Ухвала

від 12.09.2013 по справі 2а-12694/12/0170/8

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12694/12/0170/8

12.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кушнова А.О. ) від 10.12.2012 по справі № 2а-12694/12/0170/8

за позовом Приватного підприємства "Санті-Крим" (бульв. Леніна, 7, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання нечинним та скасування наказу, про визнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10 грудня 2012 року у справі № 2а-12694/12/0170/8 адміністративний позов Приватного підприємства «Санті-Крим» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування наказу, про визнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 2100 від 19.09.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»; визнано протиправними дії ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Санті-Крим», оформленої актом від 05.10.12 року № 6873/22-8; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 24.10.12р. № 0006892204, від 24.10.12р. № 0006902204, від 24.10.12р. № 0006922204. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 10 грудня 2012 року та у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права, а саме: положенням Податкового кодексу України Відповідач посилається на нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг», ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Ротонда Торг», ПП «Пан Буд», ТОВ «Бренд Строй», які мають ознаки фіктивних підприємств.

У судове засідання представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщений належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином. Від представника позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із прийняттям ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС наказу від 19.09.2012 року за № 2100 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», проведенням позапланової невиїзної перевірки позивача, за результатами якої був складений акт від 05.10.2012 року № 6873/22-8 та збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 466253 грн. за основним платежем та 36037 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 24.10.2012 року № 0006902204; збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 56905 грн. за основним платежем та 14226,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 24.10.2012 року за № 0006892204 та зменшенням розміру від'ємного значення суми ПДВ у сумі 341948 грн. за червень 2012 року податковим повідомленням-рішенням від 24.10.2012 року за № 0006922204.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 05.10.12 року № 6873/22-8/24043132 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Санті-Крим» (ЄДРПОУ 24043132) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766), ПП «Базис Трг» (ЄДРПОУ 36165986), ТОВ БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 366165656), ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614), ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012», дії по складенню якого є предметом оскарження по даній справі.

Вказаним актом перевірки було встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2009 рік на суму 9375 грон., за 2010 рік на суму 81274 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 61204 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 260905 грн., за півріччя 2012 року на суму 53495 грн.; встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2009 року на суму 7500 грн., за червень 2012 року на суму 6198 грн. за травень 2012 року на суму 17009 грн., за квітень 2012 року на суму 13072 грн., за березень 2012 року на суму 13126 грн. та завищення від'ємного значення ПДВ за ряд. 26 податкової декларації з ПДВ за червень 2012 року на суму 341948 грн. внаслідок включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум витрат та ПДВ по фінансово-господарськими взаємовідносинами позивача із вказаними суб'єктами господарської діяльності, правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними.

З акту перевірки від 05.10.2012 року № 6873/22-8/24043132 вбачається, що перевірку позивача здійснено на підставі наказу ДПІ в м. Сімферополі від 19.09.2012 року № 2100 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Санті-Крим».

З наказу від 19.09.2012 року № 2100 вбачається, що він прийнятий на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 статті 20, п.п. 78.1.1 п.78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766), ПП «Базис Трг» (ЄДРПОУ 36165986), ТОВ БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 366165656), ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614), ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.Проведення перевірки визначено здійснити з 24 вересня 2012 року тривалістю 5 робочих днів.

Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-IV, який набрав чинності з 01.01. 2011року, врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно положень пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Підставою для документальної позапланової виїзної перевірки відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначено виявлення фактів, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Кодексом визначено конкретні форми і способи реалізації відповідачем своїх повноважень у сфері забезпечення державної податкової політики, які в силу ст. 19 Конституції України є вичерпними і дотримання яких є безумовним обов'язком відповідача.

Спосіб -це визначений законом в рамках компетенції суб'єкта владних повноважень порядок, у якому здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, суб'єкти владних повноважень можуть спиратись тільки на компетенційні права і обов'язки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені статтею 79 Податкового кодексу України.

Так відповідно до п.п. 79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, положенням ст. 79 Податкового кодексу України чітко визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу, і за умови дотримання встановленого порядку її проведення.

Відповідно до п.п.20.1.6. п.20.1 статті 20 Податкового кодексу України для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, органи державної податкової служби мають право отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 72.1.1.1, 72.1.1.2, 72.1.1.3 п. 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Відповідно до п.73.3 статті 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

З урахуванням вказаних положень Податкового кодексу України, судова колегія вважає, що письмовий запит податкового органу має містити не тільки посилання на відповідну норму права, яка надає право податковому органу на надіслання відповідного запиту, а й безпосередньо на відомості і дані, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і на підставі яких податковий орган дійшов висновку про порушення платником податків вимог податкового органу, що забезпечує можливість платнику податків, у разі отримання запиту, надати оцінку правомірності та обґрунтованості такого запиту.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово зобов'язував податкову інспекцію надати докази направлення на адресу позивача письмового запиту від 07 вересня 2012 року за № 19152/10/22-8. Але відповідний доказ податковою інспекцією так і не був суду наданий. Не був наданий такий доказ і суду апеляційної інстанції. Також в матеріалах справи відсутнє відповідне поштове повідомлення про вручення цього запиту позивачу за податковою адресою або надання його під розписку.

В апеляційній скарзі податкова інспекція ніяким чином не спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів дотримання інспекцією вищевказаних вимог Податкового кодексу України, що регулюють питання наявності підстав для направлення письмового запиту платнику податків, порядку направлення на адресу платника податків письмового запиту та порядку проведення позапланових документальних невиїзних перевірок платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При таких обставинах справи судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно та обґрунтовано - з дотриманням положень Податкового кодексу України зроблений висновок про протиправність наказу від 19.09.2012 року № 2100 та протиправність дій по проведенню позапланової невиїзної документальної перевірки позивача, оформленої актом від 05.10.2012 року № 6873/22-8.

Що стосується висновків суду першої інстанції про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами неправомірно проведеної перевірки, то акт перевірки не є належним доказом вчинення позивачем порушення податкового законодавства.

Крім того, судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно контрагентів позивача.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи, які суд першої інстанції у повному обсязі дослідив та надав їм належної юридичної оцінки.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766), ПП «Базис Трг» (ЄДРПОУ 36165986), ТОВ БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 366165656), ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614), ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг). Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання позивачем від контрагента товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності.

В той же час податкова інспекція під час проведення документальної перевірки не досліджувала питання використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вищевказаних суб'єктів господарської діяльності товарів (робіт, послуг).

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2012 по справі № 2а-12694/12/0170/8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська