Рішення

від 23.09.2013 по справі 905/4349/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.09.2013 Справа № 905/4349/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «ПФ «Крот», м. Донецьк

до відповідача1: комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління», м. Донецьк

до відповідача2: Донецької міської ради, м.Донецьк

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

про визнання договору оренди продовженим, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні приміщенням

Представники сторін:

Від позивача: Прасол І.А.

Від відповідача1: Собкін О.О.

Від відповідача2: Степанов К.С.

Від третьої особи: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФ «Крот» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління», Донецької міської ради про визнання договору оренди нерухомого майна №1 від 19.04.2002р. продовженим на строк до 19.04.2022р., зобов'язання відповідачів не чинити жодних перешкод щодо користування позивачем орендованим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність заяв сторін договору про припинення або зміну договору оренди нерухомого майна №1 від 19.04.2002р., у зв'язку з чим просить визнати цей договір продовженим на строк до 19.04.2022р. та зобов'язати відповідачів не чинити жодних перешкод щодо користування позивачем орендованим приміщенням на період дії договору оренди.

Разом із позовною заявою позивачем було надано заяву про забезпечення позову шляхом заборони комунальну підприємству «Шляхове ремонтно-будівельне управління», Донецької міської ради, виконавчому комітету Донецької міської ради, Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради, Донецькому міському голові вчиняти будь-які дії з розпорядження орендованим приміщенням, а саме передавати це приміщення або його частини в оренду будь-якій особі, приймати відповідні акти, укладати з будь-якою особою договори оренди, договори користування на інших підставах, вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження цього приміщення або його частин у будь-якій спосіб, в тому числі включати до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, яку судом розглянуто на відхилено як безпідставну.

Ухвалою від 16.07.2013р. суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

З наданого відповідачем 1 відзиву вбачається, що він проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки вважає, що договір від 19.04.2002р. не є продовженим до 2022р. та припинив свою дію у зв'язку зі спливом його строку 19.04.2012р. у зв'язку з направленням на адресу позивача листа №01/02-500 від 15.02.2012р. про закінчення строку дії договору, та що він не чинить будь-яких перешкод у користуванні орендованим майном.

Відповідачем 2 був наданий відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що він проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки вважає, що договір оренди нерухомого майна №1 припинився 19.04.2012р., тому має повне право на розпорядження спірним майном, зокрема, шляхом оголошення конкурсу на право оренди.

Позивач надав письмові пояснення, у яких зазначив, що в листі відповідача 1 №01/02-500 від 15.02.2012р. не міститься заперечень щодо продовження дії договору, та що відповідачі перешкоджають позивачу користуватися орендованим приміщенням шляхом невиставлення рахунків на оплату вартості оренди, неприймання оплати орендних платежів та виставлення орендованого майна на конкурс.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Відповідачі в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували.

Третя особа правом на участь у судовому засіданні не скористалася, причину неявки не повідомила, витребуваних судом документів не надала. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Розпорядженням від 19.08.2013р. справу було передано судді О.В. Черновій у зв'язку з перебуванням судді Р.М. Колесника у відпустці.

Розпорядженням від 03.09.2013р. справу було передано судді Р.М. Колесника у зв'язку із його виходом з відпустки.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

19.04.2002р. позивачем (орендарем) та відповідачем 1 (орендодавцем) укладено договір оренди нерухомого майна №1, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення підземного переходу (далі - майно) на схрещенні АДРЕСА_1 площею 851 кв.м.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (п.2.1 договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 19.04.2002р., підписаним та скріпленим печатками сторін.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишаться держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.3 договору).

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п.п. 2.4, 2.5 договору).

Розділом 4 договору передбачені обов'язки орендаря.

У разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 4.5 договору).

Цей договір укладено строком на десять років, він діє з 19.04.2002р. до 19.04.2012р. (п. 9.1 договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 9.6 договору).

15.02.2012р. відповідач 1 звернувся до позивача із листом №01/02-500, де наголошував на необхідності позивача звернутися до власника майна для отримання відповідного розпорядження Донецького міського голови з метою укладання договору оренди на новий строк з 19.04.2012р. Факт отримання зазначеного листа директором позивача підтверджується відміткою та копії зазначеного листа та не заперечувалося ним в перебігу розгляду справи.

Листом №1004-1 від 10.04.2012р. позивач звернувся до голови Донецької міської ради, у якому просив розглянути питання щодо продовження строк дії договору оренди № 1 від 19.04.2002р. на новий термін. В судовому засідання представник позивача повідомив, що розцінює зазначений лист саме як пропозицію про укладення договору на новий строк, що зафіксовано в протоколі судового засідання від 23.09.2013 року.

На звернення позивача в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідачем 1 було надано відповідь №01/02-1415 від 29.04.2013р., де зазначено, що договори оренди між відповідачем 1 та будь-яким суб'єктом підприємницької діяльності відсутні та фактичним користувачем підземного переходу, розташованого на перехресті АДРЕСА_1, є позивач.

Протоколом комісії з конкурсного відбору суб'єктів оренди комунальної власності від 29.10.2012р. затверджено перелік об'єктів, які виставляються на конкурс, до якого входило в тому числі майно, що є предметом договору оренди №1 від 19.04.2002р., та умови проведення конкурсу.

Позивач звертався із заявою від 20.11.2012р. про участь у зазначеному конкурсі у якості претендента на право оренди на загальних підставах.

