Постанова

від 09.09.2013 по справі 813/4703/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2013 року № 813/4703/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лунь З.І.

за участю

секретаря судового засідання Івашків В.І.

представників сторін:

від позивача: Завалишин Ю.О.,

від відповідача: Юрченко Ю.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2013 року № 0000023300/3303.

Ухвалою судового засідання 15.07.2013 року із занесенням секретарем до журналу судового засідання судом в порядку, передбаченому ст.55 КАС України допущено заміну відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що висновки акта СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові документальної позапланової невиїзної перевірки ДТГО «Львівська залізниця» від 18.02.2013 р. № 99/33-00/01059900 з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «МОК» (ЄДРПОУ 22188429) за серпень 2009 року, лютий, грудень 2011 року, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оформлено з порушенням вимог чинного законодавства, а висновки, викладені в цьому акті, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що реальність правовідносин між ним та ТзОВ «МОК» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також вказує, що в акті перевірки податковим органом не наведено будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними. Позивач зазначає, що податковий орган не вправі встановлювати недійсність (нікчемність) правочинів, тому при складенні акту від 18.02.2013 р. № 99/33-00/01059900 перевищив свої повноваження. Крім цього, позивач зазначає про те, що донарахування відповідачем податкового зобов'язання за серпень 2009 у лютому 2013 року суперечить нормам ст. 102 Податкового Кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні на позов, додаткових пояснення, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення відповідач обґрунтовує нікчемністю правочинів між позивачем та його контрагентом, оскільки як вбачається з актів перевірок контрагентів з питань дотримання вимог податкового законодавства у них відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції. Щодо донарахування податкового зобов'язання за серпень 2009 у лютому 2013 року, всупереч ст. 102 Податкового Кодексу України, представник відповідача пояснив, що період серпня 2009 року у розмірі 665 грн. не враховано при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки загальна сума податкового кредиту по взаєморозрахунках з контрагентом складає 9032 грн., а рішення винесено на суму 8367 грн. основного платежу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Позивач - Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа 16.03.1992 року, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА №296150, код ЄДРПОУ - 01059900, взятий на облік як платник податків у ДПІ у м. Львові з 27.06.1997 року за №02-7. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 24.02.2006 року №17701889 позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 30.09.1997 року.

На підставі наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС № 13 від 18.01.2013 року та повідомлення про проведення перевірки від 565/33-00/83, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1. ст.75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) працівниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДТГО "Львівська залізниця" з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «МОК» (ЄДРПОУ 22188429) за серпень 2009 року, лютий, грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 18.02.2013 року № 99/33-00/01059900. Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.14.1.185, п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст. 201, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаєморозрахунках з ТзОВ «МОК» на суму 8367,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 року - 384 грн., травень 2012 року - 7983 грн.

На підставі Акта перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000023300/3303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість підприємств і організацій державного підпорядкування, 3014010100» у розмірі 12550,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 8367,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4183,50 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач двічі оскаржував їх в адміністративному порядку до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС (скарга від 11.03.2013 р.) та до Міністерства доходів і зборів України (скарга від 14.05.2013 р.), проте скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Позивач із висновками акта перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Так, судом встановлено, протягом 2011 року між позивачем та ТзОВ "МОК" укладено:

- Договір поставки № Л/НХ-111223/НЮ від 16.06.2011 р., в якому обумовлено, що постачальник (ТзОВ "МОК") зобов'язується поставити покупцеві (ДТГО "Львівська залізниця") товар (вал приводу компресора з фланцем тепловоза ТГК-2 в кількості 1 шт. та пластину ЕК-7 для компресора тепловоза ТГК-2 в кількості 10 шт.), зазначений у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар;

- Договір № Л/НХ-112517/НЮ від 25.11.2011 р., в якому обумовлено, що виконавець (ТзОВ "МОК") зобов'язується виконати для замовника (ДТГО "Львівська залізниця") ремонт колісної пари тепловоза, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказану послугу.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано: акти про приймання матеріалів, вимоги, наряди-накладні, що підтверджують використання у власній господарській діяльності отриманих від ТзОВ «МОК» товарно-матеріальних цінностей, калькуляцію, договори оренди матеріально-технічної бази та обладнання, укладені між ТзОВ «МОК» та ПрАТ «Івано-Франківській локомотиворемонтний завод», акт виконаних робіт на ремонт колісної пари тепловоза (а.с.77-151).

Оплата за отримані товари та послуги з ремонту проведена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями призначенням платежів в повній відповідності до отриманих послуг.

В підтвердження віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав суду податкові накладні, складені ТзОВ "МОК", що не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення відповідає діючому законодавству. Суми ПДВ за цими податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації по ПДВ.

Податкові накладні, які отримані від ТзОВ "МОК", внесені в реєстр податкових накладних та задекларовані в податковій звітності в відповідному звітному періоді в складі інших отриманих податкових накладних.

Крім того, в період здійснення господарських операцій ТзОВ "МОК", було включене до ЄДРПОУ та було платником податку на додану вартість. Доказів відсутності статусу платника податку на додану вартість у ТзОВ "МОК", чи анулювання свідоцтва платника на додану вартість у ТзОВ " МОК", з боку відповідача представлено не було.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт доставки товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ "МОК" до позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

З системного аналізу положень Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила) затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, вбачається, що обов'язок ведення, зберігання товарно-транспортних накладних покладено на особу, яка здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення, а тому виникнення у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту не ставиться в залежність від наявності чи відсутності у нього товарно-транспортних накладних.

Крім цього, відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами. Право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару (відповідає викладеному в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року N К/9991/64514/11).

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарської операції з ТзОВ " МОК ", а тому відповідач необґрунтовано дійшов висновку про заниження позивачем суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «МОК» на суму 8367,00 грн.

Також судом встановлено, що отримання послуг/товарно-матеріальних цінностей від підприємств ТзОВ "МОК" здійснювалось матеріально-відповідальними особами позивача.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, визначення якої закріплено в п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені га на користь першої особи.

Отже, в числі обов'язкових ознак господарської діяльності в відповідності до вищезазначених норм: здійснення їх суб'єктами господарської діяльності в сфері громадського виробництва; скерованість на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг; результати цієї діяльності (продукція, роботи, послуги), які мають вартісний характер і ціновий вираз.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незвершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі пр їх імпорті, з метю подальшого використання у иробницті та/або поставці товав (полуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 Положення "Про документальне забезпечення запасів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з пп. 2.15 -2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Із встановлених вище обставин суд робить висновок, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують обставини щодо здійснення поставки позивачу товару (робіт, послуг) його контрагентом ТзОВ "МОК", а відповідні первинні документи є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Щодо доводів відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТзОВ "МОК", суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на час укладення та виконання договорів контрагенти позивача мали всі необхідні для здійснення господарських операцій підтверджуючі документи та обсяг відповідних повноважень, а, тому вимоги щодо умов укладання та виконання угоди жодною із сторін, в розумінні ст.203 Цивільного кодексу України, порушені не були.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Доказів (рішень судів) про визнання вказаних вище договорів недійсними відповідачем суду не представлено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду. Наявність умислу позивача чи ТзОВ "МОК" відповідачем не доведена та доказів суду не надано.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Проте, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТзОВ "МОК" не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами ТзОВ "МОК" договорів через відсутність за юридичною адресою, відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, як доказ неможливості самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність, оскільки суб'єктам господарювання не заборонено залучати до здійснення фінансово-господарської діяльності інші підприємства чи підприємців на договірних засадах без їх прийняття на роботу, орендувати майно та транспортні засоби. В свою чергу, відповідачем під час проведення перевірки, вказана обставина не досліджувалась та не відображена в акті перевірки.

Суд враховує те, що відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України).

Суд також звертає увагу і на те, що платник податків, який через покладений на нього законами обов'язок щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідну відповідальність та інші негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення відповідних витрат до валових та сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені умови щодо нього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Крім того, на думку суду, платник податку не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобов'язань зі спати податку і в результаті чого сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Такі вимоги стають надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Ця позиція суду узгоджується із постановою Верховного Суду України від 31.01.2011р. та рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009р. (заява №3991/03).

Таким чином, із урахуванням встановлених обставин у справі та доказів якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій позивача з ТзОВ "МОК" не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню. Оскільки судом не встановлено порушень ДТГО «Львівська залізниця» податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі п.123.1 ст.123 ПК України.

Судові витрати у сумі 125 грн. 50 коп. судового збору присуджуються з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби від 04.03.2013 року № 0000023300/3303.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд.1, ідентифікаційний код 01059900) 125 (сто двадцять п'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 КАС України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивні частину постанови.

Постанова в повному обсязі складена 16.09.2013 року

Суддя Лунь З.І.