Рішення

від 18.09.2013 по справі 922/2819/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р.Справа № 922/2819/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Текс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чудо База", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - Бондаренко Д.І. (дов. № 44 від 08.08.2013р.).

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан Текс" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чудо База", в якій просить суд стягнути з відповідача 45 029,08 грн. основного боргу, пеню в сумі 3 367,92 грн., 3% річних в сумі 673,56 грн., та судові витрати посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №316/11/10 від 17.11.2010 року, відповідно до умов якого позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним в період з 01.02.2011 року по 21.03.2012 року року на суму 155 090,77 грн., який був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи сторін та печатки підприємств, про те, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 09.07.2013 року порушено провадження у справі №922/2819/13, розгляд справи призначено на 24.07.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 24.07.2013 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 02.09.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2013 року за заявою позивача продовжено строк розгляду спору по даній справі на підставі ч.3 ст.69 ГПК України на 15 днів, розгляд справи відкладено до 18.09.2013 року, з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 18.09.2013 року підтримує заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позові, через канцелярію господарського суду надав докази направлення копії позовної заяви разом з додатками на адресу відповідача, яка міститься в відомостях ЄДРПОУ (61036, Харківська область, місто Харків, Комінтернівський район, вулиця Морозова, буд.13.)

Представник відповідача в судове засідання 18.09.2013 року не з'явився, документів витребуваних судом не надав, ухвала суду від 02.09.2013р., яка була направлена за адресою відповідача, що зазначена у витягу з ЄДРПОУ, повернулась до господарського суду з приміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17 листопада 2010 року між позивачем ТОВ "Сан Текс" (постачальник) та відповідачем ТОВ "Чудо база" (покупець) укладено договір поставки №316/11/10.

Згідно п.1.1. договору позивач зобов'язався в порядку та строки, встановлені даним договором передати у власність відповідачу товар у визначеній кількості, відповідної якості і по узгодженій ціні, а відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість згідно умов договору.

Відповідно до п.1.3. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною і додатком №1 до даного договору.

Відповідно до п.1.4. договору кількість кожної партії поставленого товару зазначається в накладній, оформленої згідно замовлення відповідача, яка є невід'ємною частиною даного договору. Накладні оформляються на кожну партію товару.

Загальна кількість поставленого товару визначається як наростаюча кількість по всім поставкам згідно оформленим накладним.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця.

На підставі п.2.9. договору постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи на поставлений товар, згідно вимог діючого законодавства України, а саме:

накладну на товар, підписану уповноваженою особою і скріпленою печаткою постачальника;

- товаро- транспортну (видаткову) накладну, підписану уповноваженою особою і скріплену печаткою постачальника;

- податкову накладну, підписану уповноваженою особою і скріплену печаткою постачальника;

- документи, які підтверджують якість товару.

Згідно п.6.1. договору сторонами визначено, що ціна на поставлений по цьому договору товар є договірною і вказується в накладних на кожну партію товару. Ціна на товар, поставлений за цим договором, може бути змінена виключно за згодою сторін. У випадку, якщо ініціатором змін ціни товару є постачальник, то він зобов'язаний письмово повідомити про це покупця за десять днів до фактичного введення в дію нових цін. Зміна ціни на вже поставлений покупцю товар не допускається.

Згідно п.6.4. договору сторонами передбачено, що покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу 45 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як слідує з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачеві товар по видатковим накладним №20 від 01.02.2011 року, №21 від 01.02.2011 року, №22 від 01.02.2011 року, №25 від 01.02.2011 року, №30 від 11.02.2011 року, №31 від 11.02.2011 року, №510 від 29.06.2011 року, №511 від 29.06.2011 року, №512 від 29.06.2011 року, №715 від 18.08.2011 року, №716 від 18.08.2011 року, №717 від 18.08.2011 року, №906 від 03.10.2011 року, №907 від 03.10.2011 року, №910 від 03.10.2011 року, №1138 від 16.11.2011 року, №1139 від 16.11.2011 року, №1140 від 16.11.2011 року, №1295 від 19.12.2011 року, №1296 від 19.12.2011 року, №1297 від 19.12.2011 року, №172 від 24.02.2012 року, №173 від 24.02.2012 року, №174 від 24.02.2012 року, №266 від 21.03.2012 року, №267 від 21.03.2012 року, №268 від 21.03.2012 року на загальну суму 155 090,77 грн., який був прийнятий відповідачем, про що свідчить підписи та печатка підприємства відповідача на зазначених вище видаткових накладних, проте відповідач свої зобов'язання щодо поставленого товару здійснив частково на суму 110 061,69 грн., не сплаченою залишилася заборгованість в розмірі 45 029,08 грн., в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 45 029,08 грн. заборгованості за отриманий товар за договором поставки не сплатив, в судове засідання не з*явився та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 45 029,08грн.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 45 029,08 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.8.2. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (1) неустойка, 2) штраф, 3) пеня, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Господарський суд зазначає, що договір поставки №316/11/10 від 17.11.2010 року укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, а тому має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Розрахунок пені перевірено судом самостійно та встановлено, що нарахована позивачем пеня відповідає вимогам чинного законодавства, нарахування проведено за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням часткових проплат, в межах 6-ти місяців, в зв*язку з чим, суд враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленої позивачем продукції, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені в сумі 3 367,92 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних в сумі 673,56 грн., суд зазначає наступне.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, необхідно зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних та інфляційних нарахувань не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів своєчасної сплати коштів за товар або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 673,56 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої в даному випадку, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чудо База" (61036, Харківська область, місто Харків, Комінтернівський район, вулиця Морозова, буд. 13, код 36984982, п/р 26003060382687 у відділенні №14 ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Текс" (02125, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Старосільська, буд.1, код 37202578, п/р 26007000168739 в ПуАТ "Фідобанк", МФО 300175) - 45 029,08 грн. основного боргу, пеню в сумі 3 367,92 грн., 3% річних в розмірі 673,56 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.09.2013 р.

Суддя Попович І.М.