За результатами конкурсу право на укладання договору оренди нежитлового приміщення комунальної форми власності загальною площею 424,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 визнано за третьою особою, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що відображено у протоколі засідання комісії з передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться у власності територіальної громади м. Донецька від 30.11.2012р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Перевіряючи правильність обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права.

Обставини справи встановлені судом дають підстави дійти висновку про наявність між сторонами спору стосовно визнання договору оренди № 1 від 19.04.2002 року продовженим, про що зокрема свідчить зміст листа відповідача 1 від 29.04.2013 року №01/02- 1415.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже позивач, правомірно звернувся із позовом про захист своїх оспорюваних прав щодо користування орендованим майном шляхом подання позову про визнання договору оренди № 1 від 19.04.2002 року продовженим на новий строк на тих же умовах, що одночасно створює для суду передумови для вирішення такого спору по суті.

Надаючи доводам, наведеним сторонами, належну юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, головною передумовою продовження строку дії договору оренди може бути фактичне продовження користування орендарем орендованим майном за умови відсутності проти цього заперечень наймодавця чи заяв від будь-якої сторони про зміну або припинення договору.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на той факт, що за умовами договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору він вважається продовженим на той же строк і на тих же самих умовах (п. 9.6. договору) та ще до закінчення строку дії договору він звернувся до Донецького міського голови із листом від 10.04.2012 року № 1004-1, де виклав прохання продовжити договір оренди на новий строк.

Відповідачі проти задоволення позову заперечують з підстав припинення строку його дії та не визнають продовження терміну дії договору на новий строк оскільки листом від 15.02.2012 року відповідач 1, як орендодавець, заперечував проти продовження договору на умовах договору від 19.04.2002 року та вимагав попереднього узгодження укладання договору на новий строк із Донецьким міським головою.

З наведеного вище вбачається, що обидві сторони договору оренди від 19.04.2002 року до спливу строку дії договору ініціювали зміну умов договору, а саме укладання договору на новий строк, що кваліфікується судом як заява сторін про зміну умов договору у контексті ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, як обставина із якою закон пов'язує втрату підстав вважати договір таким, що продовжений на новий строк на тих же умовах.

Згідно п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Лист відповідача 1 від 15.02.2012 року сприймається судом у якості належного та допустимого доказу того, що позивач, як орендодавець за договором заперечує проти продовження договору на умовах договору від 19.04.2002 року та вимагає попереднього узгодження укладання договору на новий строк із Донецьким міським головою, що, з огляду на зміст ст. 764 Цивільного кодексу України, яка не конкретизує заперечення якого змісту впливають на оцінку розглядуваних правовідносин, як такі, що продовжені, оцінюється судом саме як доказ висловлення позивачем заперечень проти продовження користування відповідачем майном на умовах попереднього договору після спливу строку його дії.

Наведене зумовлює висновки суду про те, що з огляду на вчинені сторонами договору дії відбулося припинення договору оренди від 19.04.2002 року у зв'язку з закінченням строку на який він укладався, тобто з 19.04.2012 року.

Припинення договору у строк, визначений договором, певною мірою доводиться і наступними діями сторін, зокрема, оголошенням конкурсу на право оренди частини приміщення, що було предметом договору оренди від 19.04.2002 року та поданням позивачем заявки на участь у цьому конкурсі, як претендента на право оренди на загальних умовах, що в сукупності дає суду підстави дійти висновку про сприйняття сторонами припиненими орендних правовідносин за договором оренди від 19.04.2002 року. При цьому, в період з моменту спливу строку дії договору позивач припинив здійснювати перерахування орендної плати за користування орендованим майном, що також може свідчити на користь наведеної вище позиції суду.

Дослідивши усі обставини справи у їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору № 1 від 19.04.2002 року оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, а саме приміщення підземного переходу на АДРЕСА_2, площею 851 кв.м., укладений позивачем із відповідачем 1, продовженим на строк до 19.04.2022 року на тих самих умовах, задоволенню не підлягають.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача, наведеним в обґрунтування позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні орендованим приміщенням, то суд приходить до висновку про їх безпідставність з огляду на недоведеність як з точки зору наявності самого факту існування перешкод, так і з точки зору наявності у позивача, з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання договору оренди продовженим, суб'єктивного права на користування орендованим майном. Тобто, враховуючи похідний характер цих позовних вимог по відношенню до вимог про визнання договору оренди продовженим та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні цих вимог не підлягають задоволенню і вимоги про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні орендованим майном.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведені положення закону у сукупності із встановленими судом обставинами дають суду підстави дійти висновків про безпідставність заявлених позовних вимог позивача.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони комунальну підприємству «Шляхове ремонтно-будівельне управління», Донецької міської ради, виконавчому комітету Донецької міської ради, Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради, Донецькому міському голові вчиняти будь-які дії з розпорядження орендованим приміщенням, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

При вивченні позову та наданих до нього документів, суд дійшов висновку, що загроза того, що невжиття заходів до забезпечення позову може дійсно утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду відсутня, крім того, враховуючи відмову у задоволенні позову, у задоволені зазначеної заяви також було відмовлено.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України покладаються на позивача, та у зв'язку з тим, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру, стягненню на користь державного бюджету підлягає сума судового збору за розгляд іншої позовної вимоги немайнового характеру у розмірі 1147,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 66, 67, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ПФ «Крот» до комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління», Донецької міської ради - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПФ «Крот» (АДРЕСА_2, код 31771273) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 1147,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 25.09.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник