Постанова

від 02.12.2015 по справі 813/4703/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 876/12309/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року у справі за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

17.06.2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.03.2013 року № 0000023300/3303.

В обґрунтування вимог зазначає, що висновки акта СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові документальної позапланової невиїзної перевірки ДТГО «Львівська залізниця» від 18.02.2013 р. № 99/33-00/01059900 з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «МОК» (ЄДРПОУ 22188429) за серпень 2009 року, лютий, грудень 2011 року, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оформлено з порушенням вимог чинного законодавства, а висновки, викладені в цьому акті, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби від 04.03.2013 року № 0000023300/3303.

З висновками суду не погодився відповідач, котрий вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема зазначає, що враховуючи факти порушень, які виявленні перевіркою, немає підстав вважати, що товари (роботи, послуги), задекларовані в податковій звітності є фактично отримані від контрагентів-постачальників, тому податкові накладні виписані підприємствами вважаються недійсними.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС № 13 від 18.01.2013 року та повідомлення про проведення перевірки від 565/33-00/83, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1. ст.75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) працівниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДТГО «Львівська залізниця» з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «МОК» (ЄДРПОУ 22188429) за серпень 2009 року, лютий, грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 18.02.2013 року № 99/33-00/01059900. Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.14.1.185, п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст. 201, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаєморозрахунках з ТзОВ «МОК» на суму 8367,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 року - 384 грн., травень 2012 року - 7983 грн..

На підставі Акта перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000023300/3303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість підприємств і організацій державного підпорядкування, 3014010100» у розмірі 12550,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 8367,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4183,50 грн..

Також судом першої інстанції встановлено, що протягом 2011 року між позивачем та ТзОВ «МОК» укладено:

- Договір поставки № Л/НХ-111223/НЮ від 16.06.2011 р., в якому обумовлено, що постачальник (ТзОВ «МОК») зобов'язується поставити покупцеві (ДТГО «Львівська залізниця») товар (вал приводу компресора з фланцем тепловоза ТГК-2 в кількості 1 шт. та пластину ЕК-7 для компресора тепловоза ТГК-2 в кількості 10 шт.), зазначений у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар;

- Договір № Л/НХ-112517/НЮ від 25.11.2011 р., в якому обумовлено, що виконавець (ТзОВ «МОК») зобов'язується виконати для замовника (ДТГО «Львівська залізниця») ремонт колісної пари тепловоза, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказану послугу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано: акти про приймання матеріалів, вимоги, наряди-накладні, що підтверджують використання у власній господарській діяльності отриманих від ТзОВ «МОК» товарно-матеріальних цінностей, калькуляцію, договори оренди матеріально-технічної бази та обладнання, укладені між ТзОВ «МОК» та ПрАТ «Івано-Франківській локомотиворемонтний завод», акт виконаних робіт на ремонт колісної пари тепловоза.

Оплата за отримані товари та послуги з ремонту проведена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями призначенням платежів в повній відповідності до отриманих послуг.

В підтвердження віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав податкові накладні, складені ТзОВ «МОК», що не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення відповідає діючому законодавству. Суми ПДВ за цими податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації по ПДВ. Податкові накладні, внесені в реєстр податкових накладних та задекларовані в податковій звітності в відповідному звітному періоді в складі інших отриманих податкових накладних.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт доставки товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «МОК» до позивача, суд першої інстанції зазначив, що відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами. .

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарської операції з ТзОВ «МОК», а тому відповідач необґрунтовано дійшов висновку про заниження позивачем суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «МОК» на суму 8367,00 грн..

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у меж господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Колегія суддів бере до уваги акт від 09.11.2012р. № 10548/22-3/22188429 «Про результати нової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «МОК», з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів а також дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року» в якому зазначено: « Що операції з купівлі - продажу ТМЦ (робіт, послуг) TзOB «МОК» не підтверджуються стосовно врахування місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для існування такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім того, колегія суддів бере до уваги вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.04.2013 року у справі № 344/3005/13-к, яким директора ТзОВ «МОК» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України

При постановленні вироку Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, було встановлено, що директор ТзОВ «МОК», будучи службовою особою, впродовж липня 2009 року - червня 2012 року вчинив службове підроблення офіційних документів (договорів, видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур), якими документально засвідчено придбання товарів (робіт, послуг) та їх реалізацію, а також податкових декларацій з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за вказаний період.

Крім цього, не маючи належним чином оформлених первинних документів, у деклараціях з податку на додану вартість за травень та червень 2012 року та в декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2012 року вніс завідомо неправдиві відомості про отримані товари (роботи, послуги) від ТзОВ Мерфіс, внаслідок чого до бюджету не надійшло коштів в сумі 159 144 грн., чим спричинив тяжкі наслідки державним інтересам.

Так, протягом 2009-2012 років, будучи одноосібним власником та директором ТзОВ «МОК» здійснював документальне оформлення купівлі товарів (комплектуючих для потреб залізничного транспорту) у ТзОВ «Пасмар Лот», ТзОВ «ЛИСЕНКО ДИЗАЙН БЮРО», ТзОВ «Спільне інвестування», ТзОВ «ВАККО», ТзОВ «Штудіан», ТзОВ «фірма П.С.В», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТзОВ фірма «Форвард ЛТД», ТзОВ «Рекламна Агенція Євростандарт» та інших на загальну суму 12 406 290 грн., у тому числі 2 067 715 грн. ПДВ, які фактично не поставляли жодних товарів, оскільки були створені з метою прикриття незаконної діяльності.

У той же час, нібито придбані товарно-матеріальні цінності документально були реалізовані на ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», ДП «Південна залізниця», ДП «Одеська залізниця», ДТГО «Львівська залізниця», ДП «Донецька залізниця», ПАТ МК «Азовсталь», ТОВ «Жмеринське підприємство Експрес» та інші товариства на загальну суму 12 351 774 грн., у тому числі 2 058 629 грн. ПДВ, якими придбані ТзОВ «МОК» у вказаних підприємств з ознаками фіктивності товари не отримувалися.

Дії обвинуваченого кваліфіковано згідно обвинувального акту та угоди про визнання винуватості за ч. 2 ст. 366 КК України, як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складання завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки.

За таких обставин, наявність у Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» документів на підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «МОК», не доводять змісту цих операцій та реальності їх здійснення, відтак підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, колегія суддів приходить до висновку, що постанову слід скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити.

Керуючись ч. 3 ст.160, ст. ст.195, 196, 198, 202, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року у справі № 813/4703/13-а скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль