Постанова

від 04.12.2006 по справі 43/314

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/314

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 грудня 2006 р.                                                                                   № 43/314  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Катеринчук Л.Й.,

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційні скарги1.          ТОВ “Ельторіто”, м. Київ;2.          ПП “Фірма “Е.І.В. плюс”, м. Київ

на рішеннявід 02.06.2006 р. господарського суду м. Києва

у справі№ 43/314 господарського суду м. Києва

за позовомТОВ “Євроресурс”, м. Київ

доДержавного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, м. Київ

прозобов'язання вчинити дії

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивачаЛисаков О.А., директор;

відповідачаБоярчуков М.Г., довір.;

ТОВ “Ельторіто”Риженко Д.М., довір.;

ПП “Фірма "Е.І.В. плюс”Гунько А.Г., довір.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Євроресурс” звернулося до суду з позовною заявою до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про зобов'язання вчинити дії, а саме передати нежитлові приміщення, що знаходяться по вул. Л. Первомайського, буд. 3 та по вул. М. Коцюбинського, буд. 9 у м. Києві, та підписати акти приймання-передачі вказаних приміщень.

В подальшому позивач уточнив свої вимоги та просив суд  визнати право власності ТОВ “Євроресурс” на нерухоме майно, що знаходиться за адресами:

-          м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, загальною площею 238,4 кв.м. та 436,4 кв.м.;

-          м. Київ, вул. Антоновича, 124-128, загальною площею 186,1 кв.м.;

-          м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 9,  загальною площею 185,3 кв.м.;

-          м. Київ, вул. Л. Первомайського, 3, загальною площею 167,0 кв.м.;

-          м. Київ, вул. Рейтарська, 11, загальною площею 171,9 кв.м.;

-          м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 42, загальною площею 404,9 кв.м.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.06.2006 р. (суддя Пасько М.В.) позов задоволено повністю, визнано право власності ТОВ “Євроресурс” на вказане нерухоме майно.

           Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ТОВ “Ельторіто”  звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 02.06.2006 р. та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

          Також, з касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 02.06.2006 р. у даній справі звернулося ПП “Фірма “Е.І.В. плюс”, вимоги якої полягають у скасуванні зазначеного рішення та направленні справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку заявників касаційних скарг, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України та ст. ст. 47, 43 ГПК України.

29.11.2006 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 04.12.2006 р.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ПП “Фірма “Е.І.В. плюс” підлягає задоволенню та касаційна скарга ТОВ “Ельторіто” –задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 24.03.2006 р. у справі № 43/211 про банкрутство Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України затверджено план санації.

Задовольняючи позов та визнаючи за ТОВ “Євроресурс” право власності на об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, суд першої інстанції виходив з того, що 08.02.2006 р. Київською універсальною біржею були проведені біржові торги (конкурс), за результатом яких з визначеним конкурсом інвестором, який запропонував найбільшу ціну за відчужуване майно, - ТОВ “Євроресурс” укладено біржовий контракт.

На виконання біржового контракту ТОВ “Євроресурс” сплатило ціну відчужуваного майна у розмірі 6 500 000,00 грн., а Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України передало йому відчужені об'єкти нерухомого майна за актами приймання-передачі.

Враховуючи те, що моментом переходу права власності на відчужені об'єкти нерухомого майна до інвестора планом санації Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України визначений момент підписання сторонами акта приймання-передачі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в момент підписання актів приймання-передачі ТОВ “Євроресурс” набуло права власності на відчужені Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України об'єкти нерухомості.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах.

Отже, в порядку виконання плану санації боржника в процедурі банкрутства може бути продана частина майна боржника, що належить йому на праві власності.

В порушення приписів ст. ст. 47, 43 ГПК України, визнаючи право власності на відчужені боржником об'єкти нерухомості на підставі плану санації та біржового контракту від 08.02.2006 р., суд першої інстанції не з'ясував правовий режим майна, що відчужувалось, а саме чи належали відчужені об'єкти нерухомості боржнику на праві власності.

Вказані обставини справи мають істотне значення для вирішення спору, оскільки від їх встановлення залежить правомірність такого відчуження боржником.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України створене Постановою бюро Президії Національної академії наук України від 24.12.1998 р. №422 для забезпечення обслуговування та утримання у належному технічному стані залишених на балансі Національної академії наук України відомчих житлових будинків і гуртожитків.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, в редакції Закону від 13.12.1991 р. N 1977-XII, держава безкоштовно надає Академії наук України та Українській академії аграрних наук у довічне користування основні та обігові фонди, що використовуються для діяльності, передбаченої їх статутами.

Положеннями ст. 2 Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу”, яка визначає правовий режим майнового комплексу Національної академії наук України та майнового комплексу галузевих академій наук, передбачено, що об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та об'єкти майнового комплексу галузевих академій наук належать відповідно Національній академії наук України та галузевим академіям наук на праві господарського відання і передаються ними організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання галузевих академій наук, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У зв'язку з чим, суду необхідно було дослідити, чи не відноситься майно, право власності на яке визнається у даній справі, до вказаної категорії майна.

Більш того, як вбачається з постанови господарського суду м. Києва від 25.05.2006 р. у справі № 30/250-А, будинок № 16 по вул. Володимиро-Либідській, включаючи орендоване ТОВ “Ельторіто” вбудоване нежитлове приміщення, переданий у власність територіальної громади Голосіївського району м. Києва згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж та об'єктів комунального призначення Національної академії наук України" від 06.03.2002 р. № 440.

Також, судом у вказаній справі встановлено, що рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради від 20.06.2002 р. № 4/04 будинок № 16 по вул. Володимиро-Либідській прийнято до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва та відповідно до Акта приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність від 01.03.2005 р. вказаний будинок фактично прийнято до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва.

Таким чином, при визнанні права власності на об'єкти нерухомості судом не було враховано те, що, зокрема нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, знаходиться у комунальній власності.

Крім того, судом першої інстанції не було досліджено, чи не вчинялись у справі про банкрутство Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України дії в порядку ч. 10 ст. 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” про розірвання договорів оренди майна, що є предметом біржового контракту від 08.02.2006 р., на які посилався позивач у справі.

На вказаних договорах оренди майна ґрунтуються права заявників касаційних скарг, які є орендарями частини спірного майна.

У зв'язку з чим, суду першої інстанції необхідно було дати правову оцінку, чи не порушуються укладеним біржовим контрактом від 08.02.2006 р. передбачені ст. 777 Цивільного кодексу України права орендарів на переважне (пріоритетне) право придбання майна, що є предметом оренди.

Разом з тим, слід зазначити, що при визнанні права власності на майно суд першої інстанції посилався на ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка передбачає продаж в процедурі санації частини майна боржника лише після затвердження плану санації та тільки на конкурентних засадах, незважаючи на те, що біржовий контракт був укладений до затвердження плану санації та передбачав набуття права власності на майно після його затвердження, тобто покупець частини майна боржника був визначений до затвердження плану санації.

На вказане суд першої інстанції увагу не звернув та не дав цьому відповідної правової оцінки.

Посилання позивача у справі на подання касаційних скарг особами, які не є сторонами у справі та права яких, на думку позивача, не зачіпаються оскаржуваним судовим рішенням, визнаються колегією суддів необґрунтованими з огляду на таке.  

Як було зазначено вище, заявники касаційних скарг є орендарями частини майна, право власності на яке визнається у даній справі. У випадку не розірвання договорів оренди у справі про банкрутство, вони мають переважне право на придбання цього майна. Тому оскаржуване рішення безпосередньо стосується їх прав та обов'язків.

Крім того, рішенням господарського суду м. Києва від 25.05.2006 р. у справі № 30/250-А за позовом ТОВ “Ельторіто” (заявника касаційної скарги у даній справі) зобов'язано Голосіївську районну в м. Києві раду прийняти рішення з питання включення нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, (право власності на яке визнається у даній справі), до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, після отримання від фонду приватизації комунального майна документів, передбачених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

На підставі вказаного колегія суддів вважає, що заявники касаційних скарг відповідно до ст. 107 ГПК України мають право на касаційне оскарження.

Все вищенаведене в сукупності свідчить про те, що зазначені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, призвели до неповного з'ясування обставин справи.

Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з огляду на встановлені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього.

У зв'язку з чим, касаційна інстанція позбавлена можливості зробити висновок про те, що судом дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо предмету позову, прав і обов'язків сторін.

Враховуючи наведене, прийняте у справі судове рішення підлягає скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно повно і всебічно дослідити всі обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. 777 Цивільного кодексу України, ст. ст. 17, 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. ст. 107, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ПП “Фірма "Е.І.В. плюс” задовольнити, касаційну скаргу ТОВ “Ельторіто” задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 02.06.2006 р. у справі № 43/314 скасувати.

3.          Справу № 43/314 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

     Головуючий                                                                       Б.М. Поляков

     Судді                                                                                      Л.Й. Катеринчук          

                                                                                                   Н.Г. Ткаченко