Постанова

від 02.04.2009 по справі 10/199-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/199-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 квітня 2009 р.                                                                                    № 10/199-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 р.

у справі№10/199-08

господарського суду Дніпропетровської області

за позовомпрокурора Петриківського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Петриківської РДА Дніпропетровської області

до ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1.          Іванівська сільська рада2.          Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області

провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явився

від відповідача:Зайцева О.О.

від третьої особи-1:не з'явився

від третьої особи-2:не з'явився

від прокуратури:Савицька О.В. –представник Генеральної прокуратури України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2008 р. у справі №10/199-08 (суддя Кощеєв І.М.) позовні вимоги прокурора задоволено: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 99,0 га пасовищ, яка розташована на території Іванівської сільської ради поряд з річкою Оріль (кадастровий номер 1223781400025720001) вартістю 214 077,07 грн., строком 49 років, укладений між Петриківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг"; стягнуто з ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" у доход Державного бюджету України в особі Управління Держказначейства у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області витрати зі сплати державного мита в розмірі 85,00 грн., 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" було подано апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 р. у справі №10/199-08 (судді: Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) апеляційну скаргу ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" задоволено: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2008 р. у справі №10/199-08 скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові прокурора Петриківського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Петриківської РДА Дніпропетровської області до ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

У касаційному поданні заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 р. у справі №10/199-08 та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2008 р. у справі №10/199-08, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, оскільки: по-перше, скасування розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації, на підставі якого було укладено договір оренди земельної ділянки, розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства (прийнятого за результатами розгляду подання прокурора), свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця на укладення договору оренди земельної ділянки, що відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним; по-друге, відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.ст. 118, 123 Земельного кодексу України, а частина наданої в оренду земельної ділянки належить до земель водного фонду, у зв'язку з чим надання її для сільськогосподарського використання без складання проекту відведення земельної ділянки суперечить вимогам ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

Заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Розпорядженням голови Петриківської районної державної адміністрації від 11.06.2007 р. №294-р-07 "Про надання земель в оренду" вирішено надати ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" в оренду строком на 49 років до 31.12.2055 р. земельну ділянку загальною площею 99,0 га, з неї 99,0 га пасовищ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок державного земельного запасу та 10 га пасовищ для сінокосіння за рахунок державного земельного запасу, які розташовані на території Іванівської сільської ради за межами населеного пункту поряд з річкою Оріль; після встановлення меж земельної ділянки в натурі укласти з ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" договір оренди на земельну ділянку з визначенням умов землекористування; встановити орендну плату за використання землі в розмірі 100 грн. за 1 га пасовищ на рік з наступним урахуванням коефіцієнта інфляції; заборонити ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" приступати до використання земельної ділянки без укладеного договору оренди земельної ділянки і його реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди.

12.06.2007 р. між Петриківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 99,0 га пасовищ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державного земельного запасу, яка розташована на території Іванівської сільської ради за межами населеного пункту поряд з річкою Оріль (п.п. 1, 2 договору).

Договір укладено на 49 років та діє до 31.12.2055 р. (п. 8 договору).

Пунктом 18 договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Договір зареєстровано у Дніпропетровській регіональній філії Центру Державного земельного кадастру 18.07.2007 р. за №040702300708.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 26.03.2008 р. №Р-144/0/3-08 "Про скасування розпоряджень голови Петриківської райдержадміністрації" на підставі ст.ст. 33, 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" відповідно до подання Прокуратури Дніпропетровської області від 31.01.2008 р. №07\1-88 вих-08 про усунення порушень закону скасовано розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації від 11.06.2008 р. №294-р-07 "Про надання земель в оренду".

