Постанова

від 17.09.2013 по справі 826/4906/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4906/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімгрупп» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімгрупп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Нафтохімгрупп» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, ДПС у м. Києві, ДПС України про визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 07 листопада 2012 року по 20 листопада 2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «НВЦ «Електропромторг» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 23 листопада 2012 року № 523/1-22-70-23522480.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007192270, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 102 314, 00 грн. (за основним платежем - 102 313, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1, 00 грн.).

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007202270, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 91 240,00 грн. (за основним платежем - 85 816, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 424, 00 грн.).

17 грудня 2012 року позивач звернувся до ДПС у м. Києві зі скаргою № 1-12 на вказані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням від 15 лютого 2013 року № 1585/10/12-103 ДПС у м. Києві залишила вищевказану скаргу без розгляду.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 20 лютого 2013 року оскаржив його до ДПС України.

Рішенням від 11 березня 2013 року № 3898/6/10-2115 ДПС України залишила без змін рішення ДПС у м. Києві від 15 лютого 2013 № 1585/10/12-103.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки, прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням ДПС у м. Києві від 15 лютого 2013 № 1585/10/12-1-03 про залишення скарги без розгляду та рішення ДПС України від 11 березня 2013 № 3898/6/10-2115 про розгляд скарги, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Нафтохімгрупп» в особі директора Підоприхіна Д.М. та ТОВ «НВЦ «Електропромторг» від імені директора ОСОБА_4 було укладено договори постачання товарів лабораторного призначення від 04 квітня 2011 року № 10411, від 04 травня 2011 року № 20511, від 01 червня 2011 року № 30611, від 04 липня 2011 року № 40711, від 01 серпня 2011 року № 50811, від 01 вересня 2011 року № 60911.

Предметом вказаних договорів було доручення позивачем та зобов'язання ТОВ «НВЦ «Електропромторг» поставити та передати у власність товар - лабораторне обладнання, та зобов'язання позивача прийняти і сплатити вартість вказаного товару.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказаний товар від ТОВ «НВЦ «Електропромторг» було надано суду копії рахунків, видаткових накладних, податкових накладних.

Сума податку на додану вартість по вказаним податковим накладним була включена позивачем до складу податкового кредиту у квітні 2011 року у сумі 11 801, 00 грн., у травні 2011 року у сумі 8 242, 00 грн., у червні 2011 року у сумі 7 844,00 грн., у липні 2011 року у сумі 8 394,00 грн., у серпні 2011 року у сумі 10 345,00 грн., у вересні 2011 року у сумі 2 954,00 грн. та відображена у Додатках № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку «Валові витрати» позивача, вартість за нібито отримані товари по контрагенту ТОВ «НВЦ «Електропромторг» була віднесена позивачем до складу валових витрат за ІІ квартал 2011 року у сумі 139 439, 00 грн., за ІІ - ІІІ квартали 2011 року у сумі 247 906, 00 грн.

Крім того, між ТОВ «Нафтохімгрупп» в особі директора Підоприхіна Д.М. та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» від імені директора ОСОБА_4 було укладено договори постачання товарів лабораторного призначення від 11 січня 2011 року № 10111 та від 25 січня 2011 року № 20211.

Предметом вказаних договорів було доручення позивачем та зобов'язання ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» поставити та передати у власність товар - лабораторне обладнання, та зобов'язання позивача прийняти і сплатити вартість вказаного товару.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказаний товар від ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» було надано суду копії рахунків, податкових накладних, видаткових накладних, акту прийому - передачі векселів, реєстру виданих простих векселів, виписок по рахунку.

Сума податку на додану вартість по вказаним податковим накладним була включена позивачем до складу податкового кредиту у січні 2011 року у сумі 5 356, 00 грн., у лютому 2011 року у сумі 30 880, 00 грн. та відображена у Додатках № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку «Валові витрати» позивача, вартість за нібито отримані товари по контрагенту ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» була віднесена позивачем до складу валових витрат за І квартал 2011 року у сумі 181 180, 00 грн.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 ПК України - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні даної справи, суд враховую правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини між позивачем та його контрагентами, а саме, факт виконання вказаних договорів, підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями первинних документів: видаткових накладних та податкових накладних, банківських виписок про оплату товару та інших документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були платниками ПДВ, мали свідоцтва платників податку та мали право виписувати податкові накладні.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентами зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

При ухвалені оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з фіктивності контрагентів позивача, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року, згідно якого директор ТОВ «НВЦ «Електропромторг» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» ОСОБА_4 визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 статті 28, ч. 2 статті 205; ч. 1-3 статті 358 Кримінального кодексу України та звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію».

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що визнання винним директора контрагентів позивача не спростовує той факт, що ТОВ «НВЦ «Електропромторг» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» мали належний правовий статус та могли займатися законною діяльністю.

Окрім того, необхідно зазначити, що вказана постанова жодним чином не висвітлює взаємовідносини між позивачем та ТОВ «НВЦ «Електропромторг» та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», а тому він не має приюдиційного значення для вирішення даної адміністративної справи.

А тому суд першої інстанції безпідставно зробив висновки про нікчемність вказаних договорів, посилаючись на наявність зазначеної постанови суду.

Оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, які стали підставою для зазначеного вище заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення ДПС у м. Києві від 15 лютого 2013 року № 1585/10/12-1-03 про залишення скарги без розгляду та рішення ДПС України від 11 березня 2013 № 3898/6/10-2115 про розгляд скарги, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до п. 56.3 статті 56 ПК України - скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Пунктом 56.6 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до п. 56.18 статті 56 ПК України - з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Колегія суддів зазначає, що процедура адміністративного оскарження рішень контролюючого органу нормами Податкового кодексу визначена в якості одного з засобів захисту прав платника податків. При цьому, права податкового органу по відношенню до скарги є диспозитивними, тобто не можуть бути використані іншими органами, зокрема, судовими.

ПК України в якості права платника податку передбачає право на подання скарги в процедурі адміністративного оскарження та право на її розгляд. При цьому, норми ПК України не містять вимог щодо змісту рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Викладені в абз. 2 п. 56.9 статті 56 ПК України посилання на обов'язок приймати вмотивоване рішення, судом вбачаються такими, що не можуть бути оцінені судом з точки зору їх вмотивованості, з огляду на диспозитивність рішення, яке приймається за результатами розгляду скарги в процесі адміністративного оскарження.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що термін «вмотивоване» є оціночним поняттям, і суд не може визначати повноту оцінки тих чи інших доводів скаржника, оскільки їх оцінка в процедурі адміністративного оскарження є виключною компетенцією податкового органу.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду заперечень позивача при розгляді скарги. Натомість доводи платника податків, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи про скасування податкових повідомлень-рішень, які і оскаржувалися в адміністративному порядку. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами ПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, адміністративний позов ТОВ «Нафтохімгрупп» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, ДПС у м. Києві, ДПС України про визнання протиправними та скасування рішень підлягає частковому задоволенню.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімгрупп» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року - скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімгрупп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 05 грудня 2012 року № 0007192270 та № 0007202270.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Чаку Є.В.