Ухвала

від 18.09.2013 по справі 2а-4239/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К-41755/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року

у справі № 2а-4239/10/1670

за позовом ОСОБА_1

до 1. Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

2. Управління Державного казначейства України у місті Кременчуці

3. Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області

про стягнення суми сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафу за несвоєчасне її повернення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач-1), Управління Державного казначейства України у місті Кременчуці (далі - відповідач-2), Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області (далі - відповідач-3) про стягнення з місцевого бюджету міста Кременчука суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1388,73 грн.; стягнення з Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області суми штрафу у розмірі 1388,73 грн. за неповернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з місцевого бюджету міста Кременчука на користь ОСОБА_1 суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1388,73 грн. Стягнуто з Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області на користь ОСОБА_1 штраф у розмірі 1388,73 грн. за неповернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ОСОБА_1 подав до податкового органу декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2009 року, в якій задекларував оподатковуваний дохід, обчислений з урахуванням податкового кредиту, до якого включив частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплаченої протягом звітного податкового року, у розмірі 9258,21 грн., документи, що підтверджують суму податкового кредиту, а також розрахунок податку, що підлягає поверненню.

Листом за № 3498/Л/17-015 від 21 квітня 2010 року Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області відмовила ОСОБА_1 у поверненні податкового кредиту щодо частини суми процентів, сплачених за іпотечним кредитом, оскільки відповідно до інформації, наданої адресно-довідковим сектором МУ ГУ МВС України в Полтавській області громадянин ОСОБА_1 станом на 14 квітня 2010 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, тоді як предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право позивача на включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним кредитом не залежить від місця реєстрації платника податку, з урахуванням того, що квартира, яка була предметом іпотечного кредитування, є основним місцем проживання позивача. Також суд виходив з того, що в силу положень підпунктів 20.4.2, 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати сплачується штраф у розмірі 100 відсотків від такої суми.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 1.16 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема, частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.

Наведена норма кореспондується із положеннями абзацу 1 пункту 10.1. статті 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно із яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При цьому, абзацом 3 пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.

Зважаючи на достовірно встановлену судами обставину щодо визначення позивачем придбаної двокімнатної квартири, яка була предметом іпотечного кредитування, як основного місця його проживання, про що свідчать встановлені обставини щодо фактичного проживання позивачем у придбаній квартирі, висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права віднести до складу податкового кредиту за 2009 рік, фактично сплачених протягом такого звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом, є правомірними.

Відсутність реєстрації місця проживання за адресою, за якою знаходиться квартира, що була предметом іпотечного кредитування, станом на звітний податковий період, за який подана декларація із задекларованим податковим кредитом, не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує право на податковий кредит з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою як визначення платником податку житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, вільний вибір місця проживання громадян України на території України не пов'язаний з обов'язковою умовою реєстрації в цьому місці проживання, тому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, відмова органу державної податкової служби у поверненні позивачу податкового кредиту щодо частини суми процентів, сплачених ним за іпотечним кредитом, є неправомірною, що, в свою чергу, призвело до неперерахування на користь позивача 1388,73 грн. суми надміру сплаченого податку.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 20.4.1 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір.

За приписами підпункту 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати сплачується штраф у розмірі 100 відсотків від такої суми. Нарахування такого штрафу самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом «а» підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про необхідність стягнення з органу державної податкової служби на підставі підпунктів 20.4.2, 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на користь позивача штрафу у розмірі 100 відсотків надміру сплаченого податку за несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна