Рішення

від 23.09.2013 по справі 912/1015/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 рокуСправа № 912/1015/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Шевчук О.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/1015/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро" (надалі - ТОВ "Ілан Агро), Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Кіровка

до відповідача: приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" (надалі - ПП "Агрофірма Митрофанівська"), Кіровоградська область, Новгородківський район, с. Митрофанівка

про визнання частини правочину нікчемною, визнання права власності

за зустрічним позовом: приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" (надалі - ПП "Агрофірма Митрофанівська"), Кіровоградська область, Новгородківський район, с. Митрофанівка

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро" (надалі - ТОВ "Ілан Агро), Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Кіровка

про визнання права власності,

за участю представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - Медведенко Д.Ю., довіреність № 11/10/11 від 17.06.2013 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро" звернулось до господарського суду з позовом про визнання п.1.2. договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на давальницьких умовах, укладеного 20.09.2012 р. між ТОВ "Ілан Агро" та ПП "Агрофірма Митрофанівська", нікчемним з моменту його вчинення та визнання за ТОВ "Ілан Агро" права власності на посіви озимої пшениці, розміщені на земельних ділянках, загальною площею 25,79 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0070,3523182000:02:000:0158,3523182000:02:000:0159,3523182000:02:000:0012, 3523182000:02:000:0013, 3523182000:02:000:0015; та на посіви озимого ячменю, розміщені на земельних ділянках, загальною площею 10,1 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0510, 3523182000:02:000:0509.

ПП "Агрофірма Митрофанівська" позов не визнала та подала зустрічний позов.

Ухвалою від 30.07.2013 р. господарським судом, на підставі ст. 60, 61 Господарського процесуального кодексу України, прийнято для спільного розгляду з первісним зустрічний позов приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро" про визнання за ПП "Агрофірма Митрофанівська" права власності на посіви озимої пшениці, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 25,79 га, кадастрові номери:3523182000:02:000:0070, 3523182000:02:000:0158,3523182000:02:000:0159,3523182000:02:000:0012, 3523182000:02:000:0013, 3523182000:02:000:0015; та на посіви озимого ячменю, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 10,1 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0510, 3523182000:02:000:0509.

Ухвалами суду від 30.07.2013 р., від 20.08.2013 р. та від 29.08.2013 р. розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 29.08.2013 р. представником приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" подано заяву про уточнення позовних вимог за зустрічним позовом, відповідно до якої останній просить визнати за приватним підприємством "Агрофірма Митрофанівська" право власності на майно, а саме: озиму пшеницю, зібрану із земельних ділянок, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області загальною площею 25,79 га, кадастрові номери №3523182000:02:000:0070,№3523182000:02:000:0158,№3523182000:02:000:0159,№3523182000:02:000:0012, №3523182000:02:000:0013, № 3523182000:02:000:0015; та озимий ячмінь, зібраний із земельних ділянок, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 10,1 га, кадастрові номери 3523182000:02:000:0510, 3523182000:02:000:0509.

Фактично дана заява є заявою про зміну предмета позову. Оскільки така заява подана господарському суду до початку розгляду даної справи по суті, господарський суд, враховуючи положення ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв її до розгляду.

В судовому засіданні 23.09.2013 р. представником приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" подано заяву про уточнення позовних вимог за зустрічним позовом, відповідно до якої останній уточнив кількість та вартість спірного майна. Відповідно до цієї заяви ПП "Агрофірма Митрофанівська" просить визнати за ним право власності на майно, а саме: озиму пшеницю в кількості 72,24 тонни вартістю 91094,64 грн., зібрану із земельних ділянок, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області загальною площею 25,79 га, кадастрові номери №3523182000:02:000:0070, №3523182000:02:000:0158, №3523182000:02:000:0159, №3523182000:02:000:0012, №3523182000:02:000:0013, № 3523182000:02:000:0015; та озимий ячмінь в кількості 22,402 тонни вартістю 28249,00 грн., зібраний із земельних ділянок, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 10,1 га, кадастрові номери 3523182000:02:000:0510, 3523182000:02:000:0509.

Дана заява прийнята до розгляду господарським судом.

