Постанова

від 18.09.2013 по справі 823/1578/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1578/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А, Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКС» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «ТЕКС» звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Черкасах Черкаської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.02.2013 року № 0000812301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 345 334,00 грн. ( тому числі, штрафна санкція - 1,00 грн.).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «ТЕКС» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірного рішення податкової інспекції, а тому відмовив в його скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань проведення господарських взаємовідносин з ТОВ «Сучасні Системи» за період з 01.06.2011 року до 30.06.2011 року.

За результатами вказаної перевірки складений акт від 19.11.2012 року № 322/22-11/31432904, яким встановлено порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач занизив податок на додану вартість за червень 2011 року на суму 345 333,00 грн.

Дані обставини слугували причиною для прийняття податкового повідомлення-рішення від 29.11.2012 року № 0005642301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість в сумі 518 000,00 грн. (345 333,00 грн. - основна сума боргу та 172 667,00 грн. - штрафні санкції). За наслідками адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів вказане рішення було скасовано та прийнято нове спірне податкове повідомлення-рішення від 06.02.2013 року № 0000812301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 345 334,00 грн. (у т.ч. штрафна санкція - 1,00 грн.).

05.05.2011 року між ТОВ «ТЕКС» (замовник) та «ТОВ «Сучасні системи» (виконавець) було укладено договір підряду № 1105/1-юр, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи на визначених замовником об'єктах.

На підтвердження фактичного виконання договору ТОВ «ТЕКС» надано акти приймання виконаних робіт типової форми № КБ-3, податкову накладну від 30.06.2011 року № 3002.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що основними видами діяльності позивача є: загальне будівництво будівель, електромонтажні роботи, будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та електропостачання, монтаж систем, опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, діяльність у сфері інжинірингу, що свідчить про те, що передбачені договором роботи є основним видом діяльності саме позивача.

В даному випадку Черкаським окружним адміністративним судом не враховано ту обставину, що з боку ТОВ «ТЕКС» було залучено ТОВ «Сучасні системи», як спеціалізовану субпідрядну організацію. Залучення такої організації обумовлено необхідністю вчасно та в повному обсязі виконати зобов'язання ТОВ «ТЕКС» перед своїми замовниками, що неможливо було виконати виключно власними ресурсами.

Що стосується посилань суду першої інстанції на те, що договір №1105/1-юр є підрядним і довідки форми КБ-2в та КБ-3 складені на договір підряду, а у графа «субпідрядник» не заповнена. Водночас зазначено, що вищевказані роботи проводились на об'єктах третіх осіб для виконання зобов'язань позивача як підрядника із замовниками за наступними договорами підряду».

В даному випадку апеляційна інстанція погоджується з доводами апелянта, що договір підряду №1105/1-юр, укладений між ТОВ «ТЕКС» та ТОВ Сучасні системи» є двостороннім (відповідно до ч. 3 ст.626 ЦК України), а тому як сам договір, так і додатки до нього підписуються лише сторонами цього договору.

Примірні форми: № КБ-2в (акт приймання виконаних будівельних робіт) та № КБ-3 (довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), затверджені наказом - Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 4 грудня 2009 року за № 554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві». В даних примірних формах обов'язково зазначається графа «субпідрядник», проте заповнюється і підписується лише за наявності такої сторони в договорі.

Відповідно до п.2 ст. 319 Господарського кодексу України, підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

За п. 5.1.2. договорів підряду ТОВ «ТЕКС» з його замовниками, підрядник зобов'язаний в разі необхідності укладати договори субпідряду зі спеціалізованими організаціями, що залучаються для виконання робіт за цим договором, і забезпечувати контроль за ходом робіт, що виконуються ними.

З приводу ненадання позивачем для перевірки графіків виконання робіт, доказів ознайомлення робітників ТОВ «Інформаційні системи» з правилами охорони праці, доказів призначення відповідальної особи за дотримання правил безпеки робітниками», колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що вказані відомості мають знаходитись на підприємстві ТОВ «Сучасні системи», а строк обов'язкового зберігання таких відомостей обмежений діючим законодавством.

Так, відповідно до Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Комітетом по нагляду за охороною праці за № 4 від 09.01.1998 року, - наряди, роботи за якими закінчені повністю, зберігаються протягом 30-ти діб (п. 3.3.11). Форма журналу обліку робіт за нарядами і розпорядженнями наведена у додатку 5. В кожному електрогосподарстві підприємства роботи за нарядами і розпорядженнями слід обліковувати в призначеному для цього журналі обліку робіт за нарядами і розпорядженнями, за рекомендованою в додатку 5 формою. В журналі у відповідних графах реєструється первинний допуск до роботи за нарядами і повне її закінчення, допуск до роботи згідно з розпорядженням та її закінчення (за винятком робіт згідно з розпорядженнями, які виконуються найбільш оперативними працівниками або під їхнім наглядом, запис про які робиться тільки в оперативному журналі). Крім того, первинні і щоденні допуски до робіт за нарядами оформляються записами в журналі; в цьому разі зазначається тільки номер наряду і робоче місце. Відповідальність за ведення і цілісність журналу покладається на особу, відповідальну за електрогосподарство. Журнал має бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою. Термін його зберігання після останнього запису - 6 місяців.

