Ухвала

від 08.10.2014 по справі 826/4910/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/47939/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М ., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013

у справі № 826/4910/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» (надалі - позивач, ТОВ «У Хромого Пола») до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2012 № 0002012240, від 04.02.2013 № 0000712230 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем на 15 732,05 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 1 946,94 грн., № 0000702250, від 27.03.2013 № 0001922250.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013 в частині: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 16.10.2012 № 0002012240, від 04.02.2013 № 0000702250, від 27.03.2013 № 0001922250. В інший частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012. За наслідками перевірки складено акт від 11.09.2012 № 358/22-205/33348825.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 , пп. 11.1 ст. 11 , п. 16.4 ст. 16 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток підприємства за І півріччя 2009 року - ІІ - ІV квартали 2011 року на загальну суму 653 891,00 грн.;

- пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), пп. 4.4.1, пп. 4.4.3 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 , пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 , пп. 151.1 ст. 151 , п. 44.6 ст. 44 , п. 187.8 ст. 187 , п. 190.2 ст. 190 , пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192 , п. 208.2 ст. 208 Податкового кодексу України , п. 10 Перехідних положень Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 600 086,00 грн.;

- п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України у зв'язку із неутриманням та несплатою податку з доходів нерезидента всього в сумі 103 565,00 грн., у тому числі: за І квартал 2010 року - 7 042,00 грн., півріччя 2010 року - 16 162,00 грн., 3 квартали 2010 року - 17 806,00 грн., 2010 рік - 43 331,00 грн., І квартал 2011 року - 5 122,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 12 204,00 грн., ІІ-ІІІ квартали - 29 103,00 грн., ІІ - ІV квартали 2011 року - 47 178,00 грн., І квартал 2012 року - 7 934,00 грн.;

- пп. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 , внаслідок проведення готівкових розрахунків (виплата під звіт готівкових коштів, використаних на господарські потреби) без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленого зразка, який би підтверджував сплату готівкових коштів на загальну суму 762,13 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 27.03.2013 № 0001922250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 570 064,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 432 324,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 84 740,00 грн.;

- від 04.02.2013 № 0000702250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 570 064,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 432 324,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 84 740,00 грн.;

- від 04.02.2013 № 0000712230, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 116 382,37 грн., у тому числі: за основним платежем - 103 565,13 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 817,24 грн.;

- від 16.10.2012 № 0002012240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 275 951,70 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013 № 0000712230, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 116 382,37 грн., колегія суддів погоджується із обґрунтуванням судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та Артистичною агенцією «Інституто Кубано де ла Мусіка» (агенція) укладено договір надання артистичних послуг від 01.07.2010 № 1/10, відповідно до якого замовник наймає послуги агенції з пошуку, відбору по організації поїздки художнього колективу «Тріо Куба» в Україну для здійснення художніх спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо» в Києві, у період, що буде складати дванадцять календарних місяців з дати виїзду артистичної групи з Республіки Куба до України. ТОВ «У Хромого Пола» сплачує винагороду агенції в сумі 1080 євро кожного кварталу. Договір вступає в силу з моменту виїзду артистів з Куби.

За період з 01.04.2009 по 31.03.2012 позивач на виконання даного контракту здійснив виплату доходу нерезиденту (винагороду) в загальній сумі 8 280,0 євро.

Згідно акта перевірки позивачем (замовником) укладено договір від 24.04.2009 № 1 з Провінційним музичним центром імені Ігнасіо Піньоро (агенція), відповідно до якого останній надає послуги з пошуку, підбору та організації поїздки художнього колективу для здійснення спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо», що належить замовнику у Києві. Позивач здійснює оплату агенції в сумі 480 євро кожного місяця. Враховуючи особливості законодавства Куби, «Провінційний музичний центр» може підписувати договори про надання артистичних послуг за умови, що бенефіціаром коштів буде державна установа - «Кубинський інститут Музики».

За період з 01.04.2009 по 31.03.2012 позивачем на виконання зазначеного договору здійснено виплату доходу нерезиденту (винагороду) у розмірі 1 440,0 євро (15561,32 грн.).

У зв'язку із наведеним, податковий орган вважає, що позивач повинен був утримати та сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками акта перевірки та судів попередніх інстанцій в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно п. 13.1 ст. 13 зазначеного Закону будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України.

Пунктом 16.13 Закону визначено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у статті 13 цього Закону , несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 16.01.1998 № 28 затверджено Порядок надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, який діяв до 11.04.2011 та передбачав форму Звіту про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів.

Аналогічні норми також містяться в Податковому кодексі України .

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно п. 160.1 ст. 160 зазначеного Кодексу будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України.

Відповідно до п. 152.8 ст. 158 Кодексу відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у статті 160 цього Кодексу , несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Положеннями п. 103.9 ст. 103 вказаного Кодексу в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, визначено, що особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 № 114 (дата набрання чинності - 11.04.2011) затверджено форму Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, в якій передбачено рядок 19 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 18)».

Колегія суддів погоджується із висновком про те, що позивач зобов'язаний був утримувати та вносити до бюджету податок на доходи нерезидентів, оскільки згідно вимог контрактів агенція окрім послуг з пошуку, підбору художнього колективу, здійснювала ще організацію поїздки цього колективу для здійснення спектаклів наживо у ресторані «Бодегіта дель Медіо», що належить замовнику у Києві, тобто на територію України.

