Постанова

від 20.09.2013 по справі 820/7488/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 вересня 2013 р. № 820/7488/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватної фірми "САС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватна фірма "САС" звернулась до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 13.05.2013 року №0001632210, №0001642210 та від 27.05.2013 року №0001812210, №0001822210, прийняті відносно неї.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірок податковим органом та при оформленні їх результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки актів перевірок базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Малахова Ю.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Журавльова А.І. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаних перевірок та складанню актів перевірок фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, оскільки у складених за результатами перевірок актах були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до приписів ПКУ позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим в задоволені позову просить відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена позапланова виїзна документальна перевірка приватної фірми "САС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та їх реальності та повноти відображення в обліку з ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" за серпень, жовтень та листопад 2012 року, за результатами якої 22.04.2013 року було складено акт перевірки № 1606/2210/31343008, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.8, п.п. 138.1.1 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого ПФ "САС" занижено податок на прибуток у сумі 126700 грн.;

- ст. 185, ст. 189, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого приватною фірмою "САС" занижено суми ПДВ на 120666 грн.

Також, уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка приватної фірми "САС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та їх реальності та повноти відображення в обліку з ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" за липень та вересень 2012 року, за результатами якої 18.05.2013 року було складено акт перевірки № 1911/2210/31343008, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1, пп. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого приватною фірмою "САС" занижено податок на прибуток всього у сумі 114135 грн.;

- ст. 185, ст. 189, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого приватною фірмою "САС" занижено суми ПДВ на 108699 грн.

За наслідками вказаних перевірок ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.05.2013 року №0001632210, №0001642210 та від 27.05.2013 року №0001812210, №0001822210, згідно до яких позивачеві були донараховані грошові зобов'язання, а саме:

- за рішенням №0001642210 - 150832,50 грн.,

- за рішенням №0001632210 - 158375,00 грн.,

- за рішенням №0001812210 - 171202,50 грн.,

- за рішенням - №0001822210 - 163048,50 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, у вищевказаних актах перевірок відповідач посилається на те, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат суми по взаємовідносинам з ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" в періодах, що перевірялися.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача, є відсутність факту реального вчинення ним господарських операцій з його контрагентом, що базується на акті про неможливість проведення зустрічної звірки ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.11.2012 року, складеного ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13.03.2013 року № 236/22-6/31149933, висновки якого були наступні: встановлена відсутність об'єкта оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. ст. 185, 198 ПКУ, податкові зобов'язання, сформовані ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ", підлягають зменшенню до 0 та податковий кредит підлягає зменшенню до 0.

Вищенаведені відповідачем обставини, на думку суду є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як свідчать докази справи, вищезазначеним контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу. В даному випадку відповідною стороною не надано доказів, що позивач і його контрагенти, як суб'єкти господарювання, не є платниками ПДВ.

Також, при судовому розгляді встановлено, що господарські відносини між позивачем та ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" носили правовий характер, укладені між ними правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які відносяться до бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Суд звертає увагу, що зазначені документи бухгалтерської та податкової звітності позивачем були надані під час зазначених перевірок в повному обсязі, належна оцінка яким відповідачем не була надана.

А від так, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акт, складений стосовно ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ", не може бути взяте судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено право податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання брати за основу акти перевірок інших суб'єктів господарювання, як підставу для висновку для порушення ним приписів податкового законодавства.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позиція відповідача щодо наявності ознак фіктивності в діяльності ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ" як висновок, що його податкові зобов'язання не мають реального товарного характеру, а тому є підставою для визнання правочинів, вчинених з його контрагентами, нікчемними, неспроможна, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та ПФ "АГРОІНДУСТРІЯ", визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні актів зазначених вище перевірок та прийнятті на їх підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентом - з другої сторони, недійсними.

Щодо порушень позивачем вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що, на думку податкового органу, призвело до заниження товариством податку на прибуток на суму 126700 грн. за серпень, жовтень, листопад 2012 року та на 114135 грн. за липень, вересень 2012 року, то суд також вважає їх незаконними, оскільки вони спростовуються вищевикладеними обставинами.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є протиправними, що дає суду підстави для їх скасування.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 13.05.2013 року № 0001632210, № 0001642210 та від 27.05.2013 року №0001812210, № 0001822210, прийняті відносно приватної фірми "САС".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь приватної фірми "САС" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 6, кв. 45, код ЄДРПОУ: 31343008) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.09.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.