Відповідно до вищезазначених Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів (п. 6.10.4.), - відряджені особи під час першого прибуття на місце відрядження проходять інструктаж з електробезпеки з урахуванням особливостей електроустановок, в яких їм доведеться працювати, а особи, на котрих покладаються обов'язки видавання нарядів, керівників робіт, наглядачів, проходять інструктаж і по схемах електропостачання цих установок. Інструктаж оформляється записом в журналі інструктажу з підписами осіб, що інструктуються, і особи, що проводить інструктаж.

Проте, відповідно до вказаних правил (п. 1.1.1.), - вимоги цих Правил поширюються на працівників, що обслуговують діючі електроустановки споживачів напругою до 220 кВ включно і є обов'язковими для всіх споживачів та виробників електроенергії, незалежно від їх відомчої належності і форм власності на засоби виробництва.

Також, згідно з п.1.2 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, електроустановка - це установка, в якій виробляється, перетворюється, передається, розподіляється, споживається електрична енергія.

Електроустановка діюча - електроустановка або її дільниця, які перебувають під напругою або на які напруга може бути подана вмиканням комутаційних апаратів, а також ПЛ (Повітряна лінія електропередавання), що розміщена в зоні дії наведеної напруги або має перетинання з діючою ПЛ.

Роботи, які згідно договору підряду № 1105/1-юр, виконували ТОВ «Сучасні системи», відносяться до робіт щодо монтажу електроустановок і електрообладнання без напруги живлення, тобто не відносно діючої електроустановки.

Згідно до положень Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1631 (діяла на момент виконання робіт), дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки видається на виконання робіт у діючих електроустановках, а тому для виконання монтажних робіт, які здійснювали ТОВ «Сучасні системи» достатньо було мати ліцензію.

На спростування доводів Черкаського окружного адміністративного суду про наявність відносно службових осіб ТОВ «ТЕКС» відкритого кримінального провадження № 32013250000000019 (внесено до ЄРДР 10.01.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 ч. 1 КК України), апеляційна інстанція зазначає наступне.

10 червня 2013 року старшим слідчим з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області було винесено про закриття кримінального провадження, відповідно до якої було встановлено: «...Під час досудового слідства з 7 травня по 23 травня 2013 року було оглянуто об'єми виконання електромонтажних та пусконалагоджувальних робіт, які виконали ТОВ «Сучасні системи». Під час огляду даних робіт встановлено, що вони виконані в повному обсязі, про що складені із замовниками даних робіт акти прийому-передачі виконаних робіт та акти огляду прихованих робіт. Отже усі витрати ТОВ «Текс» з оплати вартості придбаного товару та послуг були об'єктивно необхідні підприємству для забезпечення власної господарської діяльності, а всі витрати, підтверджені первинними бухгалтерськими документами...». Колегія суддів не може не прийняти до уваги дану постанову, оскільки остання являється належним доказом, необхідним для правильного та об'єктивного розгляду справи, адже, в результаті слідчим було постановлено закрити кримінальне провадження № 3201325000000019 від 10.01.2013 року стосовно службових осіб ТОВ «Текс» за ст. 212 ч. 1 КК України, у зв'язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

На час укладання та виконання договору підряду ТОВ «Сучасні системи» були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видана податкова накладна, на основі якої сформовано податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Колегія суддів також знаходить правомірними доводи апелянта, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Крім того, в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сучасні системи» від 26.01.2012 № 263/23-6/37240896, взятого в обґрунтування необхідності відмови в позові, не має жодного слова про господарські відносини ТОВ «Сучасні системи» з ТОВ «ТЕКС». Основним об'єктом дослідження даного акту є начебто безтоварність господарських відносини ТОВ «Сучасні системи» з його контрагентом-постачальником ТОВ «ДЛЛ ТОП КОНСАЛТІНГ».

Суд першої інстанції встановив, що електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи, відповідно до договору підряду №1105/1-юр (п.2.2 договору) виконувалися з матеріалів замовника, тобто ТОВ «ТЕКС», підтвердженням чого є акти приймання-передачі матеріалів, що спростовує висновок Черкаського окружного адміністративного суду про нереальність та безтоварність господарських взаємовідносини ТОВ «ТЕКС» та ТОВ «Сучасні системи».

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Черкаським окружним адміністративним судом зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКС» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби від 06.02.2013 року № 0000812301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.