Рішення

від 23.09.2013 по справі 139/809/13-ц

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/809/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2013 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.

при секретарі Хонькович Л.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Михайлюка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_3 до Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу про розірвання договору купівлі-продажу та повернення коштів, -

в с т а н о в и в:

24 квітня 2012 року ОСОБА_3 вніс в касу Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу як передоплату 8 тисяч гривень за цеглу керамічну в кількості 10 тисяч штук. З моменту передоплати позивачу не надано можливості отримати придбаний товар, а також не повертаються кошти. На даний час придбання зазначеної продукції для позивача є неактуальним, а тому він за захистом своїх прав та інтересів з позовом про розірвання договору купівлі-продажу та повернення коштів 01 серпня 2012 року звернувся до суду. 19 серпня 2013 року позивач подав уточнену позовну вимогу (а.с. 14), зокрема, просив строк позовної давності рахувати з моменту дати останнього визнання відповідачем боргу - 31 березня 2013 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала та суду пояснила: 24.04.2012 року ОСОБА_3 вніс в касу цегельного заводу як передоплату 8 тисяч гривень за цеглу керамічну в кількості 10 тисяч штук. Його відразу попередили, що цеглу можна буде забрати влітку-восени 2012 року. Кілька разів ОСОБА_3 звертався на цегельний завод за отриманням цегли, однак тодішній головний бухгалтер ОСОБА_4 лише робила відмітки на накладній про неможливість отримати товар. До певного часу керівництво заводу визнавало борг, але з червня цього року новий власник заявив, що не буде повертати борги свого попередника. На даний час придбання зазначеної продукції для ОСОБА_3 є неактуальним, а тому 08.07.2013 року він направив на адресу відповідача письмову заяву про повернення боргу у тижневий строк, але будь-якого реагування не отримав. Просить стягнути із цегельного заводу на користь ОСОБА_3 суму передоплати.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив: У квітні 2013 року чотири засновника, в тому числі і він, придбали у приватну власність Мурованокуриловецький міжгосподарський цегельний завод. По бухгалтерських документах не вбачається, що попередній власник мав борг в сумі 8 тисяч гривень перед ОСОБА_3, а, навпаки, з книги обліку відвантаженої готової продукції слідує, що ОСОБА_3 20.06.2012 року отримав 10 тисяч штук цегли на суму 8 тисяч гривень. Крім того, наявні у позивача квитанція до прибуткового касового ордера та накладна не відповідають оригіналам, що містяться у бухгалтерських документах підприємства.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи, докази, подані сторонами в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного:

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, і має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.ч. 1-3 ст. 509 ЦК України).

Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Погоджена дія двох сторін - двосторонній правочин (ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч.ч. 1 і 3 ст. 626 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України (частини 1 і 2), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Стаття 208 ЦК України (п. 2) зобов'язує правочини між фізичною та юридичною особою вчиняти лише у письмовій формі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та Мурованокуриловецький міжгосподарський цегельний завод перебувають у договірних правовідносинах на підставі письмового договору, що стверджується прибутковим касовим ордером № 5 від 24 квітня 2012 року (а.с. 79, 44) та накладною № 8 від 24 квітня 2012 року (а.с. 45, 80). На виконання умов договору, ОСОБА_3 вніс в касу цегельного заводу як передоплату 8 тисяч гривень за цеглу керамічну в кількості 10 тисяч штук.

Такі факти ніким не оспорюються, а також стверджуються поясненнями представника позивача в суді та допитаної судом як свідка колишнього головного бухгалтера заводу ОСОБА_4, записами в накладній «попередня оплата».

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що станом на квітень 2012 року вона працювала головним бухгалтером Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу. ОСОБА_3 домовився із керівництвом заводу придбати влітку-восени 2012 року 10 тисяч штук цегли за 8 тисяч гривень. 24.04.2012 року ОСОБА_3 вніс в касу заводу кошти, однак цеглу йому так і не відпустили. На усні звернення ОСОБА_3 до керівництва за виконанням зобов'язання, керівництво лише давало їй вказівку зробити на накладній відмітку про відсутність цегли.

