Постанова

від 10.09.2013 по справі 826/4910/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4910/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Кучми А.Ю., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 16 жовтня 2012 року №0002012240, від 04 лютого 2013 року №0000712230 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем на 15732,05 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 1946,94 грн., №0000702250, від 27 березня 2013 року №0001922250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, посадовими особами відповідача проведено виїзну планову перевірку фінансово - господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 11.09.2012 року №358/22-205/33348825.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 11.1 ст. 11, п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 653891,00 грн., у тому числі за І півріччя 2009 року на 161494.00 грн., 3 квартали 2009 року - 250686,00 грн., 2009 рік - 347107,00 грн., І квартал 2010 року - 25411,00 грн., І півріччя 2010 року - 153495,00 грн., 3 квартали 2010 року - 191011,00 грн.; 2010 рік 203475,00 грн., І квартал 2011 року - 9945,00 грн.; ІІ - ІІІ квартали 2011 року - 91691,00 грн., ІІ - ІV квартали - 93364,00 грн.;

- пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 4.4.1, пп. 4.4.3 наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 151.1 ст. 151, п. 44.6 ст. 44, п. 187.8 ст. 187, п. 190.2 ст. 190, пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п. 208.2 ст. 208 Податкового кодексу України, п. 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 600086,00 грн., у тому числі за липень 2009 року на 25000,00 грн., серпень 2009 року - 22000,00 грн., жовтень 2009 року - 132780,00 грн., листопад 2009 року - 1143,00 грн., грудень 2009 року - 26099,00 грн., січень 2010 року - 1075,00 грн., лютий 2010 року - 202934,00 грн., березень 2010 року 6325,00 грн., червень 2010 року - 67182,00 грн., липень 2010 року - 2191,00 грн., лютий 2011 року - 2318,00 грн., червень 2011 року - 2484,00 грн., серпень 2011 року - 79731,00 грн., жовтень 2011 року 23734,00 грн., листопад 2011 року - 2341,00 грн., грудень 2011 року - 497,00 грн., березень 2012 року - 2252,00 грн.;

- п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, у зв'язку із неутриманням та несплати податку з доходів нерезидента всього в сумі 103565,00 грн., у тому числі за І квартал 2010 року в сумі 7042,00 грн., півріччя 2010 року - 16162,00 грн., 3 квартали 2010 року - 17806,00 грн., 2010 рік - 43331,00 грн., І квартал 2011 року - 5122,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 12204,00 грн., ІІ - ІІІ квартали - 29103,00 грн., ІІ - ІV квартали 2011 року - 47178,00 грн., І квартал 2012 року - 7934,00 грн.;

- пп. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, у зв'язку із проведенням готівкових розрахунків (виплата під звіт готівкових коштів використаних на господарські потреби) без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленого зразка, який би підтверджував сплату готівкових коштів на загальну суму 762,13 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення - рішення:

- від 27 березня 2013 року №0001922250, яким, з урахуванням рішення ДПС України про результати розгляду скарги, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 570064,00 грн., у тому числі за основним платежем 432324,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 84740,00 грн.;

- від 04 лютого 2013 року №0000702250, яким, з урахуванням рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду скарги, позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 570064,00 грн., у тому числі за основним платежем 432324,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 84740,00 грн.;

- 04 лютого 2013 року №0000712230, яким, з урахуванням рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду скарги, позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 116382,37 грн., у тому числі за основним платежем 103565,13 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12817,24 грн.;

- 16 жовтня 2012 року №0002012240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 275951,70 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Перевіряючи законність та обґрунтованість Окружного постанови адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року колегія суддів виходить з такого.

Щодо податкових повідомлень - рішень від 27 березня 2013 року №0001922250 та від 04 лютого 2013 року №0000702250 колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки та не заперечується відповідачем, суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств були нараховані у зв'язку із встановленням фактів включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Євроспорт», ПП «Голдмар», ПП «Мілльвілль», ТОВ «Автоколега», ТОВ «Ювіна».

В обґрунтування зазначених податкових повідомлень - рішень орган державної податкової служби посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Євроспорт», ПП «Голдмар», ПП «Мілльвілль», ТОВ «Автоколега», ТОВ «Ювіна».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з зазначеними вище контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на думку відповідача господарські операції позивача з ТОВ «Євроспорт» є недоцільними, оскільки в актах виконаних робіт не вказано, які саме консалтингові послуги були надані, на момент перевірки відсутні звіти про фактично виконану роботу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Євроспорт» (виконавець) укладено договір від 22 березня 2007 року, відповідно до якого останній приймає на себе обов'язок надати консалтингові послуги замовнику. Пунктом 2 договору визначено місце проведення - м. Київ, кафе, ресторани та інші торгові точки замовника; строк проведення - 2007 - 2008 роки; тривалість - по вимозі замовника (т. 1 а.с. 119 - 120).

Додатковою угодою від 31 грудня 2008 року №1 змінено строк проведення на 2007 - 2012 роки (т. 1 а.с. 121).