ТОВ "Ілан Агро" відзив на зустрічний позов не подало. Представник цього товариства в судовому засіданні участі не брав, хоча останнє належним чином повідомлене про дату, час та місце судового розгляду даної справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.95).

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника ПП "Агрофірма Митрофанівська", господарський суд

ВСТАНОВИВ:

20.09.2012 р., між ТОВ "Ілан Агро" та ПП "Агрофірма Митрофанівська" укладено договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на давальницьких умовах (надалі - договір, а.с. 55-57).

За умовами цього договору ТОВ "Ілан Агро" (виконавець) зобов'язується виростити з отриманого від ПП "Агрофірма Митрофанівська" (замовник) на давальницьких умовах посівного матеріалу, на власних та/або орендованих землях озиму пшеницю та озимий ячмінь.

Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що посіви озимої пшениці та озимого ячменю з посівного матеріалу отриманого виконавцем від замовника на давальницьких умовах та вирощений з них урожай є власністю замовника (на всіх етапах виконання умов договору), відповідно до ст. 189 Цивільного кодексу України, згідно з якою продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі і належать власникові речі, а також відповідно до п.п. 14.1.41. ст. 14, п.п. 209.12.5. ст. 209 Податкового кодексу України, за якими давальницька сировина - це сировина, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передається іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції її власникові, а виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб'єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Позивач вважає даний пункт нікчемним в силу положень ст. 95 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом до господарського суду.

Вирішуючи спір по первісному позову, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 цього кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В силу вимог ч.2 ст.207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Господарський суд враховує також положення п. 2.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до якого необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову."

Таким чином, нормами чинного законодавства не передбачено визнання угод нікчемними за рішенням суду.

Обґрунтовуючи нікчемність п.1.2. договору позивач за первісним позовом посилається на невідповідність його умов положенням ст. 95 Земельного кодексу України.

Однак, зі змісту п. "б" ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України вбачається, що землекористувачі мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, якщо інше не передбачено законом або договором.

Тобто, дана стаття передбачає можливість визначення сторонами в договорі інших умов щодо набуття права власності, зокрема, на посіви сільськогосподарських культур, та не встановлює нікчемності таких умов.

Отже, позивачем за первісним позовом не доведено факту нікчемності п.1.2. договору в силу закону.

Господарський суд враховує також положення ст. 16 Цивільного кодексу України, якою визначено право особи звертатись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначені способи захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з нормами ст.. 20 Господарського кодексу України.

Права та законні інтереси суб'єктів господарювання можуть бути захищені, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним (визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом).

При цьому, такий спосіб захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання як визнання нікчемним правочину, ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України не передбачено, що в свою чергу виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, пред'являючи позов про визнання права власності на посіви озимої пшениці та озимого ячменю, позивач за первісним позовом повинен довести своє право власності на спірне майно, а також те, що це право оспорюється будь-якою особою.

Проте, в силу вимог п. 1.2. укладеного сторонами договору ТОВ "Ілан Агро" не є власником спірного майна.

ТОВ "Ілан Агро" не довело того, що станом на дату звернення до господарського суду з даним позовом , його право власності оспорювалось.

Таким чином позовні вимоги за первісним позовом заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір по зустрічному позову, господарський суд враховує наступне.

Як вбачається із змісту договору, сторони в пунктах 2.1.1. та 2.2.2. передбачили, що замовник зобов'язаний передати виконавцю за актом прийому-передачі пшеницю в кількості 6,4 тонни та ячмінь в кількості 2,3 тонни для посіву, всього на суму 15200,00 грн. Виконавець зобов'язується виділити 36 га ріллі у розрахунку до кількості посівного матеріалу, що вказана у п. 2.1.1., для виконання своїх завдань за даним договором, погодивши її місцезнаходження з замовником.

Даний договір підписаний керівниками та скріплений печатками сторін.

Сторонами узгоджено Перелік земельних ділянок для посівів озимої пшениці та озимого ячменю, який є додатком №1 до договору (а.с.59).

Проте, сторонами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що землекористувачем земельних ділянок, які перераховані в Переліку, що є додатком №1 до договору, є ТОВ "Ілан Агро".

За усним поясненням представника ПП "Агрофірма Митрофанівська", наданим в судовому засіданні 23.09.2013 р., приватним підприємством "Агрофірма Митрофанівська" в ході вирішення даного спору, було з'ясовано, що ТОВ "Ілан Агро" є правонаступником прав та обов'язків фермерського господарства "Сінельник Валерій Дем'янович", який є орендарем земельних ділянок зазначених в додатку №1 до договору, однак, доказів на підтвердження своїх доводів представник ПП "Агрофірма Митрофанівська" господарському суду не надав.

На виконання п. 2.1.1. договору ПП "Агрофірма Митрофанівська" згідно акту прийому-передачі посівного матеріалу від 25.09.2012 р. (а.с.58) передала ТОВ "Ілан Агро" посівний матеріал на суму 15200,00 грн.

За умовами пунктів 2.2.3.-2.2.5. договору виконавець (ТОВ "Ілан Агро") зобов'язується повідомити замовника (ПП "Агрофірма Митрофанівська") про початок проведення посівних робіт з отриманих від замовника пшениці та ячменю (повідомлення надіслати факсом). За 7 робочих днів виконавець зобов'язаний повідомити замовника про дозрівання посівів (повідомлення надіслати факсом) та про планову дату початку збирання вирощеного врожаю. Після закінчення робіт із збирання врожаю, належним чином уповноважений представник виконавця разом із представником замовника зобов'язаний скласти акт про кількість зібраного врожаю та прийом-передачу вирощеного врожаю замовнику.

Відповідно до п.2.2.9. договору в строк не пізніше 1 серпня 2013 р. сторони даного договору повинні скласти Акт виконаних робіт з вирощування озимої пшениці та озимого ячменю, одночасно з наданням замовнику рахунку і податкової накладної скріплених підписом керівника печаткою підприємства виконавця.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, в порушення вимог вищезазначених статей приватним підприємством "Агрофірма Митрофанівська" не надано господарському суду належних доказів на підтвердження проведення ТОВ "Ілан Агро" робіт з вирощення урожаю озимої пшениці та озимого ячменю. Господарському суду не надано підписаного сторонами акту про кількість зібраного урожаю та прийом-передачу вирощеного врожаю (п.2.5.5. договору) акту виконаних робіт з вирощування озимої пшениці та озимого ячменю (п.2.2.9 договору), інших первинних документів, які підтверджують кількість зібраного урожаю за договором в розмірі 22,402 тонни ячменю та 72,24 тонни пшениці.

Відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом не надано господарському суду належних доказів на підтвердження вартості спірного врожаю.

Враховуючи умови договору, відсутність доказів, які підтверджують його виконання в повному обсязі, один лише лист ТОВ "Ілан Агро" від 18.09.2013 р. не може бути враховано судом як належний доказ на підтвердження кількості та вартості зібраного врожаю.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що посіви озимої пшениці та озимого ячменю з посівного матеріалу отриманого виконавцем від замовника на давальницьких умовах та вирощений з них урожай є власністю замовника.

Однак, приватним підприємством "Агрофірма Митрофанівська" не доведено та не підтверджено факту набуття у власність саме 22,402 тонни ячменю та 72,24 тонни пшениці.

З огляду на викладене в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються: по первісному позову - на ТОВ "Ілан Агро", по зустрічному позову - на ПП "Агрофірма Митрофанівська". При цьому, враховуючи уточнення зустрічних позовних вимог в частині вартості спірного майна та положення п.2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - на ПП "Агрофірма Митрофанівська" покладається судовий збір в розмірі 2386, 87 грн.

Оскільки ПП "Агрофірма Митрофанівська" при поданні зустрічного позову сплачено судовий збір в сумі 1720,50 грн., з останнього підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 666,37 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Агрофірма Митрофанівська" (28210, вул. Польова, 1а, с. Митрофанівка, Новгородківського району, Кіровоградської області, ідентифікаційний код 31837487) на користь Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 666,37 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копію рішення направити позивачу за адресою: Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Кіровка, вул. Карла Маркса, 1.

Повне рішення складено 24.09.2013 р.

Суддя О.Б. Шевчук