Постанова

від 05.11.2013 по справі 901/2534/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 901/2534/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 10 вересня 2013 року у справі №901/2534/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" (вул. Глінки, 61-а, Сімферополь, 95022)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (вул. Глінки, 63, Сімферополь, 95022)

про стягнення 23301,98 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Авіатермінал-Ресурс", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний берег" про стягнення заборгованість у розмірі 23 301,98 грн., а саме - заборгованість у розмірі 21 880,00 грн., пеню у розмірі 1 137,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 58,76 грн. та 3% річних у розмірі 225,55 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості товару.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2013 року у справі №901/2534/13 (суддя Радвановська Ю.А.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" 21 880,00 грн. - заборгованості, 1 106,49 грн. пені, 36,88 грн. інфляційних втрат, 225,55 грн. - 3% річних.

В стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" 21,88 грн. інфляційних втрат та 31,18 грн. пені - відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим, товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 05 листопада 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Балюкової К.Г. у складі колегії її було замінено на суддю Гонтаря В.І..

У судове засідання, призначене на 05 листопада 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

09 квітня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів №31, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продає нафтові масла, змазки, бензин, керосин, ДП та іншу продукцію, (надалі - товар), а покупець приймає та оплачує його (а.с. 7).

Відповідно до пункту 2.1 договору покупець на умовах даного договору зобов'язаний оплатити товар та прийняти його на складі продавця.

Продавець зобов'язаний передати покупцю товар, проданий за даним договором за першою вимогою покупця, відповідно за його замовленням не пізніше 3 днів з моменту здійснення покупцем передоплати (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору покупець протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок в безготівковій формі.

Відповідно до пункту 4.3 договору у випадку несплати у п'ятиденний строк вартості отриманого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2013 року, або до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за даним договором, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 46 880,00 грн., що підтверджується накладними №633 від 10 квітня 2013 року та №640 від 12 квітня 2013 року, які підписані представником відповідача та засвідчені печаткою його підприємства, повноваження представника підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару (а.с. 8-11).

Однак, отриманий товар був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим за ним залишилася непогашеною заборгованість в сумі 21 880,00 грн..

Претензією від 16 липня 2013 року позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості, однак вона була залишена останнім поза увагою (а.с. 19-21).

Вищевказане і з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" із даною позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між ними виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним за договором поставки нафтопродуктів №31 від 09 квітня 2013 року було поставлено товар відповідачу, який останнім був оплачений частково, в результаті чого за ним утворилася заборгованість у сумі 21 880,00 грн..

Факт поставки товару відповідачу підтверджується накладними №633 від 10 квітня 2013 року та №640 від 12 квітня 2013 року, які підписані представником відповідача та засвідчені печаткою, повноваження якого підтверджені відповідними довіреностями на отримання товару. (а.с. 8-11).

Отже, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар в повному обсязі, в результаті чого за ним залишилася заборгованість в сумі 21 880,00 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційної не надано доказів оплати отриманого товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 21 880,00 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення вказаної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 137,67 грн., інфляційні витрати в розмірі 58,76 грн. та 3% річних в сумі 225,55 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив господарський суд стягнути з відповідача 58,76 грн. інфляційних витрат за період з 17 квітня 2013 року по 01 липня 2013 року.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов правомірного висновку, що розмір інфляційних витрат за період, визначений позивачем, складає 36,88 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 17). В стягненні 21,88 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Також, позивач просив господарський суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 225,55 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 17 квітня 2013 року по 31 липня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, цілком обґрунтовано встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 225,55 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 18).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 1 137,67 грн. за період з 17 квітня 2013 року по 31 липня 2013 року.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семі відсотків вказаної вартості.

Згідно зі статтею 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.3 договору у випадку несплати у п'ятиденний строк вартості отриманого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що розрахунок пені за період, вказаний у позові, є вірним та складає 1 106,49 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 16). В стягненні 31,18 грн. пені судом першої інстанції правомірно було відмовлено.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позов підлягає частковому задоволенню.

Також, доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції була розглянута справа за його відсутності, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в наслідок чого було прийнято оскаржене рішення, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача явку у судове засідання суду першої інстанції не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом першої інстанції на адресу відповідача, повернулось із відміткою представника відповідача про отримання судової кореспонденції (а.с. 23).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з статтею 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях є правом сторони у справі.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є юридичною особою.

Чинне господарське процесуальне законодавство не обмежує кількості представників, яких може призначати одна особа.

Також, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи судом першої інстанції одноразово відкладався, у зв'язку з не явкою у судове засідання представника відповідача.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підставі того, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про можливість розгляду справу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2013 року у справі №901/2534/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіатермінал-Ресурс" (вул. Глінки, 61-а,Сімферополь,95022)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (вул. Глінки, 63,Сімферополь,95022)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим