Рішення

від 18.09.2013 по справі 910/13645/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13645/13 18.09.13

За позовомПублічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська фірма «ДУАЦ» пророзірвання договору та стягнення 52 526,35 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Проценко Т.Т. від відповідача:Матвієць І.Д., Чернілевський В.Й.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ЕРДЕ БАНК» (надалі - «Банк») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська фірма «ДУАЦ» (надалі - «Товариство») про розірвання договору та стягнення 52 526,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару за договором купівлі-продажу транспортних засобів не виконав, в зв'язку з чим позивач просить суд розірвати вказаний договір. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн. та пені у розмірі 4 526,35 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.09.2013 р.

29.08.2013 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з огляду на те, що не поставка спірної партії продукції відбулася саме з вини позивача, оскільки останній не вчинив належних дій з метою прийняття такої продукції.

В судовому засіданні 02.09.2013 р. судом оголошувалась перерва до 18.09.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, вимоги ухвали суду виконали, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2012 р. між Товариством (постачальник) та Банком (замовник) було укладено договір купівлі-продажу транспортних засобів №07/06/2012 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити замовнику депозитні системи згідно ДСТУ 4012:2:2006 в кількості 10 штук згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити за товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що термін поставки товару за даним договором не повинен перевищувати 30 робочих днів з дати першої передплати згідно п. 4.3 цього договору.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата вартості робіт здійснюється замовником в наступному порядку: протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник перераховує постачальнику передоплату у розмірі 80% вартості, що становить 48 000,00 грн.; решту суми - 12 000,00 грн. замовник перераховує постачальнику протягом 3 банківських днів після прийняття товару та підписання акту прийому-передачі.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 80% вартості товару на загальну суму 48 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2989 від 14.06.2012 р.

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару згідно умов Договору.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та матиме таку чинність протягом 1 календарного року.

Суд відзначає, що Договір було підписано сторонами 07.06.2012 р., відтак його дія припиналася 07.06.2013 р., що виключає можливість розірвання Договору у липні 2013 року (момент звернення позивача до суду із позовною заявою №5084 від 09.07.2013 р.).

За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог та розірвання Договору на підставі п. 10.2 у суду відсутні.

Також позивачем заявлено вимогу про повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн., сплаченої на виконання умов Договору.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата вартості робіт здійснюється замовником в наступному порядку: протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник перераховує постачальнику передоплату у розмірі 80% вартості, що становить 48 000,00 грн.; решту суми - 12 000,00 грн. замовник перераховує постачальнику протягом 3 банківських днів після прийняття товару та підписання акту прийому-передачі.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та сплати на користь відповідача передоплати у розмірі 48 000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №2989 від 14.06.2012 р.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що термін поставки товару за даним договором не повинен перевищувати 30 робочих днів з дати першої передплати згідно п. 4.3 цього договору.

Таким чином, з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України та дати сплати відповідачем суми передоплати, відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 27.07.2012 р.

Твердження відповідача про те, що поставка продукції не відбулася саме з вини позивача судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що листом №28/06/2012 від 28.06.2012 р. він звернувся до позивача з повідомленням про готовність продукції, та просив позивача прийняти та повністю оплатити таку продукції у відповідності до п. 4.3 Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору повідомлення за цим договором здійснюється у письмовій формі, листом з повідомленням про вручення.

При цьому, докази направлення вказаного листа на адресу позивача відповідачем не надані, отже такий лист не може вважатися судом належним доказом повідомлення Банка про готовність товару до відвантаження.

Крім того, як доказ повідомлення позивача Товариством наданий суду лист №31/2012 від 18.12.2012 р., отриманий представником Банку 21.12.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №08168482.

В той же час суд відзначає, що вказаним листом відповідач лише повідомляв позивача про те, що він звільняється від матеріальної відповідальності за зберігання спірного товару, а не просив прийняти такий товар та підписати акт прийому-передачі.

До того ж, вказаний лист направлений на адресу позивача лише 19.12.2012 р., тобто більше, ніж через 4 місяці з моменту, коли згідно з п. 3.2 Договору зобов'язання з поставки продукції повинно було бути виконане.

Таким чином, матеріали справи не містять, а відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду факт здійснення поставки спірної продукції ні в строк, передбачений п. 3.2 Договору, ні на момент закінчення строку його дії (07.06.2012 р.).

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі №43/308-10.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дана позовна заява в розумінні викладених норм є заявленою позивачем вимогою для повернення суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн., сплаченої згідно платіжного доручення №2989 від 14.06.2012 р.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 48 000,00 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 48 000,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 48 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 373,22 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 27.07.2012 р. по 26.01.2013 р.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання такого зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених п. 3.2 цього договору, постачальник повинен сплатити неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості договору за кожен день прострочення.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 3 619,67 грн. В іншій частині (906,68 грн.) пеня обрахована невірно, оскільки під час її обрахування позивач допустив арифметичні помилки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості у розмірі 48 000,00 грн. та пені у розмірі 3 619,67 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (розірвання Договору та стягнення пені у розмірі 906,68 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська фірма «ДУАЦ» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 14360311) на користь Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» (04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, літ. А; ідентифікаційний код 34817907) заборгованість у розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп. та пеню у розмірі 3 619 (три тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 67 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська фірма «ДУАЦ» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 14360311) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 690 (одна тисяча шістсот дев'яносто) грн. 80 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.09.2013 р.

Суддя В.П. Босий