Ухвала

від 26.09.2013 по справі 810/2741/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2741/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трипільський пакувальний комбінат» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013 № 0000682201/563 форми «Р», № 0000692201/564 форми «В1», № 0000702201/565 форми «В4» та № 0000712201/566 форми «Р».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів з ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер - НОМЕР_1) та ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне Підприємство» (код ЄДРПОУ - 36036513) за весь період взаємовідносин.

Результати перевірки відображено в акті від 16.04.2013 № 527/220/31826484, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, завищення бюджетного відшкодування на загальну суму 6 675 грн., в т.ч. за листопад 2011 року на суму 6 675 грн., та завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ в сумі 59 370 грн., в т.ч. по періодах: за грудень 2011 року на суму 3 228 грн., січень 2012 року на суму 2 250 грн., травень 2012 року на суму 53 892 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 12 624 грн., в т.ч. по місяцях: за грудень 2012 року - 468 грн., квітень 2012 року на суму 12 156 грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 90 492 грн., в т.ч.: ІІ-ІУ квартал 2011 року на суму 18 288 грн., 2012 рік на суму 72 204 грн.

На підставі акта перевірки від 16.04.2013 № 527/220/31826484 податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 08.05.2013 № 0000682201/563 форми «Р», № 0000692201/564 форми «В1», № 0000702201/565 форми «В4» та № 0000712201/566 форми «Р».

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне Підприємство» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Трипільський пакувальний комбінат» та його контрагентом - ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом від 02.08.2011 №02082011, згідно якого експедитор приймає на себе зобов'язання по доставці вантажу, що передає замовнику в строки і в пунктах, які визначив замовник.

Реальність здійснення вказаних господарських операцій підтверджується наступними первинними документами:

- копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.08.2011 № тп 01, від 03.08.2011 № тп 02, від 10.08.2011 № тп 03, від 17.08.2011 № тп 04, від 11.11.2011 № 431, від 13.11.2011 № 433, від 14.11.2011 № 432, від 14.11.2011 № 434, від 16.11.2011, від 16.11.2011 № 435, від 18.11.2011 № 449, від 21.11.2011 № 450, від 22.11.2011 № 452, від 22.11.2011 № 453, від 22.11.2011 № 451, від 24.11.2011 № 454, від 24.11.2011 № 455;

- копіями міжнародних товарно-транспортних накладних № 000056, № 878700, № 0303871, № 0148755;

- копіями товарно-транспортних накладних від 11.11.2011, від 13.11.2011, від 14.11.2011, від 15.11.2011, від 16.11.2011, від 18.11.2011, від 20.11.2011, від 22.11.2011, від 22.11.2011, від 24.11.2011, від 24.11.2011;

- копіями податкових накладних від 11.11.2011 № 431, від 13.11.2011 № 432, від 14.11.2011 № 432, від 14.11.2011 № 434, від 16.11.2011 № 436, від 16.11.2011 № 435, від 18.11.2011 № 449, від 21.11.2011 № 450, від 22.11.2011 № 452, від 22.11.2011 № 453, від 22.11.2011 № 451, від 24.11.2011 № 454, від 24.11.2011 № 455.

Крім цього, позивачем з контрагентом ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне підприємство» було укладено договори від 27.01.2011 № 253-С та від 01.12.2012 № 317-С на поставку товару, а саме ножів для обладнання в кількості, асортименті, номенклатурі та по цінам вказаним у видаткових накладних.

Здійснення поставки товару за вказаними договорами підтверджується наступними первинними документами:

- копіями видаткових накладних від 20.12.2011 № РН-0000118, від 22.12.2011 № РН-0000121, від 22.12.2011 № РН-0000122, від 10.01.2012 № РН-0000001, від 10.01.2012 № РН-0000002, від 28.02.2012 № РН-0000015, від 13.04.2012 № РН-0000031, від 13.04.2012 № РН-0000032, від 03.05.2012 № РН-0000034, від 03.05.2012 № 0000035, від 03.05.2012 № РН-0000036, від 03.05.2012 № РН-0000037, від 10.05.2012, № РН-0000038, від 10.05.2012 № РН - 0000039, від 04.05.2012 № 0000033, від 18.05.2012 № РН-0000042, від 23.05.2012 № РН-0000046 , від 24.05.2012 № РН-0000047, від 24.05.2012 № РН-0000048, від 18.05.2012 № РН-0000041, від 28.05.2012 № РН-0000050, від 28.05.2012 № РН-0000051, від 29.05.2012№ РН-0000054, від 23.05.2012 № 0000045;

- копіями податкових накладних від 20.12.2011 № 5, від 22.12.2011 № 9, від 22.12.2011 № 10, від 10.01.2012 № 1, від 10.01.2012 № 2, від 23.05.2012 № 12, від 13.04.2012 № 2, від 13.04.2012 № 3, від 03.05.2012 № 1, від 03.05.2012 № 2, від 03.05.2012 № 3, від 03.05.2012 № 4, від 10.05.2012 № 6, від 02.04.2012 № 1, від 10.05.2012 № 7, від 04.05.2012 № 5, від 18.05.2012 № 10, від 23.05.2012 № 13, від 24.05.2012 № 14, від 24.05.2012 № 15, від 18.05.2012 № 9, від 28.05.2012 № 17, від 28.05.2012 № 18, від 29.05.2012 № 21, від 28.02.2012 № 7;

- копіями прибуткових ордерів від 20.12.2011 № 1760, від 22.12.2011 № 1783, від 22.12.2011 № 1784, від 10.01.2012 № 13, від 10.01.2012 № 15, від 28.02.2012 № 270, від 13.04.2012 № 553, ВІД 13.04.2012 № 554, від 03.05.2012 № 680, від 03.05.2012 № 681, від 03.05.2012 № 682, від 03.05.2012 № 746, від 10.05.2012 № 747, від 10.05.2012 № 748, від 04.05.2012 № 750, від 18.05.2012 № 839, від 23.05.2012 № 840, від 24.05.2012 № 841, від 24.05.2012 № 842, від 18.05.2012 № 850, від 28.05.2012 № 862, від 28.05.2012 № 864, від 29.05.2012 № 865, від 23.05.2012 № 890-5.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне Підприємство» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 розділу III ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.11, 138.13 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього розділу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього розділу.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Кодексі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Кодексі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував товари для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені ТОВ «Трипільський пакувальний комбінат» за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з з ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер - НОМЕР_1) та ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне Підприємство» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірних правочинів, колегія суддів зазначає таке.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентом правочину відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.

Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочині, укладеному позивачем по справі, свідчить про те, що відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення ОСОБА_2, відібрані в рамках кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва ФОП ОСОБА_3 за ч. 1 ст.212 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення ОСОБА_2, на які посилається відповідач при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначені особи надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

За таких обставин пояснення не є належним доказом нікчемності договору та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС з приводу правовідносин ТОВ «Наукове Виробничо-Впроваджувальне підприємство» з ТОВ «Ліга» та ТОВ «Металург-2010», оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних договорів не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно.

Суд першої інстанції наведене не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.