На підтвердження виконання договору позивачем надані акти здачі - приймання робіт (надання послуг), податкові накладні (т. 1 а.с. 148 - 155).

Згідно пояснень, що надані представником позивача, ТОВ «Євроспорт» надавало послуги пов'язані із ведення ресторанного бізнесу, які полягали у наданні консультацій щодо рекламування, просування ресторану на ринку м. Києва, складання меню та управління персоналом у ресторані, що підтверджується також претензією позивача по якості послуг по договору від 22.03.2007 року (т. 1 а.с. 220).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За змістом вищезазначених приписів, наявні в матеріалах акти прийняття - здачі - приймання робіт (надання послуг), податкові накладні є належними доказами передачі послуг, оскільки містять всі необхідні данні.

Згідно акту перевірки, на думку відповідача господарські операції позивача з ТОВ «Голдмар», ПП «Мілльвілль», ТОВ «Автоколега» та «Ювіна» не мають реального товарного характеру, оскільки у останніх недостатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та приватним підприємством «Голдмар» (постачальник) укладено договір поставки від 16 січня 2009 року №1601/09, відповідно до якого останній зобов'язується постачати певний товар (овочева - фруктова група) покупцю (т. 1 а.с. 116 - 118).

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні (т. 1 а.с. 163 - 165).

01 серпня 2011 року між позивачем (покупець) та ПП «Саварі Еккаунтінг» (постачальник) укладено договір №4/7, відповідно до якого останній зобов'язується постачати товари, відповідно до поданих покупцем замовлень (т. 1 а.с. 110 - 111).

Згідно листа ПП «Мілльвілль», останнє з 23.02.2012 року змінило назву з ПП «Саварі Еккаунтінг» (т. а.с. 112).

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав видаткові накладні, податкові накладні на товар - хліб кантрі лонг, посвідчення з якості виробника продукції - ТОВ «Світові хлібні традиції» (т. 1 а.с. 156 - 161).

01 червня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Автоколега» (постачальник) укладено договір №18, відповідно до якого останній зобов'язується поставити товари, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість (т. 1 а.с. 114 - 115).

На підтвердження отримання товару - хліб кантрі лонг, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, посвідчення з якості виробника продукції - ТОВ «Світові хлібні традиції» (т. 1 а.с. 166 - 171).

Також, з акту перевірки вбачається, що позивачем було включено до складу валових витрат та податкового кредиту показники по взаємовідносинам з ТОВ «Ювіна» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року.

На підтвердження отримання товару - провід цокольний у кількості 40 погонних метрів, лампи 10Вт у кількості 284 шт., позивачем надано рахунок - фактуру, видаткову накладну та податкову накладну (т. 1 а.с. 172 - 174).

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами здійснювалась в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, відповідно до пп. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Також, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань є лише наступні докази:

- по контрагенту ТОВ «Голдмар» - акт перевірки від 16.01.2012 року №10/24-404/35781243 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року;

- по контрагенту ПП «Мілльвілль» - акт перевірки від 12.07.2012 року №248/22-205/36337418 з питань дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року; висновки податкової міліції щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності;

- по контрагенту ТОВ «Автоколега» - акт перевірки від 21.12.2011 року №16816/23-07/31744874 з питань дотримання податкового законодавства за період серпня 2011 року;

- по контрагенту ТОВ «Ювіна» - акт перевірки від 07.06.2012 року №1723/22-2/36521197 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин за грудень 2011 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження укладення між позивачем та контрагентами правочинів, які вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, не надано.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, на дату підписання договорів та розрахункових документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, на думку колегії суддів, відсутність платника податків за місцем реєстрації не може свідчити про не реальність здійснення правочинів.

Колегія суддів вважає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 березня 2013 року №0001922250 та від 04 лютого 2013 року №0000702250 підлягають задоволенню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 лютого 2013 року №0000702250, від 27 березня 2013 року №0001922250 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про задоволення позову.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 04 лютого 2013 року №0000712230, яким, з урахуванням рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду скарги, позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 116382,37 грн., у тому числі за основним платежем 103565,13 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12817,24 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи позивачем було подано клопотання про уточнення позовних вимог, в яких просив суд визнати протиправним та скасувати вказане податкове повідомлення - рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем на 15732,05 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 1946,94 грн. (в частині взаємовідносин по договору №1/10 із Артистичною агенцією «Інституто Кубано де ла Мусіка» та по Договору №1 з Провінційним музичним центром імені Ігнасіо Піньоро).

Як вбачається з акту перевірки, між позивачем (замовник) та Артистична агенція «Інституто Кубано де ла Мусіка» (агенція) укладено договір надання артистичних послуг від 01.07.2010 року №1/10, відповідно до якого замовник наймає послуги агенції з пошуку, відбору по організації поїздки художнього колективу «Тріо Куба» в Україну для здійснення художніх спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо» в Києві, у період, що буде складати дванадцять календарних місяців з дати виїзду артистичної групи з Республіки Куба до України. ТОВ «У хромого пола» сплачує винагороду агенції в сумі 1080 євро кожного кварталу. Договір вступає в силу з моменту виїзду артистів з Куби.

За період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року позивач на виконання даного контракту здійснив виплату доходу нерезиденту (винагороду) в загальній сумі 8280,0 євро.

У зв'язку із наведеним, на думку органу державної податкової служби, позивач повинен був утримати та сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Також, згідно акту перевірки, позивачем (замовник) укладено договір від 24.04.2009 року №1 з Провінційним музичним центром імені Ігнасіо Піньоро (агенція), відповідно до якого останній надає послуги з пошуку, підбору та організації поїздки художнього колективу для здійснення спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо», що належить замовнику у Києві. Позивач здійснює оплату агенції в сумі 480 євро кожного місяця. Враховуючи особливості законодавства Куби, «Провінційний музичний центр» може підписувати договори про надання артистичних послуг за умови, що бенефіціаром коштів буде державна установа - «Кубинський інститут Музики».

За період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року позивачем на виконання зазначеного договору здійснено виплату доходу нерезиденту (винагороду) у розмірі 1440,0 євро (15561,32 грн.).

У зв'язку із наведеним, на думку органу державної податкової служби, позивач повинен був утримати та сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками акту перевірки в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно пункту 13.1 статті 13 зазначеного Закону будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України.

Пунктом 16.13 Закону визначено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року №28 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 квітня 2002 року за №391/6679) затверджено Порядок надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, який діяв до 11.04.2011 року та передбачав форму Звіту про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів.

Аналогічні норми також містяться в Податковому кодексі України.

Так, абзацам першим пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що розділ III «податок на прибуток підприємств» цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно пункту 160.1 статті 160 зазначеного Кодексу, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України.

Відповідно до пункту 152.8 статті 158 Кодексу відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у статті 160 цього Кодексу, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Положеннями пункту 103.9 статті 103 вказаного Кодексу в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, визначено, що особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 року №114 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 березня 2011 року за №397/19135) (дата набрання чинності 11.04.2011 року) затверджено форму Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, в якій передбачений рядок 19 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 18)».

Колегія суддів вважає, що позивач зобов'язаний був утримувати та вносити до бюджету податок на доходи нерезидентів, оскільки згідно вимог контрактів агенція окрім послуг з пошуку, підбору художнього колективу, здійснювало ще організацію поїздки цього колективу для здійснення спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо», що належить замовнику у Києві, тобто на територію України.

Тому, виплати позивача на користь агенції певних сум у розумінні положень пп. «ж» пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. «ж» пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України є доходом, що отриманий нерезидентом із джерелом їх походження з України.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції та органом державної податкової служби, позивачем не було подано звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів та не визначено в податковій декларації з податку на прибуток підприємств суми податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, за І квартал 2010 року, півріччя 2010 року, 3 квартали 2010 року, 2010 рік, І квартал 2011 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року, І квартал 2012 року.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним податкове повідомлення - рішення від 04 лютого 2013 року №0000712230.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04 лютого 2013 року №0000712230 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем на 15732,05 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 1946,94 грн. ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції в цій частині відсутні.

Щодо податкового повідомлення - рішення від16 жовтня 2012 року №0002012240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 275951,70 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, на думку органу державної податкової служби, позивач в порушення вимог пп. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, не оприбуткував кошти в касі товариства в господарських одиницях, що знаходяться за наступними адресами:

- м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 33; 03.09.2011 року на суму 7032,60 грн.;

- м. Київ, вул. Суворова, 4; 04.01.2011 року на суму 15158,97 грн.;

- м. Київ, вул. Суворова, 4; 09.08.2011 року на суму 32998,77 грн.

За зазначене порушення до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що в даному випадку відповідачем порушені строк застосування адміністративно - господарських санкцій відповідно до статті 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з наступних підстав.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Отже, положення статті 250 Господарського кодексу України не застосовуються у разі, якщо розмір і порядок застосування штрафних санкцій визначений Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотримання яких покладено на органи державної податкової служби.

Проте, Податковим кодексом України не передбачений порядок і розмір застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Такий порядок та розмір штрафних санкцій встановлений пунктом 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, яким установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Положеннями статті 85 Основного Закону України визначено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів.

Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

За таких обставин, оскільки Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України не є законами, контроль за дотримання яких покладено на органи державної податкової служби, колегія суддів вважає, що в даному видатку адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення норм з регулювання обігу готівки мало місце у січні, серпні, вересні 2011 року, податкове повідомлення - рішення, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції винесено 16 жовтня 2012 року, тобто після закінчення річного строку з моменту вчинення порушення.

Таким чином, податкове повідомлення - рішення від 16 жовтня 2012 року №0002012240 винесено відповідачем протиправно, відповідно, підлягає скасуванню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16 жовтня 2012 року №0002012240 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в частині відмови у задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 жовтня 2012 року №0002012240, від 04 лютого 2013 року №0000702250, від 27 березня 2013 року №0001922250 та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року №0002012240, від 04 лютого 2013 року №0000702250, від 27 березня 2013 року №0001922250.

В інший частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 16.09.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: А.Ю. Кучма

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Кучма А.Ю.

Федотов І.В.