його на складі продавця.

Продавець зобов'язаний передати покупцю товар, проданий за даним договором за першою вимогою покупця, відповідно за його замовленням не пізніше 3 днів з моменту здійснення покупцем передоплати (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору покупець протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок в безготівковій формі.

Відповідно до пункту 4.3 договору у випадку несплати у п'ятиденний строк вартості отриманого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2013 року, або до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за даним договором, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 46 880.00 грн., що підтверджується накладними № 633 від 10 квітня 2013 року та № 640 від 12 квітня 2013 року, які підписані представником відповідача та засвідчені печаткою його підприємства, повноваження представника підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару (а.с. 8-11).

Однак, отриманий товар був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим за ним залишилася непогашеною заборгованість в сумі 21 880.00 грн..

Претензією від 16 липня 2013 року позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості, однак вона була залишена останнім поза увагою (а.с. 19-21).

Вказане з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за договором поставки нафтопродуктів № 31 від 09 квітня 2013 року було поставлено товар відповідачу, який останнім був оплачений частково, в результаті чого за ним утворилася заборгованість у сумі 21 880.00 грн..

Факт поставки товару відповідачу підтверджується накладними № 633 від 10 квітня 2013 року та № 640 від 12 квітня 2013 року, які підписані представником відповідача та засвідчені печаткою, повноваження якого підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару. (а.с. 8-11).

Отже, судом було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар в повному обсязі, в результаті чого за ним залишилася заборгованість в сумі 21 880.00 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 21 880.00 грн. обґрунтованими, у зв'язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 137.67 грн., інфляційні витрати в розмірі 58.76 грн. та 3 % річних в сумі 225.55 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 58.76 грн. інфляційних витрат за період з 17 квітня 2013 року по 01 липня 2013 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних витрат за період, визначений позивачем, складає 36.88 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 17). В стягненні 21.88 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 225.55 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 17 квітня 2013 року по 31 липня 2013 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 225.55 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 18).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 1 137.67 грн. за період з 17 квітня 2013 року по 31 липня 2013 року.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.3 договору у випадку несплати у п'ятиденний строк вартості отриманого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розрахунок пені за період, вказаний у позові, складає 1 106.49 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 16). В стягненні 31.18 грн. пені слід відмовити.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 13 вересня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (вул. Глінки, б. 63, м. Сімферополь, АР Крим, 95022, р/р 260071416 в ПАТ «Укрбізнесбанк», МФО 334969, ЄДРПОУ 31173285) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс» (вул. Глінки, 61-А, м. Сімферополь, АР Крим, 95022, р/р 26006316551 в ПАТ «Марфін Банк» м. Іліїчівськ, МФО 328168, ЄДРПОУ 32287856) 21 880.00 грн. - заборгованості, 1 106.49 грн. пені, 36.88 грн. інфляційних втрат, 225.55 грн. - 3% річних та 1 716.58 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авіатермінал-Ресурс» 21.88 грн. інфляційних втрат та 31.18 грн. пені - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська