Постанова

від 29.08.2013 по справі 820/5823/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 серпня 2013 р. № 820/5823/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Севастьяненко К.О.,

при секретарі судового засідання - Романенко Т.С.,

за участю: представників позивача - Кошовенка В.І., Радивоненка М.І.,

представника відповідача - Простотіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Лозівський авторемонтний завод" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Лозівський авторемонтний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень, прийнятих судом, просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 13.06.2013 року №0000172220 щодо донарахування позивачу (код ЄДРПОУ 05461510) податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій, прийнятого за результатами Акту №776/22.1-04/05461510 від 30.05.2013 року невиїзної позапланової перевірки з питань дотримання податкового законодавства при відображенні в податковому обліку фінансово-господарських операцій.

Протокольною ухвалою суду від 30.07.2013 року здійснено заміну первинного відповідача - Лозівську об'єднану державну податкову інспекцію у Харківській області Державної податкової служби на належного - Лозівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне. На підставі акту Лозівської ОДПІ Харківської області ДПС № 776/22.1-04/05461510 від 30.05.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172220 від 13.06.2013 року. Позивач вважає необґрунтованими висновки відповідача, зроблені в акті перевірки ВАТ «Лозівський авторемонтний завод», у зв'язку з чим просив суд скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. На думку позивача, формування ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» податкового кредиту за перевіряємий період підтверджено належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за вересень 2012 року.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, в яких послався на обґрунтованість висновків акту Лозівської ОДПІ Харківської області ДПС № 776/22.1-04/05461510 від 30.05.2013 року та прийнятого на підставі зазначеного акту податкового повідомлення-рішення. Зазначив, що ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» безпідставно включило до складу податкового кредиту ПДВ за перевіряємий період, оскільки з акту податкового органу встановлено відсутність реального вчинення господарських операцій за вересень 2012 року контрагентом позивача - ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" та відсутні документи на підтвердження транспортування товару, придбаного позивачем у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", його зберігання та використання в подальшому у господарській діяльності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, відкрите акціонерне товариство "Лозівський авторемонтний завод", пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу юридичної особи - код 05461510, місцезнаходження: вул. Лозовського, буд. 80, м. Лозова, Харківська обл., 64600, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 13, 15), перебуває на обліку як платник податків в Лозівській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області та зареєстрований як платник податку на додану вартість (свідоцтво - № 28145178) (а.с. 14).

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Судом встановлено, що Лозівською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області Державної податкової служби (повноваження якої перешли до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області - а.с. 101) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» (код ЄДРПОУ 05461510) з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю "Альтаір Альфа Плюс" (код ЄДРПОУ 37675706) за вересень 2012 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 776/22.1-04/05461510 від 30.05.2013 року (а.с. 39-43).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту Податкової декларації з податку на додану вартість (загальної) за вересень 2012 року ПДВ у розмірі 3627,17 грн.

Зазначені висновки відповідачем були зроблені на підставі, зокрема, акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (код ЄДРПОУ 37675706) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012 р. - 30.11.2012 р.» № 221/22-50/37675706 від 04.04.2013 року, за висновками якого встановлено неможливість контрагента позивача ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" реально здійснювати господарську діяльність у вказаному періоді.

На підставі акту перевірки ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172220 від 13.06.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4534,00 грн., з яких за основним платежем 3627,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 907,00 грн. (а.с. 75).

Суд, перевіряючи висновки вказаного вище акту перевірки, а відтак і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

Відповідно до Довідки з ЄДРПОУ основними видами діяльності за КВЕД ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» є: 28.22 - виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування, 25.73 - виробництво інструментів, 25.11 - виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 28.29 - виробництво інших машин і устаткування загального призначення, 46.69 - оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, 25.61 - оброблення металів та нанесення покриття на метали (а.с. 15).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі усного договору та рахунку-фактури № СФ-0008460 від 21.09.2012 р. на загальну суму 21763,01 грн., у т.ч. ПДВ - 3627,17 грн. ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (постачальник) здійснював постачання товару (швелер 10П, швелер 8П, швелер 14П, швелер 16П, круг 70 ст. 45 (Старий Оскол), лист 1,5х1250х2500 ст.3 пс/сп) на адресу ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» (замовник) (а.с. 27).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" у перевіряємому періоді були виписані видаткова накладна № РН-0001762 від 24.09.2012 р. на загальну суму 21763,01 грн., у т.ч. ПДВ - 3627,17 грн. та податкова накладна № 85 від 21.09.2012 р. на загальну суму 21763,01 грн., у т.ч. ПДВ - 3627,17 грн., сума податку на додану вартість за якою включена до складу податкового кредиту у вересні 2012 року (а.с. 28-29, 33-37).

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", про що свідчать долучені до матеріалів справи: копія платіжного доручення та виписка з банківського рахунку (а.с. 30, 31).

З пояснень представника позивача судом встановлено, що навантаження, перевезення та розвантаження придбаного за вищезазначеним договором товару здійснювалось за рахунок та силами ТОВ "Альтаір Альфа Плюс".

Судом встановлено, що товар від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" було отримано працівником ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» - економістом зі збуту ОСОБА_5, трудові відносини якого з позивачем підтверджені наданою суду копією трудової книжки (а.с. 200-202), на підставі довіреності № 59 від 24.09.2012 року на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується витягом з журналу реєстрації довіреностей (а.с. 80-82). Крім того, до матеріалів справи долучено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 10.01.2012 року, укладений між ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» та ОСОБА_5 (а.с. 198-199).

З пояснень представника позивача судом встановлено, що отриманий товар оприбутковувався на складі позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи картками складського обліку матеріалів (а.с. 53-58).

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач в ході розгляду справи до суду не надав.

Факт реєстрації контрагента позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство - ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" на момент складання на адресу позивача зазначених вище податкових та видаткових накладних було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, представником відповідача не заперечується, та матеріалами справи не спростовується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" було виконано вищезазначений договір купівлі-продажу.

Суд зазначає, що з долучених до матеріалів справи документів про рух безготівкових коштів судом встановлений факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податків призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, документи про рух безготівкових коштів визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" господарських операцій.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами при укладанні і виконанні договорів купівлі-продажу взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, судом встановлено, що придбаний позивачем у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" товар за вказаними вище договорами, був необхідний позивачу для виконання умов наступних договорів.

Так, судом встановлено, що між ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» (виконавець) та ПрАТ Обухівський молочний завод (замовник) був укладений договір поставки № 07-09-12 від 11.09.2012 р., відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника продукцію відповідно до специфікації, а замовник прийняти продукцію та сплатити її вартість (а.с. 182-183). Відповідно до специфікації № 1 до вказаного договору виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника підіймач 2-х стояковий для легкових автомобілів (а.с. 184).

Крім того, судом встановлено, що між ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» (виконавець) та МКП «Картель» (замовник) був укладений договір поставки № 08-09-12 від 18.09.2012 р., відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника продукцію відповідно до специфікації, а замовник прийняти продукцію та сплатити її вартість (а.с. 185-186). Відповідно до специфікації № 1 до вказаного договору виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника підіймач (а.с. 187).

Також, судом встановлено, що між ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» (виконавець) та ПСП «Україна» (замовник) був укладений усний договір поставки товару. На підставі рахунків: № 21 від 18.09.2012 року та № 23 від 20.09.2012 року ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» зобов'язувався передати у власність замовника - підіймачі ПДЛ-3 у кількості 2 шт. (а.с. 188-189).

Факт виконання умов вказаних договорів підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових накладних, вимогами № 59-65 на матеріали, зведеними нормами витрат матеріалів для виготовлення підіймача 2-х стоякового для легкових автомобілів (а.с. 46-52, 212-216, 205-211), крім того, позивачем надані до суду технічні умови ТУ У 29.2-05461510-003-2001 для виготовлення підіймача 2-х стоякового для легкових автомобілів (а.с. 180, 181). Вартість продукції була оплачена замовниками шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ВАТ «Лозівський авторемонтний завод», що підтверджується виписками з рахунку позивача (а.с. 69-70).

За таких умов, суд приходить до висновку, що ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» та його контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" зазначений вище договір поставки був виконаний у повному обсязі, як результат його реального виконання, отриманий товар був використаний позивачем відповідно до основного виду діяльності.

Також суд зазначає, що згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Щодо посилання представника відповідача в судовому засіданні на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних з перевезення товару, придбаного від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до умов укладеного договору перевезення товару здійснювалось силами та за рахунок постачальника.

Отже, обов'язок поставки товару за зазначеним договором лежить на ТОВ "Альтаір Альфа Плюс".

Суд зазначає, що у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Товарно-транспортні накладні відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (наказ Міністерства транспорту України від14.10.1997 №363) - є єдиним юридичним документом обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для проведення розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що регламентує взаємовідносини Перевізника і Замовника як учасників транспортного процесу.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а також положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Спір по справі склався з приводу формування платником податків податкового кредиту з ПДВ, а тому суд при розгляді справи вважає за необхідне керуватись п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України де вказано, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.п."а"п.198.1 ст.198).

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми за якими позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Оскільки висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог Податкового кодексу України ґрунтуються, у тому числі, на висновках акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (код ЄДРПОУ 37675706) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012 р. - 30.11.2012 р.» № 221/22-50/37675706 від 04.04.2013 року, за висновками якого встановлено неможливість контрагента позивача ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" реально здійснювати господарську діяльність у вказаному періоді, то суд зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Судом встановлено та відображено в актах перевірки, що позивач та його контрагент на момент здійснення господарських операцій перебували зареєстрованими у встановленому порядку як юридичні особи. Разом з тим, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами.

З огляду на наведене вище, оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що оскільки ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» були отримані податкові накладні від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", які за формою та змістом відповідають нормам чинного законодавства України та засвідчують факт отримання позивачем товарів, повністю сплачені кошти за ці товари, придбані товари використано у власній господарській діяльності підприємства, суд приходить до висновку, що ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» правомірно включило до складу податкового кредиту оскаржувану суму податку на додану вартість за перевіряємий період.

З огляду на наведене вище, оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за договором постачання погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо виконання. Виконання договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, тобто договори між позивачем і його контрагентом мали реальний характер, що свідчить про те, що ВАТ «Лозівський авторемонтний завод» правомірно було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку на додану вартість, що підтверджена податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які в свою чергу були використані останнім з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000172220 від 13.06.2013 року підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства "Лозівський авторемонтний завод" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000172220 від 13.06.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України в особі УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області (код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь відкритого акціонерного товариства "Лозівський авторемонтний завод" (юридична адреса: вул. Лозовського, буд. 80, м. Лозова, Харківська обл., 64600, код: 05461510) витрати по сплаті судового збору в сумі 114 грн. 70 коп. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.) грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 04 вересня 2013 року.

Суддя К.О. Севастьяненко