У зв'язку зі скасуванням у подальшому розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації від 11.06.2008 р. №294-р-07 "Про надання земель в оренду" та наданням відповідачу земельної ділянки в оренду без розроблення проекту відведення вказаної земельної ділянки і встановлення меж земельної ділянки в натурі (що й стало підставою для скасування розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації від 11.06.2008 р. №294-р-07 "Про надання земель в оренду") прокурор Петриківського району Дніпропетровської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг" про визнання недійсним договору оренди від 12.06.2007 р. земельної ділянки загальною площею 99,0 га, в т.ч. 99,0 га пасовищ, яка розташована на території Іванівської сільської ради поряд з річкою Оріль, вартістю 214 007,04 грн., укладеного між Петриківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Транспортно-торгова компанія "Мегаторг", на підставі п. 2 ст. 121 Конституції України, ст.ст. 16, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 123–125 Земельного кодексу України,.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 99,0 га пасовищ, укладеного між Петриківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Транспортно-торго ва компанія "Мегаторг", господарський суд першої інстанції виходив із того, що скасування розпорядження голови Петриківської райдержадмініст рації про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, на підставі якого був укладений спірний договір, свідчить про відсутність волевиявлення відповідного органу як орендодавця, що є підставою для визнання недійсним вказаного договору оренди земельної ділянки як такого, що не відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, у зв'язку з відсутністю волевиявлення учасника правочину.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та прий маючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із того, що: по-перше, спірна земельна ділянка надавалася в оренду без зміни її цільового призначення, у зв'язку з чим посилання прокурора в позовній заяві на порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України є безпідставним, оскільки зазначена норма до спірних правовідносин не застосовується; по-друге, волевиявлення орендодавця — Петриківської районної державної адміністрації на укладення договору оренди земельної ділянки здійснено у формі розпорядження голови від 11.06.2007 р. №294-р-07 і реалізовано шляхом укладення спірного договору, у зв'язку з чим подальше скасування розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації, на підставі якого укладено спірний договір, не може свідчити про відсутність волевиявлення вказаного органу на час укладення договору оренди земельної ділянки.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не було встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім наявним у справі доказам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами ч.ч. 1–3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд зобов'язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність угоди.  

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки —це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" —це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст.ст. 18, 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації і набирає чинності після такої реєстрації.  

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання); розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України; у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону; передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення; у разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.  

За приписами ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу ІІ Земельного кодексу України, згідно з яким землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), встановлення та зміна яких здійснюється у встановленому законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки —використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Тобто, для вирішення спору суд зобов'язаний встановити цільове призначення земельної ділянки та її цільове використання, з обґрунтуванням такого висновку.

Відповідно до приписів ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з'ясуванні, зокрема того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Згідно зі ст. 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.  

Так, зі змісту постанови апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний господарський суд в обґрунтування висновків про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм ст. 123 Земельного кодексу України послався на те, що спірна земельна ділянка надана в оренду без зміни її цільового призначення, втім, мотивів із яких суд вважає встановленою наявність або відсутність цього факту, як і доказів, які б підтверджували ці обставини, не вказав. Проте, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом; викладення у судовому акті лише доводів і доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Крім того, господарські суди, розглядаючи питання недійсності договору, повинні були дослідити всі обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі —невідповідність волі та волевиявлення.

Разом із цим, не може бути залишено без змін і рішення суду першої інстанції у справі, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд першої інстанції, визнаючи договір недійсним, виходив із відсутності волевиявлення відповідного органу (позивача) як орендодавця. Так, у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі, яка має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочин лише ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. Матеріали справи свідчать, що спірний договір, укладений на підставі розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації від 11.06.2007 р. №294-р-07 "Про надання земель в оренду", яке скасовано розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації лише 26.03.2008 р. №Р-144/0/3-08, тобто в період з 11.06.2007 р. до 26.03.2008 р. розпорядження №294-р-07 було чинним. Отже, в даному випадку волевиявлення відповідного органу як орендодавця здійснено у формі рішення такого органу і реалізовано шляхом укладення договору оренди, у зв'язку з чим подальше його скасування не може свідчити про відсутність волевиявлення вказаного органу на час укладення спірного договору оренди.

Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про нез'ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відтак, доводи касаційного подання про порушення судом вимог чинного законодавства частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті судові акти цим вимогам повністю не відповідають.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 р. у справі №10/199-08 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2008 р. у справі №10/199-08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                                 К.Грейц

Судді                                                                                              О.Глос

                                                                                           С.Бакуліна