На ствердження своїх пояснень про внесення ОСОБА_3 коштів в касу, про їх використання заводом та про те, що цегла по сьогоднішній день ОСОБА_3 не відпущена, свідок ОСОБА_4 подала суду ксерокопії відповідних документів (а.с. 69-74).

Суд, з врахуванням положень ч. 1 ст. 59 ЦПК України, не може взяти до уваги подані свідком докази, оскільки вони одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Зокрема, свідок ОСОБА_4 пояснила, що зняла ксерокопії цих документів перед своїм звільненням із заводу, оскільки здогадувалася, що у ОСОБА_3 виникнуть проблеми. Ці ксерокопії документів не посвідченні належним чином, а деякі з них, наприклад витяг з книги відвантаженої продукції (а.с. 71), суперечить оглянутому в судовому засіданні оригіналу книги відвантаження готової продукції (а.с. 81-82). Одночасно, суд не приймає за допустимий доказ і подану представником відповідача та згадану вище книгу відвантаження готової продукції (а.с. 81-82), оскільки вона не прошнурована, не пронумерована, крім того, не має ознак приналежності до того чи іншого підприємства (існують Мурованокуриловецький міжгосподарський цегельний завод та ТОВ «Будматеріал», які мають однакових власників та однакову юридичну адресу).

Заперечення представника відповідача в тій частині, що позивач та його представник вводять в оману суд, подаючи на підтвердження позовних вимог підроблені документи (квитанцію до прибуткового касового ордера та накладну), не спроможні та не можуть стати підставою для відмови в позові, виходячи з наступного:

Дійсно, подані представником позивача в судовому засіданні квитанція до прибуткового касового ордера без номера від 24.04.2012 року (а.с. 44) та накладна № 8 від 24.04.2012 року (а.с. 45), не відповідають оглянутим в судовому засіданні оригіналам прибуткового касового ордера (а.с. 79) та накладної (а.с. 80), які зберігаються в бухгалтерських документах Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу. Зокрема, на квитанції до прибуткового касового ордера без номера від 24.04.2012 року (а.с. 44) мається повний відбиток печатки заводу, хоча частина відбитку печатки мала б залишитися і залишилася на прибутковому касовому ордері (а.с. 79), а бланки накладних у позивача і відповідача відрізняються за формою і є оригіналами (хоча у позивача мала б бути копія «під копірку»).

Така невідповідність поданих доказів один одному була пояснена свідком ОСОБА_4 Зокрема, свідок пояснила, що накладна та ордер були виписані ОСОБА_3 в день внесення коштів в касу заводу. Однак, з часом екземпляри, що були у ОСОБА_3 стали нечитабельними, а тому вона виписала нові документи, як дублікати.

Таким чином, наявність у позивача документів про правовідносини з відповідачем інших, ніж у самого відповідача, не спростовують факт наявності цих правовідносин, факт внесення позивачем в касу цегельного заводу 8 тисяч гривень як передоплату за 10 тисяч штук цегли та факт, що на сьогоднішній день відповідач не виконав свого зобов'язання за договором, тобто не відвантажив ОСОБА_3 придбаний ним товар. Зокрема, і на екземплярі накладної, що була у ОСОБА_3 (а.с. 45), і на екземплярі, що зберігається в бухгалтерських документах цегельного заводу (а.с. 80), відсутня відмітка про відвантаження товару, підписи осіб, що видали та прийняли його.

Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1 і 4 ст. 60 ЦПК України).

Заяви представника відповідача про те, що подані позивачем квитанція до прибуткового касового ордера без номера від 24.04.2012 року (а.с. 44) та накладна № 8 від 24.04.2012 року (а.с. 45) є підробленими, є необґрунтованими, оскільки спростовуються дослідженими в судовому засіданні поясненнями сторін, свідка, оригіналами цих документів, що зберігаються у відповідача, а також не відповідають самому поняттю підроблення документів (складання, видача завідомо неправдивих офіційних документів або внесення до них завідомо неправдивих відомостей).

Отже, суд переконаний, що за договором купівлі-продажу між позивачем та відповідачем, покупець виконав своє зобов'язання по оплаті товару, а продавець уникає виконання зобов'язання про передачу покупцю товару.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.ч. 1 і 4 ст. 631 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Таким чином, ціна договору купівлі-продажу - це істотна умова, що є обов'язковою для такого договору і, відповідно до с. 1 ст. 632 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України), після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України). Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Таким чином, суд переконаний, і це доведено в судовому засіданні переліченими вище доказами, що ОСОБА_3 виконав свою частину зобов'язання за договором купівлі-продажу - вніс в касу Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу як передоплату 8 тисяч гривень за цеглу керамічну в кількості 10 тисяч штук, але по сьогоднішній день не отримав від заводу цегли.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (протягом семи днів з моменту пред'явлення вимоги) (ст.ст. 662, 663 ЦК України).

08 липня 2013 року позивач з письмовою заявою звернувся до директора цегельного заводу про повернення боргу (а.с. 6). Вимога вручена відповідачу 20 липня 2013 року (а.с. 7). Таким чином, до 27 липня 2013 року включно відповідач зобов'язаний був виконати свою частину зобов'язання за договором купівлі-продажу з ОСОБА_3

Із пояснень сторін та досліджених судом письмових доказів слідує, що на сьогоднішній день Мурованокуриловецький міжгосподарський цегельний завод не відвантажив ОСОБА_3 10 тисяч цегли керамічної.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦК України). Крім того, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України). Таке ж право покупця передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років (ч.ч. 1 і 2 ст. 680 ЦК України). До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків (ст. 681 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

По-перше між сторонами відсутня домовленість про точну дату виконання цегельним заводом обов'язку по передачі товару, по-друге, письмову вимогу про виконання зобов'язання ОСОБА_3 заявив лише у липні цього року (а.с. 6, 7), по-третє, відповідач до 31 березня 2013 року визнавав борг перед позивачем, оскільки посадова особа відповідача - головний бухгалтер ОСОБА_4 - робила відмітки на накладній про відсутність товару (зворот а.с. 45).

Таким чином, позивачем пред'явлено позов до Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч.ч. 2 і 3 ст. 653 ЦК України). Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

На підставі викладеного, підлягає до повного задоволення вимога позивача про стягнення із Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу коштів в сумі 8 тисяч гривень, внесених як передоплата за 10 тисяч цегли керамічної.

Щодо вимоги про стягнення вартості товару станом на 01.08.2013 року, суд вважає, що вона не може бути задоволена, виходячи з наступного:

По-перше, законодавством не передбачено такого права покупця; по-друге, в судовому засіданні поясненнями свідка ОСОБА_4 було встановлено, що на момент укладення договору між ОСОБА_3 та цегельним заводом ціна товару була визначена за домовленістю сторін нижчою, ніж ціна цегли, по якій завод реалізовував свою продукцію на той час; по-третє, в супереч вимогам ч. 1 ст. 60 ЦПК України, позивач не довів щодо цієї вимоги обставину, на яку він посилається як на підставу своєї вимоги.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати державного мита звільняються споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Частиною 3 ст. 88 ЦПК України передбачено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином судовий збір має бути стягнений з відповідача у розмірі, передбаченому підпунктом ч. 1, п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись: ст.ст. 11, 202, 207, 509, 620, 626, 631, 632, 638, 651, 653, 655, 656, 665, 670, 680, 681, 691-693 ЦК України, ст. 10, 57-60, 63, 64, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити. Стягнути з Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу (р/р 26008300937, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805, код 13299377) на користь ОСОБА_3 кошти, внесені як передоплата, в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути із Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу (р/р 26008300937, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805, код 13299377) в дохід держави судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Мурованокуриловецький районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: