Ухвала

від 18.09.2013 по справі 2а-5407/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/57630/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Моторного О.А., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Кірічевської О.І.,

представника відповідача Судакевич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 року

у справі № 2а-5407/12/2670

за позовом приватного підприємства «Бенефіт» (далі - позивач, ПП «Бенефіт»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Бенефіт» звернулося у квітні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001492312 та № 0001482312 від 20.03.2012 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2012 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржену постанову скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м.Києва в період з 13.02.2012 року по 17.02.2012 року проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПП «Бенефіт» з питань повноти та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Укрспецбудгруп» за звітний податковий період (з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року), про що складено Акт № 188/23-12/32671335.

20.03.2012 року на підставі вказаного акту, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0001482312, відповідно до якого визначено податок на прибуток підприємств у розмірі 355 019 грн., з яких 284 015,00 грн. основного платежу, 71 004,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0001492312 про визначення позивачу 284 015 грн. податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з яких 227 212 грн. основного платежу та 56 803 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичного виконання робіт на об'єктах стільникового зв'язку, як і не містить доказів допуску співробітників контрагента позивача до зазначених об'єктів, а тому дійшов висновку про відсутність доказів фактичного виконання будь-яких робіт.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позову, виходив з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважає передчасними висновки суду першої інстанції, який своє рішення обґрунтував свідченнями гр. ОСОБА_3 - особи, що вказана директором ТОВ «Укрспецбудгруп», що були відібрані в останнього у межах досудового слідства у кримінальній справі № 76-00299 за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами ТОВ «Укрспецбудгруп», оскільки зазначеним доказам не була дана оцінка судом у такому, що набрав законної сили вироці по кримінальній справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.06.2010 року між позивачем та ТОВ «Укрспецбудгруп» укладено договори на виконання підрядних робіт, відповідно до яких ТОВ «Укрспецбудгруп» зобов'язався виконати на користь позивача роботи з планово-профілактичного обслуговування аварійно-відновлювальних робіт та робіт з організаційного забезпечення на об'єктах (базових станціях мобільного зв'язку).

Виконання вказаних договорів підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції актами здачі-приймання виконаних робіт та податковими накладними, які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань TOB «Укрспецбудгруп», тобто в момент оформлення документу, що засвідчує факт передачі товарів (актів виконаних робіт).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Укрспецбудгруп».

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність доказів перебування співробітників контрагента позивача на об'єктах, де виконувались роботи з планово-профілактичного обслуговування, оскільки зроблено їх було виключно на припущеннях суду. При цьому судом не було враховано, що неможливість забезпечення позивачем надання доказів перебування на режимних об'єктах (територія виправної колонії) та на об'єктах стільникового зв'язку на території України - Черкаська, Чернігівська, Житомирська області не є вирішальним аргументом під час вирішення питання правомірності формування позивачем сум податкового кредиту. В даному випадку необхідно враховувати специфіку господарських операцій, які виконувались підрядником та особливості перебування на об'єктах, де було виконано такі роботи.

З урахуванням наведенного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що Договори на обслуговування, Договори на виконання підрядних робіт, акти приймання-передачі виконаних робіт та проведення розрахунку за їх виконання - є достатніми доказами на підтвердження фактичного виконання господарських операцій.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання виконаних робіт, вартість виконаних робіт, видаткові накладні та інші платіжні документи, які не містять недоліків, підписані сторонами та скріплені печатками, пов'язані з цими договорами та відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямовувалось на реальне настання правових наслідків, що обумовленні договірними зобов'язаннями.

Щодо правомірності формування позивачем сум валових витрат, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що акт перевірки не містить обґрунтованого розрахунку суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за рахунок валових витрат, сформованих по взаємовідносинах позивача із ТОВ «Укрспецбудгруп», як і не містить посилань на первинну документацію чи будь-які інші докази, які б вказували на протиправність формування позивачем валових витрат по взаємовідносинам з означеним контрагентом, тоді як обов'язок доказування в справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень за приписами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України , покладається саме на відповідача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність всіх підстав до визнання за позивачем права на сформовані суми податкового кредиту та правильність розрахунку сум валових витрат.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 року у справі № 2а-5407/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Моторний

І.В. Приходько