Тому, виплати позивача на користь агенції певних сум у розумінні положень пп. «ж» п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. «ж» п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України є доходом, що отриманий нерезидентом із джерелом його походження з України.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не було подано звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів та не визначено в податковій декларації з податку на прибуток підприємств суми податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, за вказаний період.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013 № 0000712230 та законною відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 № 0001922250 та від 04.02.2013 № 0000702250, колегія суддів вважає позицію суду апеляційної інстанції такою, що ґрунтується на нормах законодавства, з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки, суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств були нараховані у зв'язку із встановленням фактів включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Євроспорт», ПП «Голдмар», ПП «Мілльвілль», ТОВ «Автоколега», ТОВ «Ювіна».

В обґрунтування зазначених податкових повідомлень-рішень орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із вказаними контрагентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Євроспорт» (виконавець) укладено договір від 22.03.2007, відповідно до якого останній приймає на себе обов'язок надати консалтингові послуги замовнику. Пунктом 2 договору визначено місце проведення - м. Київ, кафе, ресторани та інші торгові точки замовника; строк проведення 2007-2008 роки; тривалість - на вимогу замовника.

Додатковою угодою від 31.12.2008 № 1 продовжено строк проведення з 2007 року до 2012 року.

На підтвердження виконання договору позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні. Послуги ТОВ «Євроспорт» були пов'язані із ведення ресторанного бізнесу та полягали у наданні консультацій щодо рекламування, просування ресторану на ринку м. Києва, складання меню та управління персоналом у ресторані, що підтверджується також претензією позивача по якості послуг по договору від 22.03.2007.

На думку представників відповідача, господарські операції позивача з ТОВ «Голдмар», ПП «Мілльвілль», ТОВ «Автоколега» та «Ювіна» не мають реального характеру, оскільки у останніх недостатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Голдмар» (постачальник) укладено договір поставки від 16.01.2009 № 1601/09, відповідно до якого останній зобов'язується постачати певний товар (овочево-фруктова група) покупцю. На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні.

01.08.2011 між позивачем (покупець) та ПП «Саварі Еккаунтінг» (постачальник) укладено договір № 4/7, відповідно до якого останній зобов'язується постачати товари, відповідно до поданих покупцем замовлень. Згідно листа ПП «Саварі Еккаунтінг», останнє з 23.02.2012 змінило назву на ПП «Мілльвілль».

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав видаткові накладні, податкові накладні на товар - хліб кантрі лонг, посвідчення з якості виробника продукції - ТОВ «Світові хлібні традиції».

01.06.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Автоколега» (постачальник) укладено договір № 18, відповідно до якого останній зобов'язується поставити товари, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість. На підтвердження отримання товару - хліб кантрі лонг, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, посвідчення з якості виробника продукції - ТОВ «Світові хлібні традиції».

Також, з акта перевірки вбачається, що позивачем було включено до складу валових витрат та податкового кредиту показники по взаємовідносинах з ТОВ «Ювіна» за період з 01.12.2011 по 31.12.2011. На підтвердження отримання товару - проводу цокольного у кількості 40 погонних метрів, лампи 10Вт у кількості 284 шт., позивачем надано рахунок-фактуру, видаткову накладну та податкову накладну.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, відповідно до пп. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями .

Також, згідно пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи досліджені первинні документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач правильно сформував валові витрати та податковий кредит за результатом проведення господарських операцій із зазначеними контрагентами в межах господарської діяльності з дотриманням вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Висновки актів податкових перевірок контрагентів про відсутність у них можливості здійснювати господарську діяльність, неможливість проведення зустрічних звірок, висновки податкової міліції щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки наведені обставини не можуть вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди позивачем.

На дату підписання договорів та розрахункових документів юридичні особи контрагентів позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача та суду першої інстанції на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ТОВ «У Хромого Пола» та названим суб'єктами господарювання договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Таким чином, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 № 0001922250 та від 04.02.2013 № 0000702250 підлягають задоволенню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від16.10.2012 № 0002012240, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 275 951,70 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки, позивач в порушення вимог пп. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 , не оприбуткував кошти в касі товариства в господарських одиницях, що знаходяться за наступними адресами:

- м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 33 (03.09.2011 на суму 7 032,60 грн.);

- м. Київ, вул. Суворова, 4 (04.01.2011 на суму 15 158,97 грн.);

- м. Київ, вул. Суворова, 4 (09.08.2011 на суму 32 998,77 грн.).

За вказане порушення до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» .

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Водночас, Податковим кодексом України не передбачено порядок і розмір застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Такий порядок та розмір штрафних санкцій визначено нормами п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» , яким встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Положеннями ст. 85 Основного Закону України визначено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів.

Оскільки Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління Національного банку України, не є законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що в даному видатку адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання, як-то передбачено ст. 250 Господарського кодексу України, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення норм з регулювання обігу готівки мало місце у січні, серпні, вересні 2011 року, а податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції, винесено 16.10.2012, тобто після закінчення річного строку з моменту вчинення порушення.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 № 0002012240 винесено відповідачем протиправно, відтак, підлягає скасуванню.

Наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 10.09.2013 та скасуванні рішення суду першої інстанції в частині, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 826/4910/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна