Постанова

від 11.09.2013 по справі 5023/4385/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 5023/4385/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Малого багатопрофільного підприємства фірми "Етуаль" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 у справі№ 5023/4385/12 Господарського суду Харківської області за позовомМалого багатопрофільного підприємства фірми "Етуаль" до за участюФірми "Трикотажне об'єднання" Первомайського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Первомайської міської ради провизнання договору дійсним та зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

прокурора: Баклан Н.Ю., посв. від 11.10.2012 №008813

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

Первомайської міської ради: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Мале багатопрофільне підприємство фірма "Етуаль" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фірми "Трикотажне об'єднання" про визнання дійсним договору № 12/4-а від 06.02.1997 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу будівель та споруд цеха № 4 та зобов'язання Комунального підприємства "Первомайське БТІ" зареєструвати право власності на нерухомість передану Фірмою "Трикотажне об'єднання" фірмі "Етуаль" (МПП) по договору № 12/4-а від 06.02.1997.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2012 у справі № 5023/4385/13 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено повністю, визнано дійсним договір № 12/4-а від 06.02.1997 року купівлі-продажу цілісного майнового комплексу будівель та споруд цеху № 4, укладений між Фірмою "Трикотажне об'єднання" та малим багатопрофільним підприємством фірмою "Етуаль"; зобов'язано КП "Первомайське БТІ" зареєструвати право власності на цілісний майновий комплекс будівель та споруд цеху № 4, переданий фірмою "Трикотажне об'єднання" Малому багатопрофільному підприємству фірмі "Етуаль" за договором № 12/4-а купівлі-продажу від 06.02.1997 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Тихий П.В.) задоволено апеляційну скаргу Первомайського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Первомайської міської ради, рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2012 у справі № 5023/4385/12 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанцій, Мале багатопрофільне підприємство фірма "Етуаль" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 у справі № 5023/4385/12 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2012.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідач не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 06.02.1997 між Малим багатопрофільним підприємством фірмою "Етуаль" та Фірмою "Трикотажне об'єднання" було укладено договір № 12/4-а купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати позивачу цілісний майновий комплекс будівель та споруд цеху № 4, розташований в м. Первомайське Харківської області, пр. Перемоги, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити обумовлену договором грошову суму за майновий комплекс разом з земельною ділянкою 20913,55 кв.м. (далі - Договір).

Додатковою угодою № 1 від 25.12.1998 до Договору сторони виклали п. 2.5 Договору у наступній редакції: "Ціна цілісного майнового комплексу складає 133766,39 грн. разом з ПДВ 22294,40 грн. Оплата вартості майна здійснюється поетапно урахуванням офіційного показника інфляції на момент розрахунку. Розрахунок здійснюється поетапно рівними частинами на протязі 5 років з моменту підписання цієї угоди."

Крім того, вказаною Додатковою угодою встановлено строк дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31 грудня 2003 року (п. 5.1. Договору).

22.07.2002 сторонами було підписано акт взаєморозрахунку за Договором, яким сторони підтвердили здійснення повної оплати у відповідності до умов Договору станом на 22.07.2002.

Факт передачі цілісного майнового комплексу будівель та споруд цеху № 4, відчужених за договором купівлі-продажу № 12/4-а від 06.02.1997 року, підтверджується актом приймання передачі від 02 серпня 2002 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками сторін.

Дозвіл на будівництво приміщень цеху був наданий рішенням Первомайською районною радою народних депутатів Харківської області № 50 від 17.01.1989 року.

Судами встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу, позивач звернувся до відповідача з листом № 4 від 17.02.1997, в якому просив відповідача посвідчити договір № 12/4-а від 06.02.1997 нотаріально, проте відповідач листом № 11 від 20.02.1997 від нотаріального посвідчення договору відмовився.

Крім того, судами з'ясовано, що позивач звернувся до КП "Первомайське БТІ" з вимогою оформити право власності на нерухоме майно за адресою: м. Первомайський, вул. 40-річчя Перемоги, проте листом № 627 від 27.10.2011 КП "Первомайське БТІ" відмовило в реєстрації права власності з посиланням на ст. 656, 657 ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та на п. 3.1 договору купівлі-продажу.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що при укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу сторони досягли згоди з усіх істотних умов, необхідних для договорів такого виду, договір повністю виконаний сторонами, що підтверджується передачею майна відповідачем та повною оплатою позивачем вказаного майна, однак відповідач відмовився від нотаріального посвідчення договору.

З урахуванням зазначених обставин справи, застосувавши до спірних правовідносин норми статей 220, 328, 334, 655, 657 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач внаслідок укладання та виконання договору № 12/4-а купівлі-продажу від 06.02.1997 правомірно набув право власності на спірне майно, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що: позивачем не надано доказів на підтвердження існування у продавця права власності на не рухоме майно, що є предметом договору; інвентаризаційна справа на вказані об'єкти була відсутня і право власності на них не зареєстровано; відсутня також реєстрація права власності на земельну ділянку, яка є частиною цілісного майнового комплексу за договором купівлі-продажу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням встановлених господарськими судами обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 4 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Як передбачено статтею 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З наведеного вбачається, що нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними, господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону і перевіряти дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Слід враховувати, що умовами застосування частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України є безповоротне ухилення та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Таким чином, апеляційний господарський суд, виходячи з того, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові, встановивши, що предметом Договору є цілісний майновий комплекс будівель і споруд цеху № 4 та земельна ділянка площею 20913,55 кв.м., право власності на які за продавцем не зареєстровано, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Матеріали справи свідчать про те, що судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті судових рішень не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого багатопрофільного підприємства фірми "Етуаль" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 у справі № 5023/4